Зима, Рейв і Секонд-хенд: як на Air GogolFest виступили Tik Tu, Oy sound system і ЦеШО. ФОТО

Великий сірий ангар, який починає поступово заповнюватися людьми, Шевченко на стінах, масштабна сцена і декілька інструментів на ній – вже згодом тут з’явиться три абсолютно різних колективи, котрі залишать свій неповторний післясмак після виступу.

Музична головна сцена фестивалю Air GogolFest стала однією із тих, яка зібрала вчора, 17 листопада, найбільше слухачів. А холодний ангар став через годину теплим, та навіть гарячим.

Tik Tu

Відкрив музичну сцену гурт з Тернополя «Tik Tu».  В своїй музиці вони поєднують  синт-поп, інді-поп та електроніку, в певних композиціях можна почути  також мотиви фанку, даб-степу і навіть народної музики.

Короткі діалоги з глядачами цього вечора вела єдина дівчина в колективі – Наталя. Було помітно, що їй досить холодно і вокалістка декілька разів говорила «ну що, будемо зігріватися». Можливо й саме холод не давав виконавцям більш вільніше рухатися, проте багато глядачів в ангарі майже з перших композицій підтанцьовували.

До речі, усі музиканти гурту вміють грати одразу на кількох музичних інструментах. Так, наприклад, Наталя за вечір змінила альт на флейту, а потім на маленький червоний синтезатор.

Перші декілька композицій музиканти «розкачували» себе – все звучало легко, органічно і чисто, та згодом додалося більше емоцій від них самих, що позитивно вплинуло на реакцію всього залу.

Незважаючи на те, що зал декілька разів просив у гурту дві пісні «Коники» та «Маленькі малюсіки» , вони їх так і не виконали. Але, зокрема, окрім відомих пісень з альбому Summa, порадували слухачів і новими. Серед них і “Зима”, яку музиканти назвали символічною.

Музика гурту подекуди схожа на електронні колискові, а те, що виконуються вони трьома мовами: українською,  англійською і литовською, не дозволяє залишитися на одному мотиві та ноті.

Tik Tu створив в ангарі заводу «Кристал» легку, невимушену та тонку атмосферу, за що музиканти отримали від вінничан та гостей міста вигуки «На біс».

OY SOUND SYSTEM

Другими на сцену вийшли гурт «Oy sound system» – проект Марка Галаневича (ДахаБраха) його брата Тараса та вокалістки Вікторії Родько. Останнім часом колектив виступає без Марка, але це не заважає їм звучати абсолютно гармонійно, без відчуття «чогось не вистачає».

Аудиторія на «OYSS» зібралася менше, але через декілька пісень, зросла майже вдвічі. Тарас Галаневич, привітавшись з публікою, назвав Вінницю рідною, адже народився у Вінницькій області.

Помітно, що дівчата цього вечора на сцені трохи мерзли, адже Вікторія також закцентувала увагу на тому, що потрібно грітися. Та вже з перших хвилин гурт викликав у слухачів захват – їм не потрібно було «розкачуватися». В перших рядах хлопці та дівчата почали танцювати майже відразу.

Музика і тексти цього гурту – гармонійно поєднуються в одне полотно. Це дійсно стильна музика, яка дозволяє також згадати про певні серйозні питання, але в іронічній формі. «OYSS» не завантажують серйозними темами, роблячи композиції драматичними, а навпаки – додають легкості та насмішкуватості, чим відразу підкорюють слухачів.

 

Особливої атмосферності надає гурту його вокалістка. Здається, тіло та емоції Вікторії можна назвати окремим музичним інструментом. Адже саме її відкритість, чіпкий погляд, вміння ідеально відчувати ритм та повне усвідомлення того, про що співається – 50% успішності виступу у візуальному плані.

Подекуди плавними рухами рук та тіла, Вікторія ніби зачаровувала простір ангару. В поєднанні із індійськими мотивами та пронизливим вокалом Тараса, що подекуди схожий на крик – атмосфера ставала навіть дещо містично-релаксовою.

Загалом під час виступу гурт заспівав майже всі композиції із альбому «Attension!Attension». Кожна із них – це окрема історія, яка не схожа на попередню ні в музичному, ні в текстовому плані. В кожній є щось таке, яке не знайдеш в попередній.

«OYSS» не можна порівняти з іншими українськими колективами завдяки тій автентичності, яку вони мають. А досягається вона через поєднанні різних стилів. Самі музиканти характеризують себе як мікс bass, dub, world music, electronic rock та reggae. Індійські мотиви в поєднанні із українським фольклором – особлива суміш, яку здається зацінили слухачі фестивалі. Так, наприклад, композиція «Осоте!» (на вірші Мирослава Лаюка) манерою співу нагадує церковні співи, але завдяки індійським мотивам набуває іншого звучання та об’ємності.

  • Є у вас тут у Вінниці секонд-хенди?, – говорить зі сцени Вікторія, а зал вибухає емоціями, розуміючи, що зараз прозвучить один із відомих хітів гурту.

Такий ж шквал емоцій викликали композиції «Колючка» та «Gansters of peaсe», а «Attension!Attension» навпаки змусив публіку трішки затихнути і прислухатися до шепоту.

Під кінець виступу стало спекотно не лише глядачам в залі, але в Вікторії. Таким чином «Колючку» дівчина виконувала вже без верхнього одягу.

До речі, саме у Вінниці гурт презентував новий трек, який є своєрідним реквієм відомому режисеру Леоніду Кантеру та прозвучить у фільму «Людина з табуретом». Від попередніх композицій від дійсно відрізняється драматичністю та пронизливістю, але відчувається оригінальний стиль «OYSS».

Тарас впродовж всього виступу був у процесі творення музики, але також не забував про глядачів. Здається, цей гармонійний дует остаточно закохав у себе публіку і отримав шалені вигуки «на біс».

ЦЕШО

Закривали основну музичну сцену «внуки Влада Троїцького» ЦеШо – соціальне лялькове кабаре, в якому артисти міркують про сучасний світ та місце людини в ньому.  Від слова «лялькове» – на сцені зменшені копії артистів – п’ять ляльок у таких же комбінезонах і різнокольорових шапках. Як пояснюють самі «ЦеШо» – ляльки наслідують творчі інтонації та акценти акторів, водночас будучи образом Безликості та протестом проти неї.

ЦеШо – це не просто гурт чи актори, це проект, який поєднує театр та музику. Через ці два мистецтва вони говорять про те, що оточує нас щодня, але інколи залишається непомітним, а також вільно та гостро рефлексують над тим, як і де ми живемо.

– “У мене болить те, що нічо не болить” – читає речитативом контрабасистка Надя, «туц-туц» – додають інші.

Все, що звучить у залі схоже на гортання стрічки новин:

– В зоні АТО загинуло стільки-то українських військових, хлопчик Ваня з Івано-Франківська прокинувся і не знайшов свою праву шкарпетку, у канадському притулку для тварин зробили справжні ліжка для кішок.

Все про що, співають та говорять артисти знайоме кожному в залі: і лайки та репости, і ранкові прокидання та звичайне сьогодення. Для «ЦеШО» немає табуйованих тем – вони говорять про все, що нас оточує, додаючи до цього подекуди хаотичну, але абсолютно доцільну музику та певну манеру подачі.

«ЦеШо» – молоді та сміливі, готові до будь-яких експериментів: чи то вийти на сцену з мобільними телефонами, чи то сидіти на контрабасі і таким чином грати. Під час всього виступу помітно, що колектив дуже добре зіграний, хоча існує лише рік і не боїться імпровізувати, додаючи в свої тексти Вінницю та Air GogolFest. Вони розмовляти один з одним, вільно пересуваються сценою, сміливо та синхронно танцюють.

Енергія, що лунає зі сцени міцна та сильна, незважаючи на милий вигляд самих артистів. Швидше за все, така гра на контрастах також одна із «фішок» «ЦеШо». Так само вони граються із вокалом – від милого та дзвінкого Марічки до сильного та доволі агресивного Марусиного.

«ЦеШо» показують як у суспільстві не прийнято говорити про щось погане і справді важливі новини перекриває попсовий інформаційний шум. Вони шукають кохання і сенс життя у власній грі.

Публіка на фестивалі спочатку досить з обережністю ставилася до цікавого формату, та згодом хвиля шаленства захопила майже всіх. Особливо, коли акордеоністка Марічка заспівала композицію «Рейв» і почала грати із залом, змусивши всіх присісти.

«ЦеШо» не бояться умовностей на сцені: вони гублять окуляри, шапки, висипають блискітки, майже злітають мікрофони. Відразу помітно, що дівчата та хлопець роблять те, що їм подобається та не вписуються у жодні шаблони.

В одній із останніх композицій на візуальному ряду можна помітити напис «Free Sentsov».

На завершення виступу «ЦеШо» зі сцени декілька разів дякували режисеру Владу Троїцькому та зізнавалися у коханні, утворюючи руками сердечка.

Звичайно, просто так слухачі колектив не відпустили і ще раз «порейвилися» на біс.

Загалом музична сцена фестивалю вдалася на 100% – виступи відбувалися без затримок, простору вистачало всім, а ведучий не дисонував із тим, що відбувалося на сцені. Хороший звук, світло та відеоряд зробили своє: відсутнє відчуття «містечковості» виступів: лише масштабно, якість, смак та рейв.

Всі фото Андрія Завертаного

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору