× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

“За раз відвозимо тисячі дерунів”: вінницький волонтер-чиновник, який допомагає допомагати іншим

Він не вважає себе волонтером і завжди тримається трохи осторонь, особливо, коли журналісти знімають репортаж про чергову поїздку волонтерів в зону АТО.

Проте водночас, якщо його запитати, завжди скаже, що цього разу повезуть хлопцям на передову. До речі, якщо розмова з волонтерами триває бодай десять хвилин, то у ній обов’язково прозвучить “Олег Парфілов”, як ім’я людини, яка так чи інакше допомагає допомагати іншим.

 

Цей чоловік із сивим волоссям, ніби втомленими очима та завжди дещо сумною посмішкою працює у міській раді, очолює відділ з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної і оборонної роботи та режиму секретності. А ще з початку війни Олег Михайлович організовує та разом з волонтерами відвозить потрібні бійцям речі.

 

Колись Олег Парфілов служив на офіцерських посадах у Західній Групі військ в Німеччині, після цього перевівся до ЗС України, був заступником начальника Штабу в батальйоні при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій, а врешті (з 2011 року) – став начальником відділу з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної і оборонної роботи та режиму секретності ВМР.

Цей матеріал є продовженням циклу про вінницьких волонтерів, проте у ньому – й про інші аспекти сьогодення України. В інтерв’ю Vежі Олег Парфілов, при цьому поводячись дуже стримано, розповів про свої близько 20 поїздок в АТО, про те, як молодь “косить” від армії та про поранених бійців, які кричали на дорозі серед ночі.

Зустрічаємось з Олегом Парфіловим за кавою та одразу пояснюємо, що в першу чергу хочемо довідатись, чи втомилась країна від війни та чи змінив щось воєнний стан.

Хто допомагає армії або Як водії маршруток самі “просяться” в АТО

VежА: Чи правда, що здебільшого ті, хто допомагав армії раніше, робить це й зараз?

– Справді так. Ті волонтери, які працювали зі мною з самого початку, вони й залишились. Це перш за все два Андрія, Нечипорук та Сірак, це Олена Верлан, Юлія Вотчер, дуже-дуже багато є таких у Вінниці, саме справжніх волонтерів. Коли кажуть, що хтось “відсіюється”, то це скоріше за помічників їхніх, але такі бойові волонтери – залишаються досі.

VежА: Як формуєте вантаж? Хто долучається до його формування?

– З бюджету ми не маємо права виділяти кошти на благодійну допомогу, тож тільки самі. Це працівники міської ради, комунальних підприємств, освітніх закладів (школи й навіть садочки), працівники закладів охорони здоров’я, які дуже потужно допомагають. Ще приватні підприємства, до яких ми звертаємось і які не відмовляють: фабрика “Рошен”, “Австрія-Джус”, Аграна Фрут, Вінницька смако-харчова фабрика, “Авіс”. Та й приватні підприємці теж допомагають: ось є такий Олександр, який постійно дає одноразовий посуд.

 

– Йде щонайменше три грузові буси, приватні. До речі, нам дуже допомагає наша Асоціація приватних перевізників, маршрутні таксі. Вони надають нам і пасажирський бус, який ми до половини теж вантажимо і вони їдуть. І так, багато наших хлопців-маршрутників були з нами на Сході, і я скажу, що, мабуть, немає в Україні такого міста, де б так масово міські маршрутні таксі їздили на Схід, на передову. Тобто самі водії кажуть, що давайте ми завеземо вас і допомогу туди. В нас є такі водії, які постійно “просяться”.

“Я не знаю, чому ми до цих пір забезпечуємо ЗСУ сітками”

VежА: З самого початку війни Ви допомагали волонтерам та бійцям. Які в основному підрозділи та частини відвідували?

– У серпні 2014 року в мене перша поїздка була, в Маріуполь. Там був наш 9-й батальйон територіальної оборони, вінницька військова частина 3008 Національної Гвардії. Вже потім їздили й до Попасної, врешті ми вирішили зосередитись на усіх військових частинах та підрозділах, які перебували і перебувають в районі Донецького аеропорту, бо з 2014-го року там було дуже “гаряче”. В тому районі досі не затихає, звісно, не так, як було спочатку, коли були “гради”, артилерія і все, зараз більш-менш спокійно, але є ще артилерія, хоч поодиноко. Цьогоріч розширили географію поїздок, зокрема до Авдіївки до Широкиного.

Читайте також: Вінницькі «кіборги» у річницю оборони ДАПу: «Мали брати Донецьк і закінчувати це все»

VежА: Як Вінницька міська рада наразі допомагає волонтерам та бійцям?

– З 2016-го ми постійно всім волонтерам допомагаємо з паливом, тобто ці роки – вже на постійній основі. Забезпечуємо в повному обсязі, цьогоріч – це близько 10 тонн палива на місяць. Також самі з 2014 року збираємо гуманітарну допомогу й самі веземо. В середньому – раз на три місяці. Але коли вже їдемо, то це сім-десять тонн вантажу.

VежА: А ось держава, на Вашу думку, достатньо забезпечує бійців усім необхідним?

– Взагалі якщо порівняти 2014-й і 2018-й, то на рівні держави була проведена дуже велика робота по забезпеченню армії. Колись ми возили все підряд, а зараз є речі, які везти немає сенсу. В більшості випадків немає сенсу везти овочі, консервацію (хоча коли йдеться про домашній салатик, то, звісно, веземо, хлопцям подобається), немає сенсу везти форму для ЗСУ і тим більше для Нацгвардії. Хоча щодо “підмінної” форми, то ще є деякі проблеми, але навіть порівняно з 2017-м роком є позитивні зрушення, бо там, де на місці є командир, є старшина, там є і “підмінний” фонд, і є все. Водночас є речі, які завжди потрібні. Наприклад, в нас є волонтер Денис Романовський, який виготовляє станки для кулеметів, які мають стріляти тільки з техніки, а не з землі.

Проте Олег Парфілов зауважує, що якщо потреби бійців ЗСУ та Нацгвардії зокрема у формі – забезпечує держава, то із добровольцями ситуація складніша.

 

– Це ті хлопці, які не отримують забезпечення чи зарплатні. Вони просто там, за ідею. Все індивідуально потрібно: одяг, взуття, продукти харчування. Завжди – мішки, маскувальні сітки. Я не знаю, чому ми до цих пір забезпечуємо ЗСУ сітками, але така потреба є.

Якщо ми їдемо раз на три місяці, то завозимо мінімум 40 сіток, кожна коштує 800 гривень. У нас у Вінниці є підприємство “Спецодяг” або ж “Віва”, яке їх виготовляє, йде нам назустріч, в них ціни менші. І головне – якість. Бо спочатку ми агітували по школах і там плели сітки, але ми побачили, що такі сітки не витримують сезон, а іноді навіть місяць. Діти, звісно, стараються, це ясно, але все ж промислове виробництво – зовсім інше. З іншого боку – чудово, що діти досі багато малюють для бійців, приносять навіть якусь цукерку просто, яку дитина сама не з’їла, з 2014-го року взагалі в цьому сенсі нічого не змінилось. Стали допомагати всі ВУЗи, всі професійно-технічні заклади.

Щоб допомогти зібрати допомогу, можна звернутись до “Цілодобової варти” (15-60 та 59-50-39). Пункт збору облаштовано в приміщенні “Муніципальній поліції” (вулиця Скалецького, 29). Там є співробітники, які співпрацюють з міською радою та їздять із волонтерами на Схід.

VежА: Взагалі волонтери кажуть, що нині допомагати армії стало багато молоді. А ось як зі старшим поколінням? Як раніше, бабусі, наприклад, досі приносять пиріжки?

– Звичайно, бабусі теж приносять щось від себе. Ми, звісно, не можемо їм відмовити, хоча знаємо, що їм важко, але поважаємо вік і те, що це робиться від душі. А щодо пиріжків, то нам дуже допомагає Валерій Дяків і його Центр професійно-технічної освіти – вони роблять ті пиріжки, вареники та деруни, тисячами. Тобто за раз веземо дві-три тисячі вареників, стільки ж дерунів, багато.

“Їх було приблизно 50, вижило з десяток”

Під час розмови Олег Парфілов зізнається, що його родина загалом звикла до роботи, але, щоразу перед поїздкою, начальник відділу з надзвичайних ситуацій “вислуховує” від своїх домашніх.

“Я працюю по 11 годин, іноді просто потрібно ще затриматись. Але втоми не відчуваю, зокрема й щодо поїздок в АТО. У цій справі мотивації не потрібно, а потрібне розуміння того, що це потрібно робити”.

VежА: Повертаючись до теми поїздок у зону ООС. Яка Вам запам’яталась?

– Найбільше запам’яталась поїздка 22 січня 2015 року, коли наші хлопці виходили з аеропорту. Ми поїхали в Піски, і були під аеропортом, виходить так, що ми туди заїхали близько 9-ї вечора, вже було темно. Їхали, до речі, двома маршрутними таксі. Далі нас не пустили, бо літали “гради” над головами. Коли ми розвантажились і вже їхали десь о 23-й звідти, біля повороту на Авдіївку три “швидкі” посеред траси зупинились. Звідти повиходили хлопці – всі в крові, перебинтовані. Їх було чоловік десять. Хтось кричав, в когось була контузія, просили води. В нас вода була, ми дали. Вони розповіли, що під аеропортом їх буквально чавили танками. Їх було приблизно 50, вижило з десяток. На це дуже тяжко дивитись.

Дещо змінюємо тему, оскільки розуміємо, що говорити про це важко. Питаємо про нещодавно запроваджений в 10 областях (в тому числі й у Вінницькій) воєнний стан.

VежА: Як вважаєте, що воєнний стан змінив в країні та зокрема у Вінниці?

– Воєнний стан дисциплінує і населення, і військові та силові структури. Але завдання було таким, щоб населення його відчуло мінімально. Хоча вже прийшов призов на збори військовозобов’язаних, завершились збори нашої бригади територіальної оборони. А по суті для населення очевидно лише блокпости на виїзді з міста, вони потрібні для країни, де шостий рік йде війна. Воєнний стан має піти на користь. Хоча роботи, звісно, стало більше.

VежА: Які спостерігаються реакції на введення воєнного стану серед населення та військових?

– Серед водіїв, до речі, паніки чи конфліктів на блокпостах, яких на виїздах 4 чи 5, не було. Бійці й так постійно у воєнному стані. Єдине – що стало трохи складніше заїжджати в зону ООС, але це не пов’язано з воєнним станом, бо 29 жовтня вийшов наказ командувача ООС щодо інструкції стосовно відвідування військових частин в зоні операції волонтерами. Тобто чітко розписано, як це має відбуватися, наприклад, щонайменше за дві доби волонтер має направити в Штаб ООС заявку, потім йде розпорядження і вже потім люди їдуть до тих частин, які вони вказали в заявці.

 

– Збільшилась відповідальність командирів частин за волонтерів. Бо є в нас багато “туристів”, які їдуть пофотографуватися і при цьому везуть мішок картоплі. Тобто командир частини спочатку питає, що той “турист” везе і скаже, чи потрібно воно взагалі їм чи ні.

Про те, як молодь “косить” від армії, а 50-річні чоловіки знову хочуть повернутись на фронт

VежА: Що з вінницькими призовниками? За різною інформацією, у зв’язку із воєнним станом їх наче чи то дуже багато, чи то навпаки дуже мало почало приходити до військкоматів. Що з цього правда?

– Якщо йдеться про строкову службу на рік-півтора та молодих хлопців, які не служили в армії й не були в АТО, то їх доводиться буквально виловлювати, при чому їх же не беруть в АТО, тільки в армію. З воєнним станом тут взагалі нічого не змінилося. Звісно, таких цікавих випадків, як ось коли призовник одружився з бабцею-інвалідом, щоб доглядати за нею та не йти в армію, то такого подібного не було. Нині за цим випадком військкомат спостерігає.

Читайте також: Призовник з Вінниці, який одружився на бабусі щоб “відкосити” від армії, втік до Канади

– Щодо інших випадків, то зараз, коли приносять повістки, то люди чи взагалі не відчиняють, чи кажуть, що хлопець кудись поїхав. А ось щодо призову на збори, куди призиваються хлопці, які служили та брали участь в АТО, вони самі приходили до військкоматів, в тому числі 50-річні чоловіки. Тут без проблем, їх було навіть більше, ніж потрібно було призвати.

VежА: Які найжорсткіші санкції застосовувались до вінницьких “втікачів”?

– По Вінниці є кілька відкритих кримінальних справ, але до логічного завершення вони поки не доведені. Люди ці нині в розшуку. Якщо людина отримувала “останню” повістку з вимогою прибути для відправки у війська, яку ми ще називаємо “бойовою”, і не прибуває, то там є стаття, що передбачає до двох років ув’язнення. Так людина сама собі псує долю. Варто розуміти, що у Вінниці всі справи відкриті, а після їхнього закриття ще термін давності триває близько п’яти років. І я вже не казатиму, як бійці до таких людей ставляться, бо вони або мовчать, або кажуть те, що я не можу повторювати, бо це не дуже культурно буде.

Обладнання для реабілітації бійців та нова система оповіщення

VежА: Усе зрозуміло. Скажіть, а як у Вінниці із реабілітацією поранених бійців?

– Питанням реабілітації бійців займається дуже багато людей та волонтерів, але водночас на рівні держави я не бачу управління цим процесом. Тобто так, допомагають і організовують реабілітацію за кордоном, державні органи і волонтери, проте загального керівництва я не бачу.
Взагалі по Вінниці цим займаються групи волонтерів, Госпіталь ветеранів війни, військовий шпиталь, військово-медичний центр. Три місяці тому міський голова відвідав військово-медичний центр, він обійшов ті корпуси, де проходять реабілітацію, було вивчено ситуацію і в бюджеті на наступний рік ми плануємо придбати обладнання саме для реабілітації військових у військово-медичному центрі.

У процесі розмови Олег Михайлович нагадує, що найближчими роками у Вінниці збудують систему оповіщення населення про надзвичайні ситуації та інші загрози.

VежА: Що являтиме собою система і чим вона краща від існуючої?

– Ми її будуємо вже два роки, кошти виділяються й на наступний 2019-й рік. Система для оповіщення населення в разі загрози чи виникнення надзвичайної ситуації – буде європейського зразка, дуже не дешева. Вона являє собою мережу гучномовців по місту, які керуються по різним каналам зв’язку, радіозв’язок та зв’язок через мобільних операторів наприклад.

Тобто ми зможемо передавати по цій системі як звук сирени, так і голосові повідомлення, також зможемо перехоплювати телеканал “ВІТА” (це вже зроблено) та станції фм-діапазону для передачі інформації. Система зможе робити оповіщення на мобільні та стаціонарні телефони керівництва міста чи інших потрібних людей. Пізніше плануємо долучити більш тісно мобільних операторів, щоб система могла використовувати не тільки гучномовці, а й надсилати потрібну інформацію на мобільні.

Робоче місце диспетчера вже обладнане в нашій диспетчерській в “Цілодобовій варті”. Там на великому екрані є карта, оператор має можливість керувати сиренами, підключати сирени на окремих територіях міста, а не всі. Ми вже робили таку “репетицію” в районі 20-ї школи: задіяли дві сирени, дві вишки для оповіщення про те, що наступного дня не буде водопостачання. Загалом проектом передбачено 15 гучномовців по місту, але зараз знаємо, що згодом буде ще один проект додатковий і на 2020 рік ще буде п’ять-шість там, де нині дуже слабкий сигнал. Причому до Вінниці ще приєдналась Десна, то ж ми зобов’язані забезпечити її мешканців оповіщенням, загалом є над чим працювати. Зараз є дев’ять гучномовців, наступного року їх буде 15.

Читайте також: “Увага всім!”: у серпні у Вінниці розпочнуть будівництво нової системи оповіщення

Якимось чином, розмова знову повертається до теми війни та бійців. Щоправда, вже без важких історій. Між іншим Олег Парфілов розповідає, що краще, ніж бійці, до тварин ніхто не ставиться.

 

– Хлопці до цих песиків дуже трепетно ставляться, взагалі не було такого, щоб наприклад боєць щось з’їв і не поділився з тваринкою, яка підбігла, і байдуже, чи це своя, чи чиясь. А потім вони й котів, і собак забирають додому, на мирну територію. Я розумію це так, що люди, які бачили смерть, дуже дбайливо ставляться до життя, особливо беззахисного. Тварини їм теж допомагають, адже відчувають початок бою, поводяться перед ним дуже нервово, і неодноразово таким чином рятували життя бійців. Дехто розповідав, що собаки собою закривали воїнів – тварина загинула, хлопець лишився живий. То хіба вони не варті того ставлення?

Фото Ольги Мірошниченко, з архівів Vежі та зі сторінки Олега Парфілова у Фейсбук

Читайте також: “Прості люди”, які просто рятують країну: вінницькі волонтери про благодійність на п’ятому році війни

 

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією
Вгору