× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

З програміста у фокусники: як вінничанин перетворив хобі на справу життя. ВІДЕО

Сьогодні нікого не здивувати, якщо працюєш не по спеціальності, а диплом про освіту захований далеко. Однак, іноді робота за покликом серця є доволі неочікуваною. Ми поспілкувалися із вінничанином, який вирішив займатися ілюзією та “магією” замість штучного інтелекту та кар’єри в ІТ-сфері. 

– Батьки віддали мене на комп’ютерну спеціальність, сподіваючись, що я не підведу їх і стану серйозним «айтішніком», буду заробляти багато грошей, куплю машину і поїду в Канаду, – розповідає нам 22-річний Антон Косарєв.

Попри те, що сьогодні ця сфера діяльності є досить перспективною та грошовою, хлопець за фахом не пропрацюв ні дня та змінив потенційну кар’єру «айтішніка» на те, що приносило йому більше задоволення, а саме – на фокуси. Самоучка, який перетворив своє хобі в основну діяльність, розповів Vежі про рішення займатись фокусами, ставлення батьків до його несподіваного бажання та перспективи розвитку в шоу-індустрії у Вінниці.

– За освітою я ніби як «айтішнік». Я навчався на факультеті інформаційних технологій, кафедра – комп’ютерні науки. Тобто, я фахівець по комп’ютерним наукам?.. Тільки що це таке я, якщо чесно, в університеті так і не дізнався. Але ми займались системами, в яких використовується штучний інтелект і ніби як, згідно диплому, я в цьому розбираюсь.

– Мені це просто не подобалось і я почав займатись фокусами, тому що ось це подобалось. Спершу ніхто серйозно до цього не ставився і я можу їх зрозуміти. Ось сидить дитина і замість того, щоб займатись, читає якісь уроки і крутить карти в руках. Це трохи лякає будь-яких адекватних батьків, тому спершу вони ставились до цього досить скептично. Потім у мене з’явились перші виступи, але до них теж не ставились серйозно. Коли у мене з’явився менеджер, батьки вже його сприймали несерйозно. В цілому, він займався тим, що просував мене, відправляв куди лише можна було, на якісь виступи і я почав отримував відносно стабільну роботу. Ну, можливо, двічі в місяць виступав, заробляв я тоді близько тисячі гривень. Це був десь 2013-2014 рік. Тоді ставлення батьків до роботи ніяк не змінилось, тому що 1000 гривень – це не гроші. Але я якось нікого особливо не слухав, бо з тих пір я вже гроші у батьків не брав і часто говорив, що ось вже сам заробляю, маю гроші і все таке. Звичайно, батьки знайшли, що сказати в такий момент, – жартує Антон.

Хлопець розповідає, що не знає точно з якого часу починається відлік його діяльності у шоу-індустрії. Пам’ятає, що перший свій фокус показав у 10-му класі, однак тоді це було несерйозно, а перші виступи з’явились три роки тому.

– Кожна дитина знає декілька простих фокусів, але я ще по телебаченню бачив, як один фокусник показував фокуси і розповів одразу, як їх робити. Я одразу повторив і показав батькам, показав усім друзям, усім, кого я знав і в цілому, це мене «зачепило», я почав показувати щось нове. Коли на якісь з фокусів люди реагували доволі слабо – мене заділо, що чому те, що так дивує мене, не дивує так інших людей. Подумав, що, можливо, я його неправильно показую і почав більше старатися.

– Мені подобались емоції, які я отримую, коли дивуюсь, і хотів це передати іншим людям. Думав, що якщо я отримую таке задоволення (це такий легкий егоцентризм, мабуть, був), то воно повинно сподобатись іншим і якщо їм це не подобалось, то я вважав, що проблема в мені, я погано показую. Найчастіше люди реагували добре, питали, як я це зробив і що це взагалі таке. Від цього у мене була якась залежність. Не скажу, що мені хотілось лише вражати людей, але, можливо, якась доля в цьому теж є.

До речі, якщо освіту можна отримати в університеті, то розвиватись як фокусник доводилось самостійно. Розповідає, що на початку він ще не мав комп’ютері і, відповідно, доступу до Youtube, а тому йому допомагали тематичні шоу на телебаченні, у яких розкривали секрети різних професійних ілюзіоністів. Це допомогло Антону розвивати хобі та вигадувати власні фокуси.

– Свій перший авторський фокус я вигадав в 11 класі. Купував сік у магазині, а у кожної коробки є штрих-код. Небагато людей знають, що насправді штрих-код значить і у двох однакових соків штрих-код буде ідентичним. Але я розповідав, що перші три цифри – код країни, потім номер партії і все таке, і зазначав, що ось останні цифри у кожного соку різні. Насправді, ніхто не перевіряв. Тому я купував два однакові соки, один готував спеціальним чином: шприцем витягував усю рідину, а інша коробка була повна. Ось я давав у руки глядачам сік, просив їх сфотографувати штрих-код, щоб було чесно, а потім підмінював соки і стискав коробку. Так ніби сік щезав. А потім я робив так, що у мене в кишені з’являвся стакан соку, тільки я вже не буду розповідати, як саме це виходило.

Ось ти вивчився, але по спеціальності не працюєш. Батьки не наполягають, щоб ти все ж пішов в ІТ?

– Ні. У певний момент фокуси дозволили мені заробляти так, щоб я жив незалежно від батьків. Я тоді знімав окремо квартиру, разом зі своїми тваринами і батьки зрештою сказали: «Добре, Антон, як хочеш». І зараз ніяких проблем взагалі немає. На щастя, ми вже не говоримо про зайнятість, тому що я можу забезпечити себе і це найголовніше.

Щодо того, скільки вдається заробляти фокусникам, Антон відповів не одразу, натякаючи, що «десь на рівні середнього класу», але зрештою розповів, що «в цілому, заробляю як гарний «айтішнік» у Вінниці».

ПРО РОБОТУ

– Якими були твої перші замовлення?

– Найперша моя робота була на Дні народження однієї важливої людини, там серед гостей ще був Володимир Гройсман. Це мене трохи здивувало, тому що я прийшов на виступ і побачив багато знайомих облич. Зрозуміло, я не був з ними особисто знайомий, просто знав, хто ці люди. В цілому, для мене це був досить гарний досвід, я ж був десь в 11 класі. І це було досить весело.

– Зараз найчастіше я працюю у невідомих людей. Я не такий артист, який виступає для дуже великих закладів. Я заробляю на тому, що людям доступно, міг би за свої виступи брати більше, але люди не готові за це платити. Тому моя цільова аудиторія – люди навколо. Наприклад, весілля, корпоративи і інші «класичні» заходи.

Антон розповідає, що для своїх друзів взагалі не виступає і вони ставляться до його роботи з розумінням. Більше того, частіше навіть друзі просять його не показувати якісь фокуси, коли вони збираються разом.

Наразі Антон виступає у різних містах України і хоча були пропозиції виступати закордоном, але поки що цього не сталося. «Були пропозиції з Німеччини, але мені здається, що я трохи дорого їм сказав, треба було подешевше,» – жартує Антон.

– Які фокуси в твоєму арсеналі? З ким виступаєш?

– З голубами. У мене програма складається з двох частин. У першому блоці я виступаю з тваринами і не спілкуюсь з аудиторією. Чому я вибрав тварин – вважаю, що це гарно. Це те, що зараз майже ніхто не робить. Починав з одного голуба, потім їх стало два, три, і тепер у мене їх вісім, але виступаю я з п’ятьма. Всі вони живуть у нас на кухні. Є ще кролик для фокусів. Його головне завдання – просто бути кроликом. При всій повазі та любові до тварин, але кролики такі дурні створіння…

– З людьми я гіпноз показував, але не часто цим займаюсь, тому що ще не так добре цим володію, але показую інтерактивні фокуси, викликаю людей на сцену, щось говорю, змушую їх відчути тиск аудиторії і ще є важливий прийом – коли людина виходить на сцену, вона має вважати мене своїм найкращим другом, тому що я зможу її захистити від аудиторії. І коли так відбувається, то я можу зняти краватку та годинник на очах у глядачів. Тому я викликаю глядача, «обкрадаю» його, а потім з ним показую якийсь фокус.

Між іншим, секрет фокусів найчастіше просять розкривати діти, а от дорослі чоловіки хоч і питають, як відбувається фокус, але без дійсно особливої зацікавленості. До того ж сьогодні майже все можна знайти в інтернеті.

Розповідаючи про завантаженість впродовж року, Антон заззначив, що найгірнший місяць січень, а ось в інший час робота точно завжди знайдеться. Найбільш прибутковим, очікувано, є грудень. Хлопець розповів, що на той місяць у нього вже все «забито», хоча за вікном ще жовтень. Для прикладу, з 19 по 30 грудня у нього вже 20 виступів. Це насправді багато, але лише за цей місяць, якщо дуже добре постаратися, можна заробити до 5 тисяч доларів.

Попри те, що зі сторони виступи фокусників завжди таємничі і ефектні, часом трапляються непередбачувані ситуації і іноді під загрозою опиняється реквізит та тварини фокусника.

– Одного разу я виступав у Меджибожі і це був дуже дивний виступ. Було дуже багато людей, які в свій час наробили дуже багато дітей, які не розуміли слово «ні». І діти хотіли чіпати взагалі все, що «вилазило» разом з самим фокусником. Тоді там було 200 людей у маленькому залі, а у мене була маленька сценка, де були музиканти, я і мій реквізит. У мене був маленький папужка, він десь полетів у центр кімнати і я його побачив лише через 20 хвилин. Як не дивно, живим, але пір’я вже було менше. Це було як, знаєте, у фільмі жахів: папужка з’являється у клітці, але вона заширока, а він мало їв і просто виліз з клітки та полетів у той натовп. І от він туди полетів, діти розвернулись і за ним. Я вже, можна сказати, його «списав», але потім мені приносить жінка: «Ви забули папугу! – А він що, живий?» Правда, папужка через два дні помер. Не знаю, чи це пов’язано, записки він не залишив.

– Які взагалі перспективи розвитку фокусників? Чи є певний рівень, коли розумієш, що досягнув вже всього, що міг?

– Такого не буває. Хіба що в картах можна якийсь рух зробити ідеально, але ніколи ніхто не буде робити його постійно. Навіть професіонали кидають карти, навіть у них щось іноді не спрацьовує, тому що у нас все складається з дрібниць. Голуби не з’являються просто так нізвідки. Зазвичай з рукава чи кармана, але щоб вони з’явились, то потрібно, щоб у пташки був гарний настрій і самопочуття. Є дуже багато нюансів. Весь досвід в тому, щоб зрозуміти, що може піти не так і прибрати цю перешкоду. Бувають виступи, де я продумав все, але в останній момент, щось пішло не так і на останній сцені я просто стояв, як незрозуміло хто.

ФОКУСИ У ВІННИЦІ

– Я помітив таку річ, що у Вінниці або багаті, або бідні. Середнього класу у нас ніби немає. Багатих людей, виявляється дійсно немало. Я маю на увазі, що багаті – це ті люди, які можуть собі дозволити зробити дуже велике свято, запросити багато друзів та артистів, щоб відсвяткувати перший рік народження дитини. Наприклад, коли мені виповнився рік, то ми святкували вдома з пельменями. От таких людей я вважаю багатими і які мають гроші, але мають – й добре, я ж в жодному разі не засуджую і навіть навпаки. Просто таких людей у Вінниці багато і вони не замовляють артистів, які коштують менше, ніж 2 тисячі, тому що вважають, що це буде просто погано. Пам’ятаю, що у мене було дуже мало замовлень, коли я виступав за півтори тисячі. Ніхто не хотів платити, бо вони вважали, що це коштує не надто дорого, ну, тобто, що ж це таке буде?

– В цілому, Вінниця досить дивне місто. Люди готові платити багато, але не середньо. Є ті люди, які просто хочуть щось отримати дарма. Наприклад, був у мене виступ, там у людей була ціла шоу-програма, і поряд в іншій залі святкували «простіший» День народження. До мене підійшов чоловік з другого Дня народження і попросив виступити ще й у них. Спитав скільки це коштуватиме, ну і я порадив йому спершу подивитися на мій виступ, вирішити чи взагалі подобається. Після виступу він мене знову запитав про вартість, я назвав суму ще й зі знижкою, але він відповів, що розраховував не на таку суму, а гривень на 300. Є люди, які вважають, що моя робота має коштувати стільки, а є ті, які готові заплатити більше. Але немає людей, які готові заплатити півтори тисячі гривень, що парадоксально.

– Чи знайомий ти з іншими фокусниками з Вінниці і чи немає між вами конкуренції?

– Так, звичайно, знайомий. Насправді, з тими фокусникам, які у Вінниці, ми не конкуренти. Артем Тихевич переможець «Феномену» і показував фокуси ще дуже давно і працює за абсолютно інші гроші та в інших місцях. Загалом, ми з ним навіть не зустрічаємось. Є ще один фокусник, але я з ним добре не знайомий. Я не відчуваю конкуренції  з ним, тому що не було такого, щоб обирали між нами двома і телефонували йому, але, мабуть, у нього якась своя аудиторія є.

– Особисто для тебе у Вінниці є якісь перспективи розвитку чи потрібно рухатись далі?

– Поки мене не бачили всі по три рази, то, мабуть, перспективи є. В Цілому я вже говорив чим цікава Вінниця, але, наприклад, за мої виступи у Києві мені можуть заплатити до 10 тисяч, а у Вінниці, на жаль, ні. Я розумію, що грошей у світі дуже багато, але іноді їх хочеться трохи більше, ніж вже є. Та завжди так, в принципі. Не скажу, що мені бракує роботи тут, думаю, якщо я тут залишусь, то щороку у мене буде більшати роботи, тому, мабуть, перспектива поки що є.

Фото Ольги Мірошниченко
Відео Андрія Завертаного

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією
Вгору