× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Як розповідати дітям про війну: досвід польських музеїв Другої світової та Варшавського повстання. ФОТО

Музей Другої світової війни в Гданську розташований неподалік від місця, де ця війна, власне, розпочалась. Творці закладу спробували на понад 6000 квадратних метрах експозиції показати історію наймасштабнішого конфлікту в історії людства. Водночас, інший музей, розташований в польській столиці повністю зосередився на 63 днях однієї з подій тієї війни – Варшавському повстанні.

Обидва заклади багато в чому стали набором корисних прикладів для вінницької делегації, яка відвідала їх в пошуку ідей для Музею Вінниці.

Цей текст є частиною циклу статей, присвячених досвіду створення та роботи польських музеїв, а також майбутньому Музею Вінниці. В рамках навчального візиту, організованого Генеральним Консульством Республіки Польща у Вінниці та польським Міністерством закордонних справ, делегація з Вінниці відвідала шість музеїв та один історичний хаб, які розташовані у Варшаві, Гданську, Гдині та Мальборку. До складу делегації входили співробітники Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, Олеся Коваль та Сергій Гула, директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун та журналіст Vежі, автор цього тексту. Метою поїздки було вивчення польського музейного досвіду для створення Музею міста у Вінниці.

Як розповідати дітям про війну

Музей Другої світової війни в Гданську було засновано в 2008 році, а офіційне відкриття відбулось в березні 2017 року. Первинна концепція музею передбачала зображення війни загалом, де “події, що відбувались в Польщі будуть лише частиною більш широкої картини”. “Ми не маємо наміру створювати музей мучеництва польської нації”, – стверджували в музеї в 2008 році. Втім, після офіційного відкриття закладу, там змінилось керівництво і частину експозиції було видозмінено.

– Нам здалось, що творці цього музею дуже хотіли розкрити світовий контекст Другої світової війни, але там дуже сильно відчувається, що це музей Польщі в Другій світовій війні. Навіть незважаючи на те, що там є зала Хіросіми, представлені Італія, СРСР, інші країни, здійснена спроба говорити про колабораціонізм як явище, – каже Олександр Федоришен.

Цей музей це спроба відстороненого погляду на війну з польським контекстом. Як нам пояснювали, музей піддавався змінам, тобто первинну концепцію попередньої команди коригували. І це відчувається.

Перше, що зустрічає відвідувача це величезна будівля зі скла і цегли, яка домінує в навколишньому просторі. Всередині будівлі теж відчувається цей ефект домінування, який підсилюється високими стелями та окремими елементами експозиції. Так в одному із залів можна побачити підвішений під стелею літак, а в інших – танк “Шерман”, танк Т-34, вагон потяга і навіть відтворені в масштабі 1:1 вулиці міст.

– Музей Другої світової надзвичайно масштабний, видно, що над ним довго працювали і гарно поєднали в ньому сучасні технології та музейні предмети. Та все ж таки, мені здається, що інколи він надто тисне на відвідувача і навіть дезорієнтує. Сама виставкова площа передбачає перебування там близько трьох з половиною годин. А по факту може бути й більше. Це той випадок, коли людина, йдучи до музею, має розуміти, що витратить половину дня, – ділиться враженнями Сергій Гула.

Екскурсія музеєм розпочинається з трьох кімнат, які створені для того, аби показати дітям що таке війна. Всі три кімнати насправді є однією кімнатою житлового будинку в різні періоди: напередодні війни, під час окупації та після її завершення.

–  Дуже вражає підхід Музею Другої світової війни, який створив для дітей частинку експозиції – оті три кімнати – яка є не менш всеохопною та промовистою, ніж вся експозиція загалом. Дитина бачить там звичну для себе картину – дім, в якому хтось живе, і має змогу спостерігати як цей дім змінюється під час війни, як зникають якісь речі, з’являються пробоїни в стінах та змінюються картини за вікном, – каже Олеся Коваль.  

Первинна концепція музею передбачала, що наприкінці екскурсії відвідувачі переглядатимуть короткий фільм про наслідки Другої світової війни з кадрами з тогочасної кінохроніки, а також з кадрами сучасних війни на сході України та війни в Сирії. Втім, його замінили на створену за допомогою комп’ютерної графіки стрічку “Непереможні”. Коротке відео наголошує на польському героїзмі та ролі Польщі в перемозі над країнами Осі.

– Якщо говорити про якісь висновки, то Музей Другої світової війни фактично не залишає вам простору для думок. Ролик, який демонструють наприкінці експозиції, ніби вказує що і як тобі думати, – каже Сергій Гула.

Біль цілого міста в Музеї Варшавського повстання

Музей Варшавського повстання, як це стає зрозуміло з назви, присвячений спробі польського народу відвоювати в Третього Райху свою столицю та країну. Музей відкрили на 60-ту річницю початку повстання, 31 липня 2004 року.

Варшавське повстання – військова операція польської Армії Крайової проти Третього Райху з метою звільнення Варшави та відновлення некомуністичної Польщі в подальшому. Наказ про початок повстання було віддано 31 липня 1944 року, коли Червона Армія наблизилась до Варшави. Після 63 днів боїв повстання було придушено. Його результатом стало майже вщент зруйноване місто та десятки тисяч смертей.

– В Музеї Варшавського повстання відчувається біль цілого міста. Він цілісний і насправді дуже крутий в плані розповіді про тих страшних 63 дні. Музей не робить ніяких висновків наприкінці експозиції, він спрямований на те, щоб людина зробила ці висновки сама. І хтось звідти вийде вражений мужністю цілого міста, а хтось інший, можливо, вийде з думкою чи доречним було те повстання, – розповідає Олександр Федоришен.

Занурення відвідувача в атмосферу часів повстання починається буквально на вході до музею. Там на вмонтованому в підлогу каналізаційному люкові відтворюється відео: повстанці, які рухаються катакомбами і, проходячи під люком, дивляться вгору. Тема міських катакомб, якими активно користувались під час повстання, розвинена й далі. В одному із залів є відтворена частина каналізаційних тунелів Варшави 1944 року. Кожен охочий може спробувати пройти ними в абсолютній темряві.

– Взагалі, речі, які дозволяють на короткий час стати учасником подій, дуже вражають. Кожен з нас погодиться, що потрапити на кілька хвилин до варшавських катакомб було чимось страхітливим. Вже після кількох кроків я відчув напад клаустрофобії та потребу ввімкнути ліхтарик, – каже Олександр.

– Тут, як і в Музеї Другої світової, врахували, що до музею приходитимуть діти. Тому якісь трагічні та драматичні моменти, зафіксовані на кіно чи на фотоплівці, обмежені спеціальним колодязем, куди не може заглянути дитина, – розповідає Олеся Коваль.

Однією з речей, яка вразила всіх учасників вінницької делегації, стала інтерактивна мапа, що показувала перебіг Варшавського повстання.

– Це фантастична річ, яку треба використовувати у Вінниці. Людина, дивлячись на таку карту, може просторово сприймати подію, розуміти що і коли відбувалось на її вулиці чи в її районі, – каже Олександр.

Серед іншого в музеї є речі вінничанина, який брав участь в повстанні. Йдеться про Ремігіуша з роду Ґрохольських. Він народився у Стрижавці й певний час проживав у Вінниці, а в роки Перших визвольних змагань разом з родиною переїхав до Польщі.

– Важливо уточнити, що Музей Варшавського повстання це ще й музей-меморіал, – зазначає Олександр. – Там є парк пам’яті з іменами загиблих учасників Варшавського повстання. Щось подібне можна зробити і у Вінниці. У Юрія Вікторовича, наприклад, є ідея Музею кривавих земель. Вінниці торкнулась тема Голодомору, сталінських репресій, Другої світової війни та Голокосту. Теоретично, колись можна було б створити загальне місце пам’яті, можливо музейне.

– Мені здається, що наша поїздка показала загалом, що польська музейна система перебуває в пошуку і намагається постійно розвиватись. Вона вирішує дві основні дилеми: перша – баланс між класичною системою, яка базується на експонатах і новою, яка намагається обходитись без них і застосовує масу інтерактиву: друга – класичний національно орієнтований, патріотичний, ідеологічний підхід. Наша історична наука загалом та наші музейники поки залишаються повністю в цій парадигмі, – підсумовує Юрій Легун.

Фото автора

Читайте також: У пошуках ідей для Вінниці: досвід Музею Варшави та історії людей в музеї Гдині. ФОТО

Читайте також: “Музей може існувати і без колекції”: польський досвід на шляху до створення Музею Вінниці. ФОТО

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору