× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

“Всім пофіг”: музично-психологічний рейв від ЦеШо у Вінниці. ФОТОРЕПОРТАЖ

Вони комфортно почуваються на невеличкій сцені театру «ДАХ», великих фестивалях, вінницькій філармонії, сцені національного відбору Євробачення та навіть в Америці. «ЦеШо» — наймолодше «творіння» режисера Влада Троїцького, яке впевнено та швидко завойовує любов українців.

Якщо до Національного відбору на Євробачення про колектив знали переважно поціновувачі театру «ДАХ», проектів Влада Троїцького та Гогольфесту, то за місяць життя п’ятьох акторів-музикантів змінилося. До речі, у списку міні-туру Україною, Вінниця стала першою і вчора, 10 березня, «ЦеШо» влаштували рейв в філармонії.

Зустрічали гостей в залі “Гоголі”, які мовчки сиділи на сцені до виходу «ЦеШо».

«В нас є право бути дуже вільними»: ким є нові підопічні Влада Троїцького «ЦеШо»?

ЦеШо – це не просто гурт чи актори, це проект, який поєднує театр та музику. Через ці два мистецтва вони говорять про те, що оточує нас щодня, але інколи залишається непомітним, а також вільно та гостро рефлексують над тим, як і де ми живемо.

Четверо дівчат та один хлопець творять на сцені справжнє шаленство, «вибух мозку», естетично якісне шоу та змушують трішки оглянутися на світ навколо, себе в ньому та процеси, які відбуваються в країні.

За їхнім «Туц-туц» ховається майже вся суть сьогодення. Адже за інформаційним потоком, ми часто не помічаємо важливі речі, або ж просто сприймаємо їх як фоновий звук.

«У мене болить те, шо нічо не болить» – ще одна фраза, яка у багатьох сенсах показує байдужість суспільства, як один до одного, так і до себе загалом. Ця композиція є і певним дзеркалом творчості «ЦеШо», адже вони співають про важливі та «гострі» теми. Про те, що відбувається в суспільстві тут і зараз, але все це роблять з іронією, вміло транслюючи відчуття у мелодії.

Вже після першої композиції вінницька публіка почала підспівувати, а деякі і підтанцьовувати, вітаючи колектив гучними оплесками. Щодо публіки, то помітно, що серед поціновувачів колективу багато дітей. Чи то їм цікаві яскраві комбінезони артистів, чи всі декорації, які були на сцені чи сама музика – залишиться загадкою. Але малеча не соромилися і майже весь концерт підтанцьовувала під сценою, а деякі навіть збирали блискітки, які під час рейву залишили Марічка і Маруся.

Зима, Рейв і Секонд-хенд: як на Air GogolFest виступили Tik Tu, Oy sound system і ЦеШО. ФОТО

Цікаво, що, якщо на AirGogolFest під «ЦеШо» «відривалася» переважно молодь, то у філармонії можна було помітити і досить дорослих людей, які приходили сім’ями.

Все про що, співають та говорять артисти знайоме кожному в залі: і лайки та репости, і ранкові прокидання та звичайне сьогодення. Для «ЦеШО» немає табуйованих тем – вони говорять про все, що нас оточує, додаючи до цього подекуди хаотичну, але абсолютно доцільну музику та певну манеру подачі. Особливістю текстів є і міксування та повторювання слів та фраз англійською.

— Ранок…навіщо? Робота… навіщо? Зустрічі…навіщо? Розмови…навіщо?, – співають артисти.

І майже відразу дають іронічну відповідь на свої питання: роби, їж, пий, спи, роби, їж.

Всі композиції «ЦеШо» окрім того, що виглядають як маленькі вистави, ще і підкріплені візуальним рядом, який сприймається абсолютно гармонійно разом із всім, що відбувається на сцені.

У правильному хаосі акордеону, ударних, саксофону, контрабасу, віолончелі та мелодики «ЦеШо» створюють унікальний культурний продукт на межі театрального та музичного мистецтва. Додаючи до цього ще й театр ляльок, які відпочивають на сцені у вигляді зменшених копій музикантів, вони надають діалогу із залом ще більшої об’ємності і сили.

«Ти мені робила лайки – я тобі репост» – фраза із поезії сучасного українського поета Артема Полежаки. Загалом для «ЦеШо» властиве використання творів українських поетів та елементів фольклору. На концерті у Вінниці прозвучала і «Рухаюсь мало» Тараса Мельничука і уривки із народної «Ой, хто п’є, тому наливайте, хто не п’є, тому не давайте».

– Насправді ми дуже і дуже чекаємо від вас лайків і репостів. Тому що насправді лайк, ми думаємо, що лайк це дрібничка, клік і все, але лайк означає любов, – говорить Марічка.

Під час концерту «ЦеШо» шукали любов, зізнавалися у симпатії вінницьким хлопцям і підсвічували коханню ліхтариками на телефонах.

Окрім цього вони неодноразово запитували у себе і в присутніх «Хто я, хто ми?» та давали можливість кожному зрозуміти це самостійною. Вони багато спілкуються між собою, що є елементом композицій, але в той же час виглядає абсолютно гармонійно.

Імпровізація у «ЦеШо» також зустрічається часто. Помітно, що вони адаптуються до публіки та ситуацій в залі. Чи то танців дітей під сценою чи пропозиції поділитися «алкоголем» з тими, хто йде.

Оголюючи проблеми суспільства, «ЦеШо» доводиться і самим переживати багато речей, які в ньому відбуваються. Наприклад, пити горілку «Саша». Та у цьому випадку це ніяк не пропаганда алкоголю, а спроба показати втомлене суспільство, яке «заливає» проблеми. І якщо нема за що випити, то і контрабас стане гітарою і тост за любов знайдеться і пісня стане «душевною». На сцені це виглядає весело, в душі – не дуже. Проте, завдяки іронії та вмілій акторській грі це «душевне не дуже» відчуваєш не відразу.

— Вообщє в нас колективі не п’ють, в Києві вообщє не п’ють, – говорить Марічка, а в цей час Катруся вже тримає в руках пляшку у пропонує іншим учасникам випити.

 

Чи не найбільше глядачів, які почали танцювати чи то на місці чи в проходах між рядами, зібрала композиція «Рейв», під час якої Маруся та Марічка щедро посипали сцену філармонії блискітками. За що отримали повітряні поцілунки від одного із найактивніших слухачів.

Гра на контрастах – одна із особливостей «ЦеШо», адже від запальних композицій вони часто переходять до драматичних, як наприклад «Абетка». Говорячи із своєю лялькою-дитинкою, Марічка озвучує сучасну абетку, голосом дитини. Розпочинаючи із звичних абрикос, атракціони, велосипед, Вінниця, веселка,  дорослі, діти, кілометри, країна вона додає такі актуальні слова, як АТО, берці, бомбосховище, добровольці, вдови, волонтери, військові, війна, куля, кров, снаряд, снайпер, смерть, сироти, свобода, страх… Цей перехід від абрикосів до страху відчувається і голосі маленької ляльки і в музиці, яка набирає пікового драматизму.

Далі прямо на сцені ляльки-діти граються у війну, адже «мовчати незручно». Те, що відбувається на сцені дійсно сприймати не легко, адже за звичним дитячим іграшковим піу-піу і бабах ховається набагато більша і глибша історія.

Окрім вже відомих пісень, «ЦеШо» зіграли і нову – «Маленька людинка», яку вінничани почули першими.

Маленька людинка народилася.

Маленька людинка живе.

Маленька людинка померла .

От і все.

В цих словах ховається суть життя багатьох людей зараз, адже кожен маленька людинка, яка з часом помре і тільки від нас залежить чим наповниться проміжний етап «маленька людинка живе». В той же час маленька людинка в світовій літературі ще й виступає образом народу. В декількох словах «ЦеШо» помістили життя мільйонів.

Звичайно, гурт не міг не зіграти вже відомий багатьом «HATE», а «на біс» подарували вінничанам ще один рейв, під час якого Маруся навіть “загубила” взуття.

Загалом кожен їхній номер – це вже готова вистава, драматургія тут присутня, як і в музиці, так і в текстах. Вони завжди доводять глядача до фінальної точки, але в той же час залишають великий простір для думок.

Фото Андрія Завертаного 

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору