Волонтер, який став воїном: у Вінниці попрощалися із Валентином Белінським. ФОТО

Сьогодні, 12 вересня, Вінниця попрощалася із Героєм – Валентином Белінським, який захищав українські кордони та допомагав це робити побратимам.

Понад 150 поїздок у зону АТО (щонайменше раз на тиждень), десятки батальйонів, яким доставлялася провізія та усе необхідне – саме це знають про героїчного 53-річного вінничанина багато мешканців не тільки Вінниці, а й різних куточків України. Адже Валентин Белінський був не тільки волонтером, а й водієм-санітаром, військовослужбовцем за контрактом 59-ї окремої механізованої бригади.

Під час прощання із Валентином Белінським, яке відбулося на Майдані Героїв Небесної Сотні, зібралося кілька сотень людей: волонтери, родичі, знайомі та друзі, а ще – військові, яким він допомагав, та побратими Валентина. У тих, хто прийшов, в руках були квіти – зазвичай, сині та жовті.

Священник прочитав молитви та розповів про Валентина Белінського:

– Він зажди надавав допомогу іншим: як на Майдані, так і на передовій. Пізніше, коли він вже не зміг просто дивитись, як інші хлопці перебувають на фронті, тож вирішив також піти на цю війну, де й віддав своє здоров’я та врешті – життя.

Усі, хто знав Валентина Белінського, пригадують його як чоловіка, який попри проблеми зі здоров’ям, ніколи не скаржився, а старався зробити якомога більше. Волонтери кажуть, що легше назвати ті місця, де Валентин не був із допомогою, аніж перелічити, куди він її возив. “Він був не тільки високим та сильним, але й мав справді велике й щире серце, яке, на жаль, не витримало” – кажуть про чоловіка.

– Ми разом працювали волонтерами ще з початку війни. Настільки віддана людина для потреб на фронті, що як може витримати серце, якщо кожного тижня треба проїхати 3 тисячі кілометрів, – каже волонтерка Людмила Бобровська. – Взагалі не було тижня, коли він не їздив до хлопців на фронт. Тільки був дзвінок від бійців про потреби – він одразу ж збирався в дорогу. А сила ж потрібна фізична – все завантажити, проїхати. Але він ніколи не казав, що йому важко.

– Він регулярно був безпосередньо на передовій, – каже волонтер Олександр Дмітрієв. – Це справжній янгол-охоронець України та українського народу. В останній рік свого життя Валік організував службу волонтерської доставки і продовжив службу за контрактом, пішов служити воїном до підрозділу, якому раніше допомагав.

Комбат 59-ї окремої механізованої бригади Сергій Котенко сказав:

– З перших днів війни він зайняв найбільш відповідальну позицію – захист своєї землі, родини, близьких. Спочатку всі свої сили віддавав, щоб допомогти воїнам, вдома він практично не бував, бо постійно його бачили то в одній, то в іншій бригаді по всій лінії фронту. Одного дня він підійшов і каже: “Тяжко зараз стало на великій землі і я відчуваю, що я потрібен тут, на передку”. І він прийшов до нас в батальйон, з перших днів приступив до роботи. Першого пораненого він заносив на руках у свою автівку, власну автівку, бо волонтери допомогли йому укомплектувати “Мерседес”, “швидку допомогу”, завдяки якій він зміг далеко не одне життя врятувати. Він цією “швидкою” літав всюди. Був наставником у молодих.

– Коли були в Станиці Луганській, був випадок, коли місцеві збунтувалися. Але коли я прийшов – вже все було спокійно. Він своєю аурою зміг переконати їх, і поки я розбирався, чому місцеве населення, після того, як вжило алкоголю – збунтувалося – то він за короткий проміжок часу зміг їх переконати у тому, кого треба любити. Шановні! Він віддав найдорожче – своє життя, щоб ми жили у вільній державі. Я прошу, за що боровся Валентин – щоб ви продовжували його роботу і його смерть не була даремною. Він все пропускав через своє серце.

Волонтер Василь Нечипорук, з яким Валентин Белінський їздив на фронт з самого початку війни, ледве стримує сльози та говорить:

– Я залишився без брата. Справді, він був мені як брат. За 4 роки ми здійснили понад сотню поїздок в АТО. Легше сказати, де він не був. Його мені ніхто не замінить. Він був надійною людиною. У будь-яку пору доби – треба їхати – значить, їдемо. Ніколи не скаржився. В нього залишилась сім’я, яку я вважаю своєю.

– Вранці того дня ,коли він помер у АТО, ми не були разом. Як розповідали хлопці, вранці вони разом попили кави, покурили. Він сказав, що йому щось погано і піде приляже. А хлопець, який там був, пішов глянути на нього, бо щось дивно, що ніхто не хропе (а він хропів добряче). Він до нього, а Валентин усе. Серце не витримало, навантаження було завелике.

Під час подій на Майдані, Валентин Белінський став одним із перших, хто виїхав туди, аби захистити українців. З 2014 по 2017 рік здійснив понад 150 поїздок у зону АТО, а на початку 2018 року поступив на службу за контрактом водієм-санітаром, солдатом за контрактом 59-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Відзначений нагородами та подяками за волонтерську діяльність.

Зазначимо, що на знак вшанування пам’яті військовослужбовця у День жалоби, відповідно до рішення виконкому міської ради №1499 від 23.06.2016р., на всій території Вінниці сьогодні приспущені прапори України із траурною стрічкою на будинках і спорудах місцевого самоврядування, будівлях комунальних підприємств, установ та організацій.

Поховання відбудеться о 13:00 на Алеї Героїв Центрального кладовища.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією
Вгору