Вінницький Народний дім 1917 року: більшовицький “виступ” та бої за неіснуючу владу

Осінь 1917 року була для Вінниці періодом наростаючої напруги. Зрештою це вилилось у події, що відбувались протягом кількох днів жовтня – так званий виступ більшовиків перед Народним домом та його подальше придушення.

Цим матеріалом Vежа та Центр історії Вінниці розпочинають цикл статтей під загальною назвою «Місця Української революції у Вінниці». Матеріали охоплюватимуть період з 1917 по 1921 рік і розповідатимуть про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці, та спираються на матеріали дослідження Олександра Логінова та Лариси Семенко «Вінниця у 1917 році: Революція у провінційному місті».

Передумови

Осінь 1917 року була періодом невизначеності та панування анархії у Вінниці. Після того, як російський імператор Микола ІІ в березні зрікся престолу, вся повнота влади в колишній імперії перейшла до Тимчасового уряду.

Ситуація на фронтах Першої світової війни значно погіршується для колишніх імперських військ. Більшість солдатів, втомившись від кількарічного сидіння в окопах та не маючи бажання розбиратись у швидкоплинній політичній ситуації, стають дезертирами та масово повертаються додому. Внаслідок розвалу фронту та суспільної анархії відбувається низка заворушень, пограбувань та спалень господарств і маєтків навколо міста. Вінниця в той час є важливою тиловою базою для Південно-Західного та Румунського фронтів. Поряд знаходяться два великих залізничних вузли – Жмеринка і Козятин, у самому місті зберігаються великі запаси зброї.

У Вінниці ситуація досить неоднозначна. Ще 27 серпня відбулись перші демократичні вибори до Міської думи – офіційного керівного муніципального органу Вінниці. Але на жовтень 1917-го значно впливовішою є Вінницька Рада робітничих та солдатських депутатів (РРСД). Її контролюють більшовики, вона має велику прихильність серед військових і саме вона спричиняє низку подій в жовтні.

В той же ж час у Вінниці дислокується кілька військових підрозділів, серед яких:

  • 15-й піхотний запасний полк, місце дислокації – Кримські казарми (нині вулиця Стрілецька);
  • Ескадра повітряних кораблів, місце дислокації – район насіннєвого заводу (нині вулиця Лебединського);
  • 35-й автопанцерний взвод, місце дислокації – горілчаний завод (нині вулиця Нансена);
  • кулеметна команда, місце дислокації – Мури (нині вулиця Соборна) .

Вінницькі солдати, які ще навесні-влітку 1917-го були щирими прихильниками українізації та побудови власної держави на руїнах імперії, тепер у переважній своїй більшості симпатизують більшовикам.   

13 жовтня виконавчий комітет РРСД самовільно займає приміщення Народного дому на Тюремній площі (нині площа Героїв Чорнобиля), облаштовуючи там своєрідну «штаб-квартиру».

Народний дім було побудовано в 1902 році. Це перша громадська будівля у Вінниці, вона стала центром для дозвілля та культурного життя тогочасного Замостя. Тут відбувались різноманітні акції, аматорські вистави, вечори пам’яті тощо.  

This slideshow requires JavaScript.

Зайнявши Народний дім, більшовики починають готуватись до збройного протистояння і формують Червону гвардію – добровольчі загони, що складались із солдатів та цивільних, які мали зброю. У Вінниці їх можна було впізнати за пофарбованими в червоний колір багнетами на гвинтівках.

Протистояння більшовиків та Тимчасового уряду

Приводом для подальших подій послужив наказ командування Південно-Західного фронту: «15-му запасному полку виступити на фронтові позиції проти німецько-австрійської армії». Підбурювані більшовиками солдати відмовляються виконати наказ і залишаються у Вінниці. «Червоним» було вигідно тримати в місті лояльні сили на випадок загального повстання проти влади Тимчасового уряду.

Командування Південно-Західного фронту направляє з Бердичева до Вінниці каральний загін орієнтовною кількістю 650 вояків із чітким завданням: змусити бунтівників виконати наказ, в інакшому разі – роззброїти та розформувати полк. Очолював загін Володимир Костіцин. Урядові війська прибувають на перон залізничного вокзалу та облаштовуються там 25 жовтня. Кількаденний обмін прокламаціями, заклики роззброїтись, переговори з керівниками антиурядового виступу та навіть намагання їх арештувати ні до чого не призвели.

27 жовтня у Вінницю надійшла новина про переворот більшовиків у Петрограді. Фактично це стає для усіх точкою неповернення, яка послужила приводом для рішучих дій з обох сторін. Вночі 28 жовтня «червоні» на чолі з їх військовим очільником Ігорем Зубриліним викрадають 15 тисяч карбованців полкової каси «на потреби революції».

– 29 жовтня рівно о 17.00 підрозділ юнкерів з чотирма панцирниками оточує Народний дім, де відбувається засідання РРСД. Керівникам Ради був вручений ультиматум з вимогою капітулювати, який вони не встигли навіть дочитати. Вочевидь, у юнаків назовні не витримують нерви – і починається стрілянина. Кулемети з броньованих машин «поливають» кулями приміщення. З вікон масово вистрибують і тікають у різні боки прихильники більшовиків, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

Члени виконкому РРСД залишають Вінницю та пішки йдуть до Жмеринки. Адже там дислокується 2-й гвардійський корпус. Вони сподівались використати його для того, щоб вибити з Вінниці вірні Тимчасовому уряду війська. Але не склалось.

Тим часом сутичка біля Народного дому продовжується. На допомогу «червоним» з боку сучасної вулиці Нансена приходить важкий панцерник типу «Гарфорд». Озброєний кулеметами і легкою гарматою, він все одно мав замало шансів супроти чотирьох бойових машин. Після короткого бою панцерник загорається – водій всередині гине, інші розбігаються.

This slideshow requires JavaScript.

Після швидкої розправи із більшовиками біля Народного дому Костіцин сподівається взяти під контроль центральну частину міста. Там, на території Мурів, досі розташовується кулеметна команда, прихильна до РРСД. Але загону не вдається подолати барикади – біля мосту через Буг їх зупиняє щільний кулеметний вогонь.

This slideshow requires JavaScript.

Тоді Центрального мосту в його сучасному вигляді ще не було. Його спорудять лише у 50-х роках. Два береги Бугу були з’єднані мостами через острів Кемпа. Вулиця Соборна (тоді Миколаївський проспект) починалась від сучасного комплексу «Авангард» та ресторану «Маклауд».

– Мури – чудова панівна висота. Кулеметники, маючи за спиною бойовий досвід Першої світової війни, безпомилково визначили, що приміщення старовинного католицького монастиря дає їм перевагу і контроль над місцевістю, – зазначає Олександр Федоришен.

Розуміючи, що швидко центр захопити не вдасться, урядові загони направляються в сторону сучасної вулиці Лебединського – розібратись із авіаторами, частина з яких також виступила на стороні повсталих. Але бій швидко закінчується: тутешні симпатики більшовиків, зачувши про поразку біля Народного дому, вирішили здатись. Все закінчилось їхнім роззброєнням та арештом. Прикметно, що тоді арештованих не страчували на місці.

«Був лише один такий, скажімо, емоційний епізод, коли Костіцин вистроїв перед вокзалом заарештованих в Народному домі бунтівників з вимогою видати своїх зачинщиків. Матюкаючись, він погрожував провести показову децимацію – розстріл кожного десятого в строю. Деякі з солдатів почали плакати, називати імена відсутніх «товаришів по зброї». Врешті-решт, їх доправили потягом у Проскурів, а там просто відпустили… Адже влади, яку Костіцин захищав у Вінниці, де-факто вже не існувало».

Паралельно з тим урядові загони беруть під свій контроль Кримські казарми. Більшість солдатів 15-го полку банально розбігаються, але близько 200 найбільш «ідейних» переправляються поромом на Кумбари, зустрічаються з солдатами кулеметної команди, і облаштовують кулеметну точку, використовуючи скелясту специфіку місцевості (правий берег Бугу вищий за лівий).

Отже, «червоні» війська та їх прихильники закріплюються в центрі Вінниці, маючи чотири основних точки для оборони: барикади, посилені кулеметами, на мосту біля Кемпи; розібраний Староміський міст (тоді був дерев’яним – і достатньо було зняти дошки, щоб зробити його непрохідним); кулеметна позиція на Кумбарах біля порому; барикади на Калічанському ринку (сучасна площа Гагаріна).

Керував обороною персонально Зубрилін. Свій «штаб» він розмістив в Олександрівському парку (сучасна Європейська площа), будучи на той момент єдиним більшовицьким лідером у місті.

Олександрівський парк

Протягом кількох днів тривають сутички, що супроводжуються кулеметним вогнем та артобстрілами. 30 жовтня, враховуючи безперспективність спротиву та вмовляння представників муніципалітету припинити військовий кошмар для мирних мешканців, прихильники радянської влади у Вінниці приймають рішення про капітуляцію, здачу зброї та вихід з міста. Переможець цієї кількаденної сутички Костіцин розуміючи, що влади, яку він тут представляє, вже не існує, забирає конфісковані у повсталих гвинтівки та від’їжджає до Бердичева.

Підсумки кількаденного протистояння були такими: п’ятеро вбитих та десять поранених з боку більшовиків; двоє вбитих та четверо поранених з боку урядових військ. Також серед мирних жителів від випадкового вогню загинуло дві жінки.

Першу декаду листопада місто живе без будь-якої влади: більшовики та їх симпатики деморалізовані й не наважуються на будь-які дії, міська влада намагається утримувати громадський порядок за допомогою сотні міліціонерів. У другій декаді листопада до влади у Вінниці приходять українські сили: в місто входять підрозділи Українського корпусу під орудою генерала Павла Скоропадського, міська дума визнає владу Генерального секретаріату Української Центральної Ради – і до кінця року у Вінниці панує відносна стабільність.

Створення «місця пам’яті»

Ніяких каральних дій щодо заколотників міська влада не вчинила, ба більше: дозволила урочисті похорони п’ятьох більшовиків, що загинули перед Народним домом. Ховають їх прямо на місці смерті 9 листопада. Зараз там, де раніше були їхні могили – майданчик перед коледжем будівництва і архітектури та пішохідний перехід.

This slideshow requires JavaScript.

У 1921 році на їх честь встановлюють обеліск з написом «Борцам, павшим за власть рабочих и крестьян». Знову ж таки перед Народним домом, вже тоді перейменованим на Клуб Ілліча. На одній з листівок післявоєнного часу обеліск чомусь назвали «местом боя частей Красной Армии с гетмано-петлюровскими бандами».

Відкриття обеліску в 1921 році

«Судячи з усього, обеліск пережив Другу світову війну та нацистську окупацію. Але була дуже серйозна проблема, яка полягала у весняному розливі Південного Бугу. Ближнє Замостя, аж впритул до Музею Коцюбинського, затоплювалась водою».

This slideshow requires JavaScript.

За спогадами старожилів, під час однієї з таких повеней кістки похованих там прихильників більшовиків просто вимило на поверхню. У 1958 році останки ексгумовують і урочисто перевозять до реконструйованого Меморіалу Слави в тодішньому сквері Козицького (нині Європейська площа). Вони перебувають там і донині, під прямокутною поховальною плитою з написом «Братська могила борців за радянську владу 1917–1919».

Наприкінці 1950-х Народний дім розбирають, а на його місці споруджують новий корпус Вінницького будівельного технікуму. Перед входом незабаром розміщують пам’ятник: стела з червоного граніту, на якій жінка з факелом – полум’ям Революції. В рамках виконання декомунізаційного законодавства його демонтували 28 січня 2016 року, а Жовтневу площу перейменували на майдан Героїв Чорнобиля.

This slideshow requires JavaScript.

Радянська історична традиція вважала цей більшовицький виступ у Вінниці мало не героїчним протистоянням із сотнями вбитих та тисячами поранених. Пізніше про це будуть написані книги і довгий час помилково буде вважатись, що там відбувались досить серйозні та затяжні бої із використанням авіації. Захоплену громадську будівлю, небажання солдатів повертатись на безглузду війну перетворять на боротьбу робітничого класу за побудову соціалізму.

Діорама з відтворенням сутички біля Народного дому. Знаходиться в Краєзнавчому музеї.

Площа перед Народним домом із приходом радянської влади стає місцем своєрідного паломництва, місцем пам’яті. Його переносять через примхи природи, хоча обеліск, а згодом і пам’ятник, майже до наших днів позначав, що саме там відбувалось в розумінні радянської людини.

Ті, хто помирав за більшовиків у 1917 році досі поховані в самому центрі Вінниці. Народний дім давно зник, а головне місце тих подій стало перехрестям доріг. Час усе стирає і неможливо навіть уявити, що буде на місці сучасної площі Героїв Чорнобиля в 2117 році. Поки що це просто місце, де люди швидко йдуть чи їдуть в своїх справах, в більшості випадків не підозрюючи, що саме відбувалось тут сто років тому.

Фото Андрія Завертаного та надані Центром історії Вінниці

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору