Вінницький блог №2: “У моїх історіях придуркуватості не більше, ніж у житті навколо”

Він з’явився лише два місяці тому та написав менше сотні постів, проте вже зараз має аудиторію, що перевищує багато місцевих ЗМІ, а його ім’я частенько звучить в офлайні. Проте “Вінницький блог №2” читають не за новини, а за те, як він про них розповідає.

Хтось порівнює його з Faina Kaplan, Vitalii Chepynoga чи Татуся Бо, хтось проклинає за поширення суржика, а хтось – ламає голову, хто саме прихований за назвою “Вінницьких блог №2”. Але більшість просто сміється над його розповідями, які не дуже форматні для Фейсбука хоча би своїми обсягами, зате щоразу зривають сотні лайків.

Ще кілька тижнів тому ми попросили “Вінницький блог №2” про інтерв’ю і напередодні першого квітня він погодився нам його дати. Проте за умови: свою персону автор не розкриватиме і відповість в режимі онлайн лише на два запитання. Ми поставили більше запитань, і “№2” відповів так, як вважав за потрібне.

 

VежА: “Вінницький блог №2”, Яка мета цього блогу і чи очікували ви такої популярності?

“Вінницький блог №2”: Останні декілька років на початку січня я пишу список цілей, яких хочу досягти в новому році. Це, в середньому, п’ятдесят пунктів. Один із цьогорічних рубежів – блог для вінничан. Цілі мають бути конкретними у результатах, тому до цього пункту було дописано примітку про десять тисяч підписників в фейсбук. Тобто, початкова мета Вінницького блогу N2 – це створити блог, який би був цікавий десятьом тисячам вінничан (разом зі мною).

У кінці січня була створена сторінка і на початку другої години ночі завантажений перший пост. Далі увімкнувся принцип, яким я керуюся все своє життя. Якщо є можливість прискорити будь-який процес, його потрібно прискорювати, а не чекати. Тому прямо вночі запустив першу рекламну кампанію для першого посту. Через півгодини було витрачено декілька доларів, пост набрав два або три лайки, а проект отримав від мене вердикт “Не пішов”. Тому майнула думка зразу його і звернути. Але залишив рекламу увімкненою і пішов спати.

На ранок отримав першу сотню підписників, яких до кінця дня було вже дві сотні. Захотілося побачити, що буде далі. Як тільки проект дійшов точки в десять тисяч підписників, тобто виконав свою першочергову місію (а я, відповідно, закреслив маркером один із пунктів списка цілей), виникло питання його подальшої долі.

Із одного боку, мені надзвичайно подобаються усмішки, які викликає Вінницький блог N2: бачу ці усмішки на устах мого оточення, друзів, друзів мого оточення і просто чую про себе чутки, які змушують усміхатися мене самого. Із іншого боку, хобі це доволі витратне в усіх сенсах.

Коли формат показав, що зібрана постами аудиторія на 84% складається із осіб, які старше 25 років (97,5% – старше 18 років), мені стало цікаво в такому форматі не стільки іронізувати, скільки спостерігати за життям, яке вирує в проекті. Блог став для мене моделюванням зрізу вінницького суспільства в чистому вигляді. При чому, щиро вважаю свою читацьку аудиторію доволі розумною, оскільки іронія – далеко не найлегший формат ні для написання, ні для сприйняття.

Хочу звірити власні думки з думками читачів

Так от зараз мета блогу – знайомитися на практиці із реакцією вінничан на будь-яку тему, ініціативу, пропозицію. Звіряти свої думки із думками своїх читачів. Чи правильно я сам думаю? Що на цю тему думають люди?

Яскравий приклад із петиціями. Що таке, по суті, петиція? Це абсолютно легальний спосіб поставити офіційне питання представникам влади. У нашому випадку – представникам Вінницької міської ради. Тобто якщо пересічний громадянин не може отак просто зайти і поставити будь-яке питання із гарантією відповіді, то петиція і сам механізм постановки питання, і терміни отримання відповіді описує. Далі моделюється проблема.

Наприклад, доволі відома петиція про “шансонні цінності”, де автор петиції просить Вінницьку міську раду розглянути питання про банальне маркування маршруток наклейками “Тут є блатна лірика” або “Тут немає блатної лірики”. Є змодельована проблема і є модель вирішення цієї проблеми. Що сталося далі? З’явилося купа людей, які почали радити начхати на цю проблему і на людей, для яких це питання важливе. Юзери-дороговкази почали розповідати, що краще б ви займалися проблемою високих цін на бензин, низькими пенсіями, зниженням кримінальної обстановки. При цьому, люди, які вважали блатну лірику проблемою, “дороговказів” особливо не чіпали: тихенько собі спостерігали.

Почався збір підписів під петицією. Із нехай 10 тисяч моїх читачів на сервісі петицій підписалося 200 осіб. Це 2%, при тому, що тільки лайків було до 1000 в різних постах, а загальне охоплення аудиторії склало до 40 000 вінничан, які користуються ФБ. Для мене, як аналітика, це космічна інформація для роздумів. Тобто розумні дорослі люди, яким потрібно витратити 5 хвилин, щоб підтримати доволі тверезу ініціативу вінничанки, не витрачають ці 5 хвилин, а просто спостерігають…

Кожен пост дає масу подібної інформації, яка дозволяє в буквальному значенні розуміти Вінницю та її жителів. При цьому є бажання жити, як мінімум, цікавіше. Але немає бажання робити цікавість без підтримки, потужної підтримки городян. І мова зараз не про політику: не потрібно нікого обирати депутатом, щоб просто підписати петицію. Так само, як не потрібно обирати депутата, щоб жити краще.

Буду радий, якщо Вінницький блог N2 комусь, як і мені, допоможе краще зрозуміти вінничан і знайти однодумців, яким хочеться жити цікавіше: знайомитися, пізнавати щось нове про Вінницю, вінницьке, вінницьких, підтримувати петиції, посміхатися над жартами нашого місцевого життя.

 

Чи є “Вінницький блог №2” політичним проектом?

Знаю, що багатьох читачів і не тільки цікавить, чи не є Вінницький блог N2 продуктом політичної партії чи взагалі проектом, створеним під вибори.

Зараз не є. Він створений і фінансується виключно приватною особою за її власні збереження. Але приватна особа не виключає випадку власної продажності (це не запрошення до співпраці політиків і тд). Справа у тому, що давайте моделювати далі:) Якщо політична партія не фінансується членами партії, то в якийсь момент вона або буде розпущена і зникне, або буде фінансуватися олігархом. Поки що єдиний олігарх Вінницького блогу N2 – його автор. І абсолютно ніякого прибутку цей проект не приносить:)

Чи надовго вистачить ресурсів? Поки що заплановано 100 постів, опубліковано близько 60. Що буде, якщо ресурси закінчаться: закриється блог чи буде активна монетизація? Самому цікаво. Зараз монетизації немає взагалі. Хоча запити на рекламу стабільні. Але поки що не хочеться замішувати іронію із активною комерцією: живемо чистим контентом за мій рахунок.

Чи очікувана популярность? В Фейсбуці результат закономірний, враховуючи об’єми рекламної кампанії. Поза ФБ ніякої популярності не відчуваю і не йду до неї. Хоча підтримка вінничан, звичайно, додає сил і бажання топити далі.

VежА: Чому ви обрали саме таки стиль і чи не збираєтеся його змінювати?

Мені дуже подобається іронія як формат оформлення думок. Це такий коктейль доброти та гумору, який складно ненавидіти, але просто полюбити. Якщо про Вінницю та про Україну говорити лише сухою інформативною мовою, без краплі гумору, то уже через годину можна назбирати в собі річну норму негативу і починати боятися на вулицю виходити.

Вінницький блогер N2 – це звичайна пересічна людина, яка живе у звичайному провінційному місті із претензією на щось більше. Мене дуже дивують люди, які пишуть, що суржик калічить мову, що потрібно йти вчитися нормально писати або згоріти в пеклі. Суржик – одна із найпоширеніших форм спілкування в провінційних містах на всій території України. Комусь він не подобається, комусь дряпає очі, але це і є справжнє вінницьке життя. Я кожного дня чую суржик від різних людей, в тому числі і від себе (не в такій тяжкій формі, можливо, але є).

Хтось називає стиль блогу придуркуватим. Насправді, в ньому не більше придуркуватості, ніж у всьому, що нас оточує. Так, є певні персонажі, які із першого знайомства важко сприймаються (як, власне, і просто текст), але коли людина читає вдруге, вона починає впізнавати і в персонажах, і в певних ситуаціях або себе, або своїх знайомих, родичів. Людина читає жарти і сміється, по суті, сама із себе, із свого занадто серйозного сприйняття світу. Мені так здається.

Вінницький блог N2 – місце, де можна скинути маски і просто усміхнутися. Десь усміхнутися, десь замислитися. Для себе визначаю жанр цього проекту трагікомічним. Навіть цікаво вкладати в пости трагізм, який фактично бачать одиниці. Але кількість іронічних гурманів постійно зростає, що не може не радувати.

Мерсі боку, пані та панове) До нових зустрічей.

“Вінницький блог №2” поки не відкриває свою особу та не розповідає, чому саме “№2” і чому не “№1”. Але ми домовилися поговорити ще раз, як тільки блог досягне “психологічної” позначки у 50 тисяч читачів. А поки – займіться чимось веселим і подивіться на світ з іронією! Хоча би в День сміху!

 

Автор: Vежа

Адміністрація сайту

Поділитись публікацією
Вгору