Вінницький Автопанцирний дивізіон та “Отаман Петлюра”: як українські вояки на броньовиках ворогів били

Панцирники були важливою складовою для успішного ведення бойових дій під час Української революції. Броньовані автівки та їх екіпажі, маючи свої найменування та особливу атрибутику, були сформовані в окремі підрозділи. Один з них дислокувався у Вінниці – важливому центрі тогочасних подій.

Цей матеріал є продовженням циклу Vежі та Центру історії Вінниці під загальною назвою «Місця Української революції у Вінниці». Матеріали охоплюють період з 1917 по 1921 рік і розповідають про тогочасні події, людей, які брали в них участь і, головне, – місця, де це все відбувалось. Всі факти та історичні матеріали, викладені в цій статті, надані Центром історії Вінниці.

Перша світова війна привнесла багато нового у ведення бойових дій. Створювались нові зразки зброї та техніки, тактика і стратегія зазнавали змін. Те, що було дієвим і правильним ще наприкінці ХІХ століття втрачало свою актуальність в нових реаліях. Одним з дійсно важливих винаходів тих часів стали панцирники, які серйозно вплинули на ведення бойових дій в міському просторі.

Читайте також: Вінницький Народний дім 1917 року: більшовицький “виступ” та бої за неіснуючу владу

Корабель, що розсікає Соборну: 100 років історії готелю “Савой” – від першого ліфта Вінниці до осередку революцій

Поява панцирників під час Першої світової війни

Перші автомобілі спричинили справжній фурор своєю появою на вулицях європейських міст. Згодом, під час війни, інженери вкрили звичайну вантажівку бронею та приладнали кілька кулеметів – так і виник перший у світі панцирник.

Російський панцирник “Ураган” у Вінниці 1917 року. Фото з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Якщо говорити про броньовики, які використовувались українським військом в 1917-1921 роках, то перш за все слід згадати техніку британської компанії “Austin Motor Company”. Саме їй Російська Імператорська Армія замовила 48 панцирників восени 1914 року. А в березні 1915 року було додатково замовлено ще 60 панцирників “Остін”. Так протягом війни в російській армії сформувались окремі підрозділи, які воювали з допомогою новітньої, на той час, зброї. Водночас на Західному фронті броньовики не мали широкого застосування. Вся справа в особливостях ведення бойових дій. Британці спільно зі своїми союзниками вели окопну війну проти країн Троїстого союзу. В особливостях того протистояння народилась не менш грізна зброя – танк. Бої на Східному фронті були більш маневреними, у сутичках за міста і села війська рухались набагато швидше, не сидячи в окопах роками. Саме тому їм була потрібна легка, мобільна техніка.

Основні параметри “Остіна”

Основою для “Остіна” була звичайна вантажівка. Її обшивали бронею товщиною від 3 до 7,5 мм. Потужність двигуна становила 30 кінських сил, а максимальна швидкість (по рівній, прямій дорозі) могла досягати 60 км/год. Звісно, що у більшості випадків не було жодної потреби так швидко їздити. Автомобіль міг долати не надто глибокі рови та переправлятись через річки вбрід (якщо глибина була не більше, ніж півметра). На озброєнні у панцирника було два кулемети типу “Максим”. Їх встановлювали на дві паралельно розміщені башти. Таким чином кулеметники могли контролювати весь простір довкола панцирника. Боєзапас одного автомобіля становив 6-8 тисяч набоїв, а загальна вага броньовика була близько 1,5 тонни.

Так виглядає кулемет на відновленому панцирнику “Отаман Петлюра”

Існувало чотири серії “Остінів”. Найбільш поширеними під час подій Української революції були панцирники перших трьох серій, а четвертою серією користувались переважно британці на Західному фронті, а також у Персії, Індії та Афганістані.

У Російській імперії також почали розробляти власну модифікацію броньовика на Путіловському заводі. Назва була відповідною – “Остін-Путіловець”. Щоправда їхнє виробництво розпочалось аж в 1918 році й використовувались вони переважно під час Громадянської війни в Росії.

Перші українські панцирники

Війська Центральної Ради отримали свої перші панцирники в жовтні 1917 року на території Вінничини. Тоді 1-й Український козацький полк ім. Богдана Хмельницького – перша українізована військова частина 1917 року – повертався з фронту до Києва. В українській столиці саме точились вуличні сутички між більшовиками та вірними Тимчасовому Уряду військами. Останні викликали собі на підмогу броньований дивізіон з Бердичева. Варто зазначити, що цей дивізіон ще влітку було частково українізовано зусиллями бердичівського коменданта штабс-капітана Григор’єва (в подальшому він стане відомим повстанським отаманом на півдні України). Саме цей дивізіон перехопили “богданівці” на станції в Козятині. Так українське військо отримало в своє розпорядження броньовану техніку.

Панцирники та автомобілі Автопанцирного дивізіону Січових Стрільців. Бердичів, березень 1919 року.

В подальшому панцирники відіграли значну роль під час боїв за Київ у січні 1918 року.

– Окрім успішних вуличних боїв у столиці, панцирні автомобілі врятували українську скарбницю в Києві на початку лютого 1918 року. Фактично весь золотий та банкнотний запас Центральної Ради був вивезений двома панцирниками до Житомира, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

“Палій” та “Сагайдачний” у вінницькій школі

Під час першого збройного виступу більшовиків у Вінниці наприкінці жовтня 1917 року наявність у підрозділу юнкерів чотирьох панцирників стала одним з важливих факторів перемоги над більшовиками. В період Гетьманату Павла Скоропадського у Вінниці розміщувався 2-й панцирний дивізіон. Його створили на основі 7-го панцирного дивізіону колишньої імператорської армії. Великою проблемою дивізіону було те, що солдати не мали жодного боєздатного броньовика.

– Обслуговування подібних машин потребувало серйозної фахової спеціалізації та було досить проблематичним. Для технічного утримання панцирника, окрім його бойової команди, необхідно було мати від 4 до 10 людей, які займалися ремонтом авто, налагодженням коліс, двигуна тощо. Колеса, до речі, були дерев’яними з використанням каучукових та металевих накладок. Нормою для тогочасного автопрому вважалось, якщо машина без збоїв працює близько двох годин або проїздить 100 кілометрів, – розповідає Олександр Федоришен.

Подвір’я садиби в районі сучасної вулиці Пушкіна. Фото з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Восени-взимку 1918-го, коли Вінниця однією з перших підтримала владу Директорії УНР, декілька панцирників з дивізіону вдалося полагодити і відправити на польсько-український фронт, на прохання галицьких союзників ЗУНР.

Сотник Михайло Турок, командир Автопанцирного дивізіону Січових Стрільців.

В ті часи у Вінниці на розі Миколаївського проспекту та вулиці Пушкіна (тепер повороту не існує, це автобусна зупинка на Майдані Незалежності) розташовувалась двоповерхова будівля – двокласне міське училище. Згідно зі спогадами його вихованця Терентія Давидюка, восени 1919 року це приміщення стало казармою для вояків Автопанцирного дивізіону Січових Стрільців Дієвої Армії УНР. У сквері за навчальним закладом паркувався звичайний транспорт. А на Пушкінській вулиці (район готелю «Поділля») ставили броньовані автівки зеленого кольору. Кожна з них мала власну назву, нанесену на корпус білою фарбою: “Отаман Петлюра”, “Сагайдачний”, “Палій” тощо.

Панцирник типу Остін веде наступ в районі Львова. Лютий 1919 року.

На той час у складі дивізіону налічувалося 14 старшин (офіцерів), 158 козаків (солдатів), 6 панцирників та 9 автівок. Також на озброєнні було три гармати. Ймовірно, що УНР-івське стрілецтво використовувало й важкі панцирники типу “Гарфорд”, посилені артилерійськими стволами.

Черепи з кістками та авіаторські ронделі

Хоча панцирники було вкрай важко обслуговувати в бойових умовах, вони ставали досить грізною та рятівною силою для прикриття під час міських боїв. Українські вояки давали своїм броньовикам імена легендарних українських військовиків та всіляко намагалися зробити їх більш страхітливими. Так, значну частину панцирників прикрашали черепи.

Відновлений панцирник “Отаман Петлюра” під час історичної реконструкції в Боярці.

– В традиції мілітарної європейської символіки, особливо в роки Першої світової, череп з кістками зазвичай символізував штурмовий або наступальний підрозділ (галичани використовували термін “пробоєвий”). Першочергово – це християнський символ “Адамова голова”, який символізував спасіння від перворідного гріху та звільнення від смерті. Й понині у православних та греко-католицьких храмах череп Адама зображають на розп’ятті, під ногами Ісуса Христа. Вояцтво часів Великої війни використовували череп і кістки, тим самим підкреслюючи свою безстрашність та зневагу до смерті. У цьому випадку ані про морських розбійників, ані про СС-івців часів Другої світової не йдеться – пояснює Олександр Федоришен.

На своїх шоломах – французьких «касках Адріана», , які використовували багато армій світу – українські вояки також малювали черепи або тризуби.

Панцирник з українським авіаційним ронделем

Досить цікавим є споріднення військової авіації та панцирних військ завдяки ронделям – круглим розпізнавальним знакам, які наносяться на поверхню літака. Зазвичай рондель (також відомий як кругляк) відтворює кольори національного прапору. Українські військові авіатори сто років тому малювали жовто-блакитні ронделі на свої літаках. Цю традицію перейняли в них і панцирні війська. В наш час Повітряні сили ЗС України теж використовують ронделі для позначення своїх літаків.

“Отаман Петлюра” тоді й зараз

Одним з найбільш відомих українських панцирників є “Отаман Петлюра”. Наприкінці 1918 року він дислокувався в Києві й став одним з перших броньовиків, що потрапили до рук Корпусу Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Окрім січовиків, протягом наступного року його використовували Третя Залізна дивізія Дієвої Армії УНР та підрозділи Галицької армії. До Вінниці він вперше потрапив восени 1919 року.

Панцирник Отаман Петлюра без задніх коліс та озброєння. Вінниця, зима 1919-1920 рр.

Світлина захопленого більшовиками панцирника без задніх коліс, зроблена взимку 1920 року на одному з вінницьких подвір’їв, слугувала основою при відтворенні “Петлюри” в 2016 році. Офіційна презентація відновленого броньовика в жовтні 2016 року відбувалась на Майдані Незалежності, поряд з тим місцем, де українські вояки паркували свої панцирники за майже сто років до того. Щоправда, на той момент вінницькі історики ще про це не знали, тому про символічність презентації можна говорити хіба що постфактум.

Відновлений у Вінниці броньований автомобіль повсякчас використовується під час історичних реконструкцій, як у самій Вінниці, так і за її межами.

Читайте також: Панцерник «Петлюра» повернувся до столиці УНР. ФОТОРЕПОРТАЖ

 Аптека, школа та спортивна зала

Будівля, де у Вінниці розташувались бійці Автопанцирного дивізіону, була споруджена на початку ХХ століття. Окрім міського вищого училища, там розміщувалась аптека. Навіть після її закриття споруда досить довгий час асоціювалась у городян з реалізацією медикаментів. Після того, як український панцирний дивізіон пішов звідти назавжди, будівля використовувалась як казарма для червоноармійців. В післявоєнні часи, окрім чи не найсмачнішого квасу, який продавали поряд із спорудою, там влаштували спортивну залу для студентів медичного інституту.

Фото 1967 року. Будівля ще існує, ліворуч від неї -житловий будинок, споруджується міська рада. З колекції Сергія Бея.

А в 1971 році, коли міські архітектори зайнялись перетворенням та облаштуванням площі перед міською радою, будівлю знесли. В наш час ніщо не вказує на те, що сто років тому тут жили, працювали та захищали свою країну екіпажі українських панцирників. Тепер це просто автобусна зупинка на Соборній.   

Садиба Стаховського у Вінниці: “Рідна хата” української армії та місце порятунку від хвороб

Фото Ольги Мірошниченко, Андрія Завертаного та надані Центром історії Вінниці

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору