× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Василь Гошовський: “Вінниця стає тим острівцем, з якого Україна перероджується”

Він працював і в державних структурах, і в бізнесових, активно займався громадською діяльністю та навіть балотувався на мера Чернівців. Василь Гошовський переїхав до Вінниці більше року тому, але це вже була друга зустріч із нашим містом. Попрацювавши в Чернівцях та Миколаєві, чоловік знову переїхав до Вінниці та очолив Вінницький муніципальний центр інновацій.

З кожним роком до Вінниці переїздить все більше людей, котрі змінюють місто. Вони говорять про комфорт, про можливості, розвиток та затишок, щодня зізнаються місту у коханні та щиро радіють, що змінили місце проживання. Але завжди є дві сторони: наприклад, з кожним роком з Вінниці їдуть цікаві люди, яким стає затісно, і подальших перспектив розвитку для себе вони, на жаль, не бачать. Переважно це стосується креативних індустрій: музиканти, фотографи, художники, актори, дизайнери. Серед цих людей багато тих, кого знають не лише в Україні, але і поза її межами.

Зокрема й тому Vежа вирішила розпочати цикл історій про успішних людей, котрі покинули Вінницю та тих, хто навпаки – приїхав її змінювати.

У 2018 році ми розповіли десять історій. Цього року вже познайомилися із дівчиною із Москви, яка змінила своє життя і відкрила у Вінниці школу іноземних мов. 

Наступним нашим героєм став директор Вінницького муніципального центру інновацій Василь Гошовський, який вже не вперше обрав Вінницю для життя та роботи.

Як змінюється завод «Кристал», чому Вінниця – ідеальне місто для молодих сімей, які в нього перспективи та чому відсутні масштабні амбіції, а також про «Будкоград» у Миколаєві, повільний ритм Чернівців, важливість публічних просторів та багато іншого поговорили ми під час прогулянки-інтерв’ю із Василем Гошовським.

Про переїзд

— Я народився в Чернівецькій області, в районному центрі Кельменці — це селище міського типу 100 км від Чернівців. Потім вступив до університету Чернівецького, провчився там 5 років, попрацював десь рік в Чернівцях і переїхав у Вінницю. З 2006 по 2008 рік я працював у Вінниці.

Я жив постійно якось ближче сюди, тому що мої батьки родом із Тульчинського району і всі канікули, коли я був школярем, провів у Тульчинському районі в селі Гути. У Вінниці більше родини завжди було, ніж у Чернівцях.

З 2006 по 2008 рік я пройшов перший такий кар’єрний шлях у Вінниці це було представництво компанії «Конті» (ВІНРОС-КОНТІ). Прийшов туди експедитором і в кінці 2007 року став директором цього підприємства. У серпні 2008 року підприємство продали і я переїхав назад в Чернівці. Хоча підстава до переїзду була раніше, тому що я одружився в Чернівцях.

Вінниця 2006-2008 років

— Тоді Вінниця для мене була гіршою, ніж Чернівці. В плані транспорту: велика кількість маршруток, старі, не комфортні тролейбуси. Вінниця була небезпечніша тоді за Чернівці. Там я міг ходити спокійно вночі у будь-якому районі міста, а тут після 22.00 на Тяжилів чи Свердловський масив точно не пішов би.

Тоді для мене Вінниця була містом, в якому я маю зробити кар’єру, але не тим містом, в якому хотів залишатися жити.

Тоді переїзд в Чернівці сприйняв із задоволенням. Пам’ятаю, що вже у 2007 році почали відбуватися досить великі зміни з транспортом, з ларьками, мафами, які почали масово демонтувати. Відчувалося, що у Вінниці починаються зміни. Масово почали робити дороги. Коли я їхав з Вінниці, то у Вінниці дороги були на порядок кращі, ніж в Чернівцях.

Чернівці: повільне місто свободи

— У Чернівцях дуже гарна архітектура. Чернівці — це місто свободи, це місто, де люди народжуються з підприємницьким талантом відразу в крові. Місто, де людям влада в принципі не потрібна. Бо вони сприймають цих людей як тих, які не хочуть займатися підприємництвом, а хочуть просто сидіти в кабінеті, мати «тепленьке містечко» або тих, які хочуть заробити додаткові кошти за рахунок схем, які вони можуть створювати, маючи владу.

Щодо недоліків – то це жахливі дороги. Центр міста спроектований тоді, коли було мало транспорту, а сьогодні є тролейбуси, автобуси, великогабаритний транспорт і велика кількість автомобілів. Тому що в Чернівцях в кожній сім’ї нормально мати два автомобілі, а то й три. Тому важко паркуватися, в центрі міста це майже неможливо, дуже важко їздити. В Чернівцях для того, щоб бути десь вчасно, потрібно виїздити за годину.

Крім цього там живуть люди амбітні, які роз’їхалися по всьому світу і зробили дуже багато крутих речей, але самі Чернівці дуже мало тебе стимулюють до цього. Хочеш бути успішним, то почни в Чернівцях для того, щоб закінчити десь далі.

Там  живуть люди, які пізно прокидаються, які рано лягають, у них відсутній драйв. Там прийнято пізно приступати до роботи і рано її завершувати.

Про громадську діяльність та спробу стати мером  

— Три роки я працював у Чернівцях на найманих роботах, потім заснував свій бізнес і так продовжувалося до 2014 року. В 2014 році я почав займатися громадською діяльністю та працювати проектним менеджером в проекті Європейського Союзу. Проект, який я впроваджував, був пов’язаний з тваринами і називався «Захист кордонів від небезпек, які поширюються безпритульними тваринами». В рамках цього проекту ми побудували притулок в Чернівцях, повністю закупили обладнання, провели облік безпритульних тварин та стерилізацію.

Тоді я почав свій похід в громадську діяльність. Вирішив, що маю присвятити якусь певну частину свого життя тому, щоб покращити взагалі якісь процедури. Я вирішив, що ті знання, які в мене є, цей мій потяг до того, щоб все систематизувати, описувати, цифралізувати можуть чимось покращити систему публічного адміністрування в Україні. Тому що я був вражений тим бардаком, з яким я стикався у сфері управління комунальним майном міської ради Чернівецької.

Я зрозумів у 2013-2014 роках, що в системі публічного управління, особливо те, що стосувалося Чернівців, відбувається такий колапс, настільки там бардак величезний, що це важко описати. Тож у мене був  поклик швидше до самовираження, ніж до слави чи марнославства.

Ти розумієш, що ти не можеш цим не займатися, бо ти не зможеш потім спокійно спати і думати, що ти щось міг  зробити, але ти не зробив. Адже мені зараз 37 і я ще можу щось зробити, але коли мені буде 50 – то вже навряд чи. У 2015 році я навіть балотувався на посаду міського голови, хоча це було найекспресивніше рішення в моєму житті.

Це було рішення, прийняте «на коліні» нашою неформальною громадською організацією, коли мене навіть не було в місті. Я тоді навчався в Києво-Могилянській бізнес-школі разом із трьома людьми із нашої ініціативної групи. Мирослав Николайчук був лідером нашої групи і саме він мав висуватися на міського голову. Але на засіданні вони порадилися і вирішили, що в мене краща міміка, я вищий, гарніше виглядаю – чисто суб’єктивна думка їхня така. Але я погодився.

Для мене це був ще один досвід. Після виборів я не став ні депутатом, ні міським головою. Посів п’яте місце із 20 кандидатів.

Миколаїв – непотрібне широкомасштабне місто

— Миколаїв — це дуже широкомасштабне місто. Коли приїздиш сюди вперше, то враження не дуже хороші, а потім це місто дає тобі зрозуміти, що воно набагато більше і краще, ніж ти очікуєш.

Там немає проблем із паркуванням, величезні, широчезні вулиці, дуже багато місця. Дуже багато парків, гарна атмосфера. Особливо прекрасні природні ресурси – величезна річка, лиман, мости різного типу, піщані пляжі, бархани, соснові ліси.

Миколаїв — це  місто із населенням майже півмільйона людей, але в якому ти можеш майже в будь-якому районі знайти якесь затишне місце, де нікого нема і ти не почуєш ні машин, ніяких шумів. Це дуже зручно мені, як людині, яка любить побути сам, відволіктися від усього, подумати.

Але це і дуже закинуте місто, воно зараз нікому не потрібне абсолютно. У Миколаєві певний період був мер Чайка, який був такий собі «свій хлопець», вмів гарно співати. Але найважливішою його рисою було те, що він не вмів нікому відмовляти, а ресурс у міста в той час був колосальний. Відповідно, було побудовано безліч ринків, неймовірно велика кількість кіосків. Повністю знищено систему громадського транспорту.

Будкоград – це не люди так охрестили те, що сталося з Миколаєвом. Будкоград – це був проект, який запропонував головний архітектор міста. Він його так назвав і таким його зробив.

Місто виглядає закинутим. Сьогодні люди, які приймають рішення, просто використовують місто як ресурс, вони знаходять будь-які можливості мати фінансовий зиск з доступу до системи прийняття рішень.

Щодо мешканців, то вони дуже амбітні, тому з Миколаєва сьогодні масовий відплив кадрів.  Це люди з дуже світлими розумами, але з дуже важкими емоціями, характерами, тому що їм доводиться в такому місті виростати. Вони нікому не довіряють, стараються завжди тримати себе в напрузі, бо вони звикли до того, що як тільки ти щось робиш, то до тебе приходить хтось, хто хоче це відібрати.

Миколаїв: нове місто, нові виклики 

— У 2015 році у мене було декілька пропозицій щодо роботи. У Чернівцях була можливість працювати із величезною кількістю проектів технічної допомоги, які були задекларовані саме за Чернівцями і займатися організацією роботи департаменту економіки. Друга пропозиція була із Миколаєва стати позаштатним радником мера Олександра Сенкевича, з яким ми навчалися у Києво-Могилянській бізнес-школі, і займатися інвестиціями та проектами міжнародної співпраці міста.

 

Тоді коли я подумав, то я побачив таку структуру: в Миколаєві у мера величезний рейтинг на початку, нульовий антирейтинг, в Миколаєві у мера можливість створити коаліцію. В міській раді в Чернівцях однієї партії як такої не було, але у всіх партіях були люди, які поприходили від бувших регіоналів. У Чернівцях – депутатський корпус, проти якого доведеться працювати, а не за. А в Миколаєві є можливість для змін. В Миколаїв ти по суті заходиш на дуже низькому старті: навіть якщо там підніметься не надто рівень життя, це буде досить відчутно, тому що Миколаїв тоді був на останніх позиціях в рейтингу (міст – авт.), десь разом з Херсоном.

Я розцінив це, що це буде хороший додаток до моєї репутації. По–друге, мені гарантували свободу для реалізації проектів у будь-якому напрямку.

Не дивлячись на те, що цей вибір потім погано відзначився на моїй сім’ї, на моєму особистому житті. В Миколаєві було важко, і з дружиною було важко, тому що дружина продовжувала працювати в проектах транскордонної співпраці в Чернівцях. Але все одно це були цікаві та веселі два роки.

Зроблено було дуже багато, можна знайти на сайт Агенції розвитку Миколаєва і побачити, там звіт за 2016-2017 роки. Але вже за півтора роки ті амбітні проекти поховали. Для Миколаєва з 2016 по 2018 рік було залучено близько 530 мільйонів доларів інвестицій, в основному, звичайно, це в портову сферу. А взагалі однією із моїх найбільших перемог в особистісному плані є те, що ми там відкрили Українську Академію Лідерства.

Коли стало зрозуміло, що разом із мером відсторонять всю команду, я почав шукати інші варіанти роботи.

Чому знову Вінниця?

— Мені було цікаво реалізовувати проекти залучення інвестицій, я вже в цьому набив руку і зрозумів, що це один із головних факторів, які змінить нашу державу. По-перше, змінить відтік людей , тому що тут будуть нормальні робочі місця високооплачувані. По-друге зробить нашу економіку більше конкурентоспроможною, тому що будуть вироблятися товари в Україні, в нас зросте ВВП і в держави будуть можливості платити зарплату. По-третє, я при «масках-шоу» лежав два рази в офісах великих міжнародних компаній. А після цього бачив, що відбувається з організаторами таких “заходів”, коли в Адміністрацію Президента дзвонять посли тих країн, з яких походять ці компанії.

Тому це активний спосіб тиску, тому що сьогодні Україна вже не може бути такою як була 10 років тому, ми живемо в глобальному світі. І найкраща точка прикладання зусиль була у Вінниці.

Незважаючи на те, що я тоді мав багато цікавих пропозицій роботи, вирішив попрацювати мінімум два роки у цьому місті.

Тож я приїхав і подивився як працює Вінниця, подивився ззовні як це виглядає, я маю на увазі прозорість влади. Я помітив, що тут уже є електронний документообіг, що тут уже працюють громадські слухання, що тут є оновлений Генеральний план міста, що тут є нормальне взаєморозуміння між депутатами і міським головою, між мером і головою ОДА, загалом між владою місцевою і владою центральною. Я зрозумів, що тут можна діяти. Тут можна робити те, про що ми прописували в Миколаєві, але тут це можна робити прикладними речами. Це  була основна причина, чому я захотів сюди переїхати.

З січня 2018 року я очолив Вінницький муніципальний центр інновацій.

Улюблені місця

Завод «Кристал»

У 2013 році, після візиту в Кельце, виникла ідея створити у Вінниці технопарк. Це записали в стратегію розвитку міста і почали думати, де саме його можна зробити. Після початку децентралізації з’явилася можливість передати приміщення заводу “Кристал” на вул. 600-річчя в комунальну власність, а в 2017 його передали Вінницькому центру муніципальних інновацій.

В 2018 році ми розробили проект, розробили концепцію, провели фокус-групи і ми вже знаємо, що тут має бути.

Зараз тут всюди занедбано, ми вже багато роботи провели із розчищення цього простору, бо тут був своєрідний ліс, багато сміття. Зараз тут все підготовлено, щоб заїхали люди, які тут будуть все будувати.

 

Тут де ми стоїмо, буде 3,5-поверховий офісний комплекс з великою галереєю, довжиною в 104 метри. Будуть офіси і всі ці офіси будуть для початків-підприємців із Вінниці. Обов’язкова умова – зареєструвати підприємство за цією адресою.

Тут буде створене місце для підприємців, будуть створені умови, щоб вони могли спокійно працювати і вони зможуть платити податки, які будуть надходити в міський бюджет. Тут з’явиться найбільша у місті конференц-зала площею 585 квадратних метрів, вона зможе прийняти до тисячі осіб. А ще буде вихід у кафе на дах першого поверху.

Вишенське озеро

Мені у Вінниці дуже подобаються набережні. Люблю Вишенське озеро, парк Дружби народів.

Вінниця поки що немає класичної набережної, але мені дуже подобаються проекти, які фокусуються на тому, щоб створювати кращий доступ до води. В мене така думка, що люди повинні мати максимально близький доступ до води, коли вона є.

Взагалі публічні простори – це більше філософія, ніж інфраструктура. Якщо в місті є гарні, відкриті публічні простори, то це спонукає людей до того, що вони думають, що ось влада працює, ті люди, яких вони обрали як представницький орган, вони дійсно турбуються про їхню свободу.

А коли в Миколаєві на центральній площі міста біля міської ради і біля облдержадміністрації немає жодної лавочки і зупинки транспорту менше в трьох кварталах від цього… Тому що це було місцем поклоніння, місцем, де працювали високопоставлені люди.

Вінниця – одне із небагатьох міст в Україні, яке пропонує зовсім іншу якість буття

Мене дуже порадувала Вінниця в плані такої базової інфраструктури. Дороги, пішохідні переходи, зимове утримання доріг. Дуже хороше враження від громадського транспорту, я часто користуються і тролейбусами, і автобусами.

Якщо сказати про якесь емоційне враження, то Вінниця мені здалася дуже світлою. Світлою в тому сенсі, що люди довкола тебе ходять і постійно посміхаються, їх дуже багато на вулиці, в цих людей світлі обличчя. Ніхто не кричить відразу на тебе, не сигналить тобі на пішохідному переході чи коли позаду їде. Видно, що емоційний фон світлий, активний, люди інакші.

Дуже хороше було відчуття від самої роботи, я маю на увазі з боку міської ради, тих людей з якими я контактував. Різні люди, різні емоційно, різні за манерою спілкуватися, але по всіх них видно, що вони активні. Чому сьогодні з Вінницею підписують меморандуми інвестори, які для України є знаковими? Тому що вони приїздить сюди, бачать, що тут ефективна команда, їм щось дали, значить вони роблять.

Якщо сьогодні брати загалом Україну, то Вінниця це саме те місто, яке може стати і вже є тим острівцем, з якого ця Україна змінюється і перероджується.

Ті люди, які у Вінниці довгий час живуть, вони не розуміють різниці між Вінницею та іншими містами. Вони її не усвідомлюють і до хорошого звикають. Ці люди, приїжджаючи в багато інших європейських міст, не відчують надто великої різниці.

Вінниця вражає інфраструктурою. Вона дуже зручна і комфортна в першу чергу для конкретної аудиторії людей. Мені здається, що щасливий вінничан – це молода сім’я.

Якщо взяти молоду сім’ю, то для неї тут чи не найкращі умови створені не тільки в Україні, але й у Європі. Тому що сьогодні вже є достатньо багато можливостей заробляти гроші. Я, як людина, яка перебуває в декількох чатах з айтішніками, ніколи не міг собі уявити, що хтось напише в п’ятницю «Йдемо, погуляємо з дітьми в парк» в іт-чаті. Це дуже нестандартна для інших міст річ, коли люди дійсно можуть насолоджуватися публічними просторами міста.

Вінниця – це одне із небагатьох міст в Україні, яке пропонує зовсім іншу якість буття, якість існування як людини. Вона пропонує тобі можливості для самореалізації і навіть зовнішнім своїм виглядом вже більше якісь філософські почуття, ніж емоції щоденні, типу “як вижити”.

З поганого – то це ще “та” архітектура. От є хороша інфраструктура, гарний і правильний підхід до планування міського, перебудова районів, але ось ці будівлі, які будували явно не з естетичних мотивацій… На жаль, це ще дуже довго буде змінюватися.

Тому після Чернівців, Миколаєва та інших міст, я можу сказати, що Вінниця – це не те місто, де буде процвітати туризм, який пов’язаний просто з тим, щоб насолоджуватися архітектурою. Тож тут треба думати про інші види туризму, які є в цьому місті.

Вінниці не вистачає амбітного проекту

Людям тут уже сьогодні добре і комфортно, але їм не вистачає набережної, їм не вистачає заходів. От в чому проблема. Проблема в тому, що немає бажання в людей щось кардинально змінювати.

Чому це проблема? Тому що насправді, здається, що все ок, але як правило в таких ситуаціях стаються найгірші штуки. Тому що, коли тобі все нормально, все спокійно, ти не думаєш про те, що в тебе є якась біда, яка над тобою нависає, тоді як правило, ця біда і має статися.

Я би сказав, що Вінниці сьогодні не вистачає якогось амбітного проекту. Ті проекти, які ми сьогодні робимо – вони стратегічні, вони дуже важливі, вони дуже правильні. Але це просто еволюційний шлях розвитку, який, так сталося, що Вінниця сьогодні першою проходить. А потім цей шлях будуть проходити паралельно інші міста України.

Вінничани світлі, але провінційні

Тут дуже багато людей готові тобі допомогти, дуже багато людей досить відкриті. Чесно кажучи, я не чув про відомих бандитів, що виходять з Вінниці. Напевно, це пов’язано із тим, що тут завжди є чим зайнятися і як заробити гроші.

Але вінничани відрізняються все ж таки провінційністю, порівнюючи з Чернівцями, порівнюючи з Миколаєвом, іншими містами. Дуже яскраво виражена провінційність, можливо походить від того, що дуже важливими є сімейні цінності. Вінничани відрізняються тим, що вони з таким трепетом ставляться до сім’ї, до будинку, до родини. Це породжує в них прив’язаність до якогось місця, в якому вони живуть, що провокує певну провінційність.

Вінничани – це дуже прив’язані до землі люди, тут хочеться займатися сільським господарством.

Я люблю це місто і мені тут хотілося би виховувати своїх дітей і жити з сім’єю

Мені тут зручно, мені тут легко, мені тут просто, мене тут стимулюють робити більше, а не навпаки стримують, щоб я якісь речі не робив. Тому ще до кінця цього року я точно буду у Вінниці та буду робити ті речі, які я маю робити.

Чи залишуся я у Вінниці на постійно?У мене були і залишилися певні пропозиції щодо роботи за кордоном і мені цікаво попрацювати в інших країнах. Я, можливо, потім повернуся до Вінниці, але хочу ще побачити світ.

Я люблю це місто і мені тут хотілося би виховувати своїх дітей і жити з сім’єю. Це одне із кращих міст в Україні та не лише.

Фото Марини Сербінович 

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору