Урбан-експедиція вихідного дня: враження та думки про Замостя

Вже більше року я мешкаю у Вінниці. І час від часу роблю піші або вело- “експедиції” різними частинами міста, щоб на власні очі побачити те, про що говоримо на численних зустрічах, дискусіях, нарадах, роздивляємось на картах та топозйомках, аналізуємо та осмислюємо разом з експертами та активістами.

У мене навіть є свій невеличкий план таких прогулянок – перелік локацій, які я хочу побачити “впритул” (бо наразі більшість бачила або крізь вікно автомобіля, або з сидіння громадського транспорту).

Вишеньку, Свердловський масив, П’ятничани, Лісопарк я вже «вигуляла» в усі боки. Доступні для пішоходної ходи частини набережної Південного Бугу також додались до моїх «експедиційних кілометрів». Зі споруд було цікаво цього літа побувати всередині колишнього кінотеатру «Росія», де, як виявилось, дехто з активних вінничан навіть ніколи не був.

Цими вихідними я вирушила на Замостя, блукала вуличками, спостерігала людей, ловила всередині себе «враження» від житлових будівель, публічних просторів та міських об’єктів, які є точками тяжіння для місцевих (і не лише) мешканців.
Попри досить сумнівно сприятливу для прогулянок погоду, на вулицях було чимало людей.

Мами з дівчатками переважно сконцентрувались біля Центру мистецтв Педуніверситету. З макіяжем, у сукнях та яскравих костюмах, вони, вочевидь, брали участь у концерті. Натомість тата з синами активно крокували у бік Центрального міського стадіону, де в той день грала “Нива” і гуркіт вболівальників було чутно у радіусі майже кілометр від місця футбольної події, а після надто гучної піротехнічної підтримки улюбленої команди, поліція навіть викликала підсилення ))

Головний корпус, територія університету, жвавий рух перехожих по ній втішили, а ось… гуртожитки змусили не раз знітитись всередині, вони досить сильно впливають на загальне сприйняття і відчуття цієї території міста. Так саме й міський стадіон лишив амбівалентний післясмак: з одного боку, круто, що стільки людей зібралось на матч у вихідний день, вболівання за улюблену команду як частина дозвілля містян – популярна практика у розвинутих містах, а з іншого боку – стан споруди (я навмисно її обійшла по всьому периметру) виглядає як промовиста антипропаганда здорового способу життя, на жаль.

 

Вулиця Стрілецька у парковій зоні була вся всипана листям, ніби постелили яскравий жовтий килим, доріжок було не видно під цією суцільною ковдрою, то ж я орієнтувалась на маршрут інших перехожих, явно місцевих, які точно знали місце розташування алей ) І знову ж таки людей було чимало, попри похмуре небо й моросіння дощику.

Загалом вулиця також справила досить подвійне враження: з одного боку – вир життя і людей, з іншого боку… багато похмурих будівель, темних, ніби закинутих, особливо з боку військової частини… Контрастно й не дуже комфортно, зникло відчуття безпеки, яке було до того на вул. Замостянській, Янгеля, Запорожця, особливо в окремих затишних двориках, де якби не дощ та прохолода, хотілось «зупинити час» хоча б на півгодинки – для осмислення своїх відчуттів, додумування думок, або щоб просто спостерігати світ.

   

Завершальним акордом моїх «урбан-досліджень вихідного дня» стала вулиця Тімірязєва, яка з наближенням до проспекту Коцюбинського та Центрального ринку дедалі жвавішала, не залишаючи сумнівів щодо того, що є «спусковими гачками» сучасної урбанізації – транспорт і торгівля.

…Як підсумок прогулянки лишились непрості роздуми про те, скільки ще потрібно докласти зусиль, щоб поступово перетворювати пострадянські міста на сучасні й динамічні, і на це знадобляться не просто роки, а десятки років. При цьому приємно бачити, як вже робляться важливі кроки в цьому напрямку.

Навіть кілька відремонтованих міських споруд (Палац мистецтв, наприклад) у поєднанні з торговельними об’єктами можуть значно пожвавити ту чи іншу територію, яка, до речі, суттєво “живиться” наявністю трамвайного сполучення. Цікаво уявити, як цей «район» зміниться вже за 3-5 років, адже у нього досить потужні перспективи – і в плані економічного розвитку, і щодо «реконструкції» громадських просторів, але це вже інша урбан-історія 😉
#УрбанНотатки #Вінниця #місто

Фото Ольги Мірошниченко

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Аліна Дяченко

Директор КП "Інститут розвитку міста"

Поділитись публікацією
  • Виктор Рамирез

    Гарні фото. Я народився і ріс у тих місцях.) Мда… “Локомотив” потроху занепадає. Центр міста має бути сучасним і динамічним, а такі місця мають бути сучасними і затишними.