“У Вінниці я завжди повертаюся до коріння”: як харківські музиканти “заМОРЖували” вінничан. ФОТОРЕПОРТАЖ

Вони схожі на шаманів, які роблять із музикою щось дивне та незвичне для простого слухача. Тексти, які в легкій формі «говорять» про важливі речі. В них багато гумору, неочікуваності, фольклору, інструментів, гри слів та суміші різних менталітетів.

Сергій Білозеров і Роман Голоборда з гурту «MORJ» останнім часом – часті гості у Вінниці (особливо після створення умовного простору “Plai”) . Цього разу на літній терасі гастро-бару «Батискаф» вони порадували вінничан новими композиціями та старими, улюбленими піснями.

«Моржів» у Вінниці знають і люблять. Ще до початку концерту атмосфера нагадувала великий дім, де всі родичі або друзі. Легкість, невимушеність та глибокий сенс, який іноді ховається не на поверхні, а десь у надрах, відвертість зі слухачами та абсолютна щирість в кожному слові та русі – саме такими постали музиканти перед вінничанами.

Ще до початку вечора вони налаштовували інструменти у абсолютному спокої, попиваючи чай, а Роман Голоборда їв імбир, жартуючи, що Катя Чілі з’їдає перед виступом цілий.

Схоже, для «Моржів» в першу чергу є важливою атмосфера, свій правильний внутрішній стан та відчуття слухачів. Адже, навіть дещо затримуючи початок виступу, вони вийшли із залу на 10 хвилин, аби налаштуватися.

Згодом Роман Голоборда за допомогою бамбукової флейти вирішив ввести у стан, який вони з Білозеровим називають «мо», всіх присутніх:

– В Японії є духовні течії, де монахи практикують гру на цих флейтах, слідкують за цим звуком і щось з ними відбувається цікаве. Перше – це зупинка внутрішнього діалогу, а потім вже починається щось цікаве. Я, як музикант, вивчаю багато культур, тому хочу вам трішки пограти, – почав Голоборда.

Бамбукова флейта – дійсно особливий інструмент, який інколи видає звуки більше схожі не на створену музику, а на звуки природи. Здається, що ти потрапляєш або в якийсь тибетський храм, або в тропічний ліс.

Музика, яка чимось схожа на природньо-індійські мотиви, літній вечір та навіть аромати кальянів у закладі створювали певну атмосферу. Здавалося, музиканти спеціально таким медитативним чином вирішили налаштувати вінничан на свою хвилю, щоб надалі не відпускати, розповідати багато щирих речей та дивувати набором інструментів, історій та текстів.

– Роман Голоборда ввів вас у стан «мо». Нещодавно хтось написав, що прекрасний неймовірний Голоборда так нас «заморжував», а потім прийшов, усміхаючись, Білозеров і всіх нас «розморжував», – розпочав Сергій.

Для нього Вінниця – рідне місто, а в районі, де відбувався концерт, минуло дитинство музиканта:

– Привіт, моя улюблена Вінниця. Так радий всіх вас бачити тут. Кожного разу дуже приємно приїздити в рідне місто, до рідних людей. Я тут жив в двох кварталах звідси. Все своє дитинство на Замості провів.

Музиканти зізналися, що хотіли розпочати вечір із нової пісні. Адже зараз дуже активно працюють над записом нових композицій, закриваючись у квартирі Сергія в Харкові на 5-6 годин, «Моржі» просто грають та записують нове, але все ж вирішили обрати вже знайому багатьом:

– Тому ми вирішили почати із древньої пісні навпаки. Тим більше, я коли прижаю до Вінниці, завжди повертаюся до коріння. Це така корінна пісня, стара.

Пісня звучить, ніби мантра, а Голоборда своїм горловим співом додає їй певної містичності та драматизму і моментами здається, що ти потрапляєш в полон до якогось племені, котре демонструє всі свої таланти. Але тут немає агресії – слова і музика настільки легкі, що не створюють жодних неприємних відчуттів. А деякі слухачі, схоже, намагаючись відчути її глибинно, також закривають очі, таким чином створюючи навколо вже нову атмосферу.

Схоже, для «Моржів» зробили все, аби вечір вдався: відкрита локація, де саме в цей час можна споглядати захід сонця, уважна та «тонка» публіка, розкішний та атмосферний торшер і навіть аромати кальяну, які жодним чином не псували весь цей концерт, а лише вмикали ще й сенсорні відчуття.

Та Голоборда і Білозеров – це дует, який вміє дивувати і від абсолютно медитативного стану можуть довести до танців. Вони граються зі слухачами так, як і зі словами у своїх текстах, вигадують нові жанри і нові слова, але завжди залишаються у цьому всьому вірними своїй філософії.

  • Є у нас нова пісня, я пояснював білорусам нещодавно, адже в них немає такого слова чудернадцять. Я їм пояснював, що це як «волшебніцать» . Універсальний вік чудернадцять років – це коли ти дивишся на цей світ легко і відкрито, без упереджень.

В цьому тексті та музиці – вся суть «моржів» – грайлива, глибока, експериментальна та жартівлива. Говорити про важливі та серйозні речі із легкістю та просто – все це вдалося у цій пісні.

«Коли чудернадцять де там голова» – співають вони, а глядачі посміхаються. Схоже, кожен і кожна згадують свої чотирнадцять.

Інколи до текстів та музики Білозерова «підштовхують» сни:

– Нещодавно мені приснився Віктор Цой. Бритий наголо в чорному костюмі «Адідас», як його в нас у Вінниці називали, «ласточка». Він сидів за партою на місці вчителя, а першокласники бігали навколо столів. Ніби й не перерва, але урок, але вони так кружляють і бігають. А він так сидить мовчки і дивиться в одну точку. І це відбувається так доооовго, всю ніч. От і я взяв шматочок тексту, стібанувся над ним. У Цоя є «доброе утро, последний герой», а у мене «Доброе ультра, последний герой». А пісня називається «Ідеальні слухачі».

І в текстах, і на концертах «моржі» багато говорять про справжність. Про справжність, в першу чергу, перед собою, про щирість та про пісні, які всі потрібно однаково пережити та відчути, прийняти і зрозуміти.

– Ми любимо влаштовувати різні перепади. Всім почали заправляти пісні, вони почали народжуватися і управляти нами. Наприклад, народилася пісня «Ядовитий дворнік», і вона каже, що я маю її любити, бути цим дворніком і бути чесним самим з собою. Тому в нас народилися пісні в абсолютно різних стилях і вони нас навчили, що всі яблука кращі, немає якихось світлих, темних енергій цього світу – все це великий бульйон, це великий концерт і у ньому є різні кімнати. Це все різні-різні пісні, є юні пісні, є дурні пісні, а наступна пісня – вона зимова. Це той період, коли в серце пробирається тривога, але не дозволяйте собі тривожитися.

Тривожитися «моржі» не дають, вони більше влаштовують свято для всіх тих, хто їх любить або планує полюбити. Хто планує полюбити їхні пісні українською і російською, їхню дитинність та глибину.

Музиканти вкотре довели, що їхня музика цікава, вінничани – що люблять моржів, а локація “Батискафу” – що може бути місцем для хороших концертів, варто лише правильно обрати гурт і команду.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору