Тут оживає казка: як народжуються герої вистав у Вінницькому театрі ляльок

Уже 80 років у Вінниці існує театр ляльок «Золотий ключик». За цей час він створив сотні вистав для дітей, десятки постановок – для дорослих.

Кожну із них театр готує самостійно, починаючи від створення самих ляльок. Цей процес інтригує найбільше – а як же відбувається виготовлення ляльки? Як вона оживає у руках актора і скільки, врешті, живе. VежА вирішила розкрити цю таємницю.

Нам вдалося побувати у «серці» театру – його майстернях, познайомитися із творцями ляльок та побачити процес народження ляльки.

Дитсадок-майстерня

Наш «екскурсовод» майстернями, які знаходяться у підвальному приміщенні напроти будівлі театру, – завідуюча художньо-постановочної частини Наталя Гайдиш. Перший наш кабінет – художня майстерня. Тут працює четверо людей: головний художник, постановник, оформлювач та модельєр. Застали ми в майстерні трьох художників, робота кипіла: все розмальовувалося, пришивалося, склеювалося, вирізалося.

  • Ой, не знаємо й з чого почати розповідь, – спочатку ніяковіють художники.
  • Саша, покажи ескіз, покажи макет в глині, пап’є-маше. Не соромся, – підштовхує до діалогу пані Наталя.

Саша – це художник-оформлювач Олександр Кокуца. Він саме наносив блакитну фарбу на обтягнену тканиною раму. Саме він створює ескізи майбутньої вистави – персонажів, декорації.

А починається все із прочитання п’єси –  її вивчає вся творча група. Першим кроком до втілення ідей у життя стає ескіз, який художник і режисер детально обговорюють.

  • Ми узгодили ескіз, я за два дні з глини зліпив макет, з гіпсу виготовив форму. Потім день, може, трошки менше, ліпиться пап’є-маше. Так створюється голова, – каже Олександр. – Потім ми цю голову даємо нашому конструктору, він «садить» її на гапіт – механізм, який робить рухомими голову – дозволяє її повертати, робити нахили вгору-вниз, рухати щелепою, коли лялька має «говорити».

Після цього, розповідають художники, конструктор знову повертає заготовку в художню майстерню, де голову обтягують тканинами чи розписують, наповнюють зовнішність – малюють очі, надаюсь рис обличчю.

  • Зараз ми готуємо ляльок до нової вистави «Усі миші люблять сир». Оце наша мама-мишка. Тут лялька ще без очей, – каже художник-постановник Наталя Павлова, і показує голову мишки на дерев’яному механізмі, який називається гапіт. – Ось це у нас мишка поважного віку, значить маємо її зробити такою, щоб глядач повірив – так, це справді бабуся. Тому у неї така типова зачіска – «сиве» волосся із сірих ниток, зібране на потилиці у жмут. Підкреслити її вік та статус також мають одяг та різноманітні аксесуари, – описує Наталя майбутню героїню вистави, тримаючи у руках напівготову ляльку-мишку – вже в капелюшку та із зачіскою, та ще без костюма і «мейк-апу».

– Паралельно художник-модельєр шиє для ляльки одяг, який було зображено на ескізі, – додає головний художник Тетяна Шабанова.

– Скільки часу йде на виготовлення однієї ляльки?

– Приблизно, тиждень. Паралельно ми можемо робити інші ляльки. До прикладу, для цієї вистави їх дев’ять. Тому працюємо у шаленому темпі, – каже пані Тетяна.

Поки майстерня працює над персонажами вистави, столяр виготовляє декорації також по затверджених ескізах.

  • Ось наш столяр виготовив основу однієї із декорацій – зробив раму з дерева та обтягнув її тканиною. Я вже це «полотно» розписую, – каже Олександр, створюючи «побут» мишей: розмальовує темно-коричневу тканину, на якій бачимо зображення кухні зі столами, каструлями, іншим посудом.

Варто зауважити, що працюють художники буквально пліч-о-пліч у невеличкому приміщенні. Тут вся підлога покрита краплинами фарби, якими розмальовують ляльки та декорації, столи дівчат завалені тканиною, нитками, стрічками, шматками паперу для виготовлення пап’є-маше.

  • Нам треба кращі умови – аби було свіже повітря і гарне освітлення, – говорить Олександр Кокуца.

Поки готуються ляльки та декорації, художники цікавляться у режисера: який актор із якою саме лялькою працюватиме, аби при створенні ляльки задати їй такий характер, який гармоніюватиме із характером актора.

– Вам подобається така праця?

  • Дуже подобається, – каже Наталя Павлова. – Ми тут можемо «відірватися» по повній. Це такий творчий цікавий процес, де можна себе проявити.

– Мабуть, у кожного з вас є якась улюблена лялька?

  • Ми кожної вистави, коли їх виготовляємо, думаємо: «От вона – та сама», – жартує головний художник Тетяна Шабанова. – Стільки років працюємо, а досі щоразу закохуємося в кожну нову ляльку. Ми ж у них вкладаємо частинку душі. Вони – наші діти.

Військовий-декоратор

Коли ми завітали у майстерню до художника-декоратора Володимира Кравця, якого колеги по цеху просто називають «столяр», він зустрів нас дуже радо.

  • Оце отак прийдуть журналісти, часу заберуть, а нам готуватися треба, – ніби свариться пан Володимир. Але добре його обличчя і очі, що наче посміхаються, видають його світлий характер. – Жартую. Звісно, я радий, що приходите, бо тоді про театр знатимуть більше.

– А хіба не знають?

  • От не повірите – є й такі, що не знають. От замовляв у одного молодого чоловіка апарат для зварювання. Він спитав, де я працюю, я й кажу – в театрі ляльок. А він: «А в нас що – є ляльковий театр?» Отаке буває. Але тепер йому все відомо. Казав, що і друзям розповість, – похвалився просвітництвом Володимир Миронович.

Застали ми його за роботою над декораціями все тієї ж вистави – «Усі миші люблять сир». І він почав ознайомлювати нас із процесом створення резвізиту – від ескізу до готового проекту.

  • Це буде нова вистава – прем’єра молодого режисера. Маємо гарно зробити – бо ж це імідж театру. А йому вже 80 років виповнюється, – гордо заявляє декоратор. – Ось спочатку виготовляється макет. Даний макет, за яким я вже виготовляю реквізит, складається із трьох полотен. На них потім художники намалюють інтер’єр будинку, в якому ці мишки живуть. Це буде незвичайна вистава: буде задіяно механіку, аби декорації рухалися. Буде показано, що сир «їде», а миші крадуть його. Цікава вистава вдасться – раджу вам обов’язково подивитися.

Володимир Миронович, вводячи нас у курс справ, паралельно розповідає про свій творчий шлях.

  • У театрі ляльок у Вінниці працюю вже шість років. А взагалі я військовий на пенсії. Свого часу, коли був строковиком в армії, я був художником і завідуючим у клубі при Будинку офіцерів. Потім було 34 роки служби. І коли вийшов на пенсію – повернувся до творчості.

Під час душевної розмови він з особливим захопленням демонструє, як будівельним степлером пришиває тканину до дерев’яного каркасу, тоді хвацько підхоплює молоток, який лежить на столі поряд із акуратно та по-армійськи чітко розставленими іншими інструментами. Забиває цвяшки щільніше. Педантично точно відмірює відстань між кожним цвяшком, паралельно занотовуючи щось на папері.

  • Це для звітності. В нас всі ці цвяшки-гвинтики рахуються по штучечці, тканина – по сантиметрику. Бо все це театр купує за свої, зароблені на виставах, гроші, – говорить пан Володимир.

Лікар-конструктор

Попрощавшись із Володимиром Мироновичем, прямуємо далі по коридору – до конструктора ляльок Анатолія Молдована – саме він виготовляє механізми, котрі дають можливість лялькам кивати головою, «розмовляти», ходити.

Коли увійшли в його маленьку майстерню, він якраз «підганяв» мишку з вистави «Усі  миші люблять сир» під руку акторки Євдокії Венгер.

  • Я маю певні заготовки для ляльок, але потім весь механізм все одно підлаштовую під актора. Бо комусь зручніше тримати ляльку лівою рукою, чи актор відчуває, що механізм надто тугий, аби швидко і вправно рухати лялькою. Ось Захарівна в нас гратиме оцю мишку.

  • Це одна із головних героїнь вистави – мама мишки Ліди, – каже Євдокія Захарівна, і показує як працює механізм гапіта. – Ось у такі «патрончики» вставляю пальці – це будуть «руки» мишки. Ось внизу палиці кільце – смикаємо за нього – лялька відкриває рот, ось крутимо основу – і мишка повертає голову.

– Багато часу потрібно, щоб звикнути до ляльки і розібратися із механізмом?

  • Практику треба мати, однозначно. Якщо у мене вже 40-річний стаж роботи в театрі, то для мене це вже звична справа.

Поки Анатолій підкручує механізм, актриса говорить йому компліменти за якісну роботу.

  • Ми дуже задоволені нашим конструктором – так, як він робить – не робить ніхто. Бо ж конструкція ляльки – це 90% успіху вистави. Ось цей гапіт Анатолій сам придумав. Основа у них однакова. А механізм вже він розробив.

  • Це ще не дуже складний механізм – тут лялька повертає голову, киває нею і говорить. А ще є конструкції, в яких очі механізовані – тобто актор ще й керує як лялька має блимати очима, – додає конструктор.

– Непросто ж мабуть, все це контролювати?

  • Дуже непросто – і «поморгати», і ротик вчасно відкрити. І не забувати про роль та інтонацію. Від мене, як актора, залежить те, якою ця лялька стане на сцені – характер, емоції, – каже пані Євдокія.

У вас є улюблена лялька?

  • Я її ще не зробив. Ляльки для мене – вони ж як діти. А народжуються вони у процесі роботи всієї творчої майстерні – художник і модельєр створюють її зовнішній вигляд, я її уже наділяю рухами. Проте, це лише тіло. А вже актор вдихає у ляльку життя, наділяє душею. І от ці діти ходять, бігають – роблять усе, чим ми їх наділили. Можуть «захворіти» – щось зламається. От ми її полікуємо – і знову відправляємо на сцену, – говорить Анатолій Молдован.

  • Мені дуже подобаються тростинні ляльки. Вони трохи більші за розміром, механізм гапіта схожий, ним можна керувати однією рукою, а іншою тримаєш руки ляльки, до яких прикріплені палиці – тростини. Тобто, лялька може більш ширші рухи робити, – каже пані Євдокія, і прощається – біжить на репетицію.

Анатолій фактично конструює всі ляльки – від рукавичних, до маріонеток. А щоб показати, як все робиться – відвів нас «на лісопилку» – кімнату із деревообробними станками, де шматки дерева перетворюються у майже живий організм.

Так, за кілька хвилин  із бруска Анатолій виготовляє основу.

  • Це буде новий гапіт, – каже конструктор, струшуючи з себе тирсу.

Кладовище списаних ляльок

Служать ляльки дуже довго – гарантують майстри. Проте, з часом, все ж вони стають “поношені” та відправляються на заслужений відпочинок. Час-від-часу на різноманітних публічних заходах театр організовує виставку ляльок-ветеранів – яким по 20, а то й по 50 років. А зберігаються вони у непримітній кімнаті-складі.

За розмірами вона невелика, тож лялькам, котрі колись чули дитячий сміх і шалені овації, тепер доводиться дуже щільно тулитися одній біля одної.

Котрій пощастить більше – її можуть подарувати в театральні школи та гуртки, на яких майбутні актори вчитимуться майстерності. Деякі дарують в якості сувеніру або ж декору в якийсь будинок культури. А поки ляльки не пішли на заслужений спочинок, їх дбайливо зберігають у спеціальних коробках, а коробки – у ящиках, разом із усім іншим реквізитом.

– Стільки роботи лише над однією лялькою. Скільки ж коштує ціла вистава?

–  Якщо раніше – може, років 10 тому – найкрутіша, найдорожча вистава коштувала 5 тисяч гривень. І це вже у ній було витрачено дуже багато тканин –  хороших тканин, оздоблення. От є у нас вистава «Як лисичка пташкою була», котрій вже понад 5 років, то вона коштувала теж 5 тисяч. А зараз 15 тисяч гривень – це така вистава, не надто насичена персонажами чи декораціями. Ми собі зараз і тканини такі не можемо дозволити, які раніше дозволяли. Зараз ми економимо дуже, бо нам у 18 разів підвищили орендну плату за приміщення, – каже Наталія Шабанова.

Театр «на валізах»

Не зважаючи на те, що Вінницький обласний театр ляльок має вже 80-річну історію – саме стільки його заснуванню виповнюється у цьому році – він досі не має своєї будівлі. Приміщення, що на Льва Толстого, театр орендує із 1993 року. Площа його – менше 300 квадратів.

  • Ми єдиний театр в Україні, який немає свого приміщення – ми його орендуємо. Тим не менш, наш театр за рейтингом Мінкульту входить до трійки кращих театрів України вже не один рік, – розповідає директор театру Михайло Байдюк. – Нам немає де розміститися – ви ж бачите, приміщення не пристосовано. 24 роки тому ми збудували глядацьку залу на 100 місць. Аби більше глядачів вмістилося – ми замість індивідувальних стільців поставили лавочки. Бо ж саме страшне, коли дитина плаче – бо прийшла на виставу, а квиточків і місць вже немає.

Кадр з діючої вистави “Попелюшка”

За словами директора, у стані пошуку нового приміщення театр ляльок перебуває вже понад два десятиліття. Розглядалися різні варіанти – і будівництво біля палацу школярів, що на Хмельницькому шосе, і приміщення нинішньої синагоги, що по Соборній. Вже був готовий почати будівництво турецький інвестор – планувалося створення не просто театру, а цілого дитячого центру. Але тоді не було притомної для цього земельної ділянки, а варіант будуватися на Тяжилові не сприйняли ні театрали, ні інвестор.

Мріяли і про приміщення літнього театру,  що у Центральному міському парку – теж не вдалося досягти позитивного рішення. Врешті, тодішній міський голова Володимир Гройсман допоміг театру знайти інвестора. І в 2013 році на території колишнього центру гідрометеорології було закладено підвалини майбутньої шестиповерхової будівлі, в якій театр мав би зайняти три поверхи, решту було відведено для Центру розвитку дитини.

  • Проектуючи будівлю, архітектори радилися з нами – ми взяли все найкраще від кращих театрів. Запланували дві глядацьких зали – на 150 і на 100 місць. Майстерні, дев’ять акторських кімнат, душові. А ще фойє, із виставкою ляльок, склад у підвальному приміщенні. Приміщення готове на 90%. Ще би хотіли відповідну інфраструктуру – щоб і майданчик дитячий, ну і щоб паркова була, – каже директор театру.

Та є одне питання – земельна ділянка перебуває у комунальній власності обласної ради, а інвестор – приватний. Тож процес передачі землі триває з моменту самого будівництва – вже понад три роки.

  • І всі кажуть, що підтримують – голова облради, Облдержадміністрації, заступники. А як доходить справа до сесії – рішення не проходить, – бідкається Михайло Байдюк.

За його словами, вже отак двічі було провалено це голосування. Згідно із процедурою, в такому випадку питання має заново проходити всі профільні комісії, тоді – знову виноситися на сесію. Найближчий розгляд цього питання має відбутися вже 30 березня.

  • Ми зібрали підписи батьків діток – вони самі запропонували. Вже більше сотні за кілька днів, до сесії то ще більше буде підписів. Дуже чекаємо цього рішення. Боюся, що до жовтня не встигнемо привести все до ладу – у нас якраз буде ювілей і міжнародний фестиваль «Подільська лялька», один із кращих фестивалів Європи. Але вже ми хоч будемо знати, що робити. Тому, якщо ваш матеріал допоможе нам – то обов’язково зазначте, що ми сподіваємося на депутатську розсудливість.

Вінницький обласний академічний театр ляльок розпочав свою діяльність у 30-ті роки минулого століття на базі тодішнього міського палацу піонерів. 10 жовтня 1938 р. відбулась перша вистава молодого колективу – «Чарівні жорна». Ця дата і вважається днем народження театру. Вінницький театр ляльок є дипломантом та лауреатом багатьох міжнародних фестивалів та конкурсів. Засновник та організатор Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька», який вперше відбувся у 1999 році.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Віталія Мазур

Журналіст

Поділитись публікацією