«Це місто належить мені, а я – йому»: за що відомі вінничани люблять своє місто

«Чим сильніше ми любимо своє місто, тим сильніше місто буде любити нас!» – відповів один із опитуваних відомих вінничан на питання «Чому і за що любить Вінницю». Друга частина нашого опитування до Дня всіх закоханих, набагато ширша, інтимніша та подекуди глибша.

У кожного та кожної із опитаних своє ставлення до міста, своя історія та своя любов. Можливо, комусь здаватиметься, що у цих словах багато лірики, але ми свідомо не обмежували опитуваних у розмірі відповіді та дозволили зізнатися місту в коханні так, як вони це відчувають.

Читайте також: За неспішність, людей і те, що вдома пахне цукерками: чому вінничани закохані у власне місто

Олена Павлова 

фудблогерка, засновниця проект «Гастрогід Вінниччина»

  • Тут мої корені, глибокі. Мої предки зводили тут церкви та розробляли граніт, і у цей граніт лівого берега Південного Бугу, у його звивисті і такі зелені береги я вросла навічно. Це місто належить мені, а я  – йому. І так буде завжди.

Олександр Абрамчук

директор кав’ярні «Пан Заваркін і син»

  • Ну як можна не любити місто, у якому народився і практично прожив все життя, бачив як воно змінювалося у найкращий бік, хоча дуже ностальгую за Вінницею 60-70 років. Та Вінниця мала якійсь неповторний шарм, хоча, може це для мене пов’ язано з тим, що то були дитинство і молодість…

Валерій Сиверчук

управляючий партенер кав’ярні «Чорна кішка – білий кіт» та гастропабу «Батискаф»

  • Думаю, розуміння “рідного міста” як  і розуміння “материнської любові” не можуть бути описані логікою. Я не можу адекватно зрозуміти чому люблю саме Вінницю. Якщо зараз почну перелічувати всі її красоти – Стрижавку, де живу, Сабарів, де відпочиваю, або центр міста, де гуляю ввечері – це буде все одно не те. Навіть якщо буду розповідати про людей, з якими кожного дня спілкуюсь, п’ю каву, приймаю в ресторані, пропоную подорожі – все одно воно не дасть цілісного розуміння “рідного міста”. Мабуть це категорія ближче  таки до  “КОХАННЯ” – коли питання “За що любите?” не має і не може мати відповіді. Це якийсь особливий потяг, який люди ще не навчились висловлювати словами.

Євген Попель

музикант, організатор Adolphe Sax Festival

  • По-перше люблю, тому що я народився у Вінниці. У мене є досвід проживання у великих містах сусідніх  країн, але саме у Вінниці я почуваюся найбільш комфортно . Але я бачу ще багато роботи для всіх нас незалежно від діяльності, для того, щоб наше місто дійсно стало сучасним, зручним і комфортним для життя.

Олександр Никитюк

художник, голова правління ГО «Лабораторія актуальної творчості»

  • Чи замислюємось ми чому, з яких причин ми любимо ту чи іншу  людину? Аналізуємо її якості та недоліки? Ні, просто любимо і все, любимо з невідомих нам причин, інакше то не любов. Так і з містом. Або любиш, або ні. Я люблю Вінницю без пояснень “чому”.

Юлія Васюк

музикантка, співачка, фольколористка, народна майстриня, учасниця «Етномайстерня Коло»

  • Я люблю Вінницю за те, що тут почуваєшся, як вдома. Вінниця – маленьке містечко з великими перспективами і можливостями, де поруч живуть давня історія і прогрес. Вона затишна, зелена і привітна – місто добрих людей.

Олександр Царевський

організатор велоподій у Вінниці

  • Почнемо з того що я не корінний вінничанин (хоча у Вінниці народився – батьки вчились у медунівері), а з понаєхавших, але місто стало для мене рідним. Чому? Я тут фактично провів все свідоме життя, тут народились мої діти і онуки… це місто дало мені змогу зустріти мою половинку (на що я вже навіть і не сподівався) і побудувати власний дім…
  • Вінниця це велике і водночас компактне місто, з дуже позитивними людьми і розміреним темпом життя: тут нема шаленего темпу міста мільйонника, але і до іспанської сієсти  і румунського «Мееей!!!!» не доходить….Це місто, де ти фактично в будь-якому районі з віргідністю 80% за півгодини прогулянки зустрінеш мінімум трьох знайомих (про питання :«а де котик?» скромно промовчу). Це місто яке подарувало мені 80% друзів….і звело мене з людьми, які докорінно змінили мій світогляд і стали вчителями і друзями по життю. Це місто яке є «смачним» для життя: від затишних кав’ярень до заштатних гаштетів наливайок… усюди своя атмосфера і колорит, і персонажі які ніби зійшли зі сторінок Бабеля і Довлатова.
  • Це місто яке дозволяє втілювати найнеочікуваніші проекти, при чому часто-густо допомагають творити ці проекти абсолютно незнайомі люди. Це місто і його люди зробило мене тим яким я є зараз. А ще – поверніть мені мою зелену Вінницю, бо жити в асфальтно-бетонному просторі якось не дуже.

Наталка Доляк

письменниця, журналістка

  • Люблю Вінницю, бо Вінниця – мама. Як і будь-яка любов – це почуття неможливо пояснити, розкласти по поличках. Я любила Вінницю навіть тоді, коли по її дорогах їздили роздовбані тролейбуси й скрипучі трамваї, і коли тротуари були заставлені торговельними наметами, які страшенно заважали, і коли доводилось стояти в чергах за ковбасою по чотири години.
  • Бо для мене Вінниця – це Буг і мій будинок на перехресті доріг, це люди – іноді чутливі й добрі, іноді гнівливі й нестерпні. Це – запахи і кольори, невловимі для не вінницьких. Це закутки, де можна по-домашньому посидіти на лавці й випити кави за цікавою бесідою з другом. Вінниця прекрасна навіть на слух: Він-ни-ця. Це мелодія, яка весь час звучить десь всередині мене. Ні Стокгольм, ні Гельсінкі, ні Лондон, ні Берлін, ні Прага, ні Варшава – міста, де я жила або тимчасово перебувала – не змогли переманити мене на свій бік. Бо я однолюбка. І моя любов – це Вінниця.

Юлія Світлова

танцівниця, поетеса, перформерка, психологиня

  • Я ніколи не розуміла людей, які, живучи в цьому місті, говорили, що воно їм не подобається і вони його не люблять. Таких людей за своє життя я зустріла лише декілька, але вони викликали і до цих пір викликають у мене подив. Я багато поїздила по країні і точно можу сказати, що моє місто прекрасне. На відміну від багатьох інших – воно яскраве, різнокольорове і не нудне. А ще воно чисте, світле і світиться. І крім усім відомих і широко рекламованих пам’яток, в моєму місті є ще сила-силенна цікавих, красивих, і навіть чарівних місць.
  • Пам’ятаю, коли жила в Абхазії, я багато розповідала своїм тамтешнім друзям про Вінницю, і кликала їх у гості. І потім, повернувшись додому, я подивилася на місто по-іншому – не звичним поглядом, а так, як ніби я показую його комусь вперше. І я відчула незвичайну гордість, радість і захоплення. Тому що моє місто направду прекрасне. Я люблю моє місто. І під час великих свят, коли вулиці наповнюються ошатними людьми, різнокольоровими повітряними кулями і звідусіль чути музику. І в найзвичайніші буденні дні, коли місто по-діловому шарудить поспішаючими людьми і телефонними розмовами. І ночами, коли воно світиться мільйоном вогників і тихо шепоче рідкісними автомобілями. У нашого міста свій особливий ритм, своя швидкість і своя мелодія. І вона звучить в мені своєю особливою чарівною піснею. Де б я не знаходилася. Завжди.

Олена Данілова

голова правління у Фонд громади «Подільська громада» 

  • Дуже люблю Вінницю, і ця любов суб’єктивна, я коли знайомлю колег, друзів з містом, то кажу, що його фанатка й іноді навіть важко вкзаувати на недоліки, бо відчуття, майже як до дитини. Я тут почуваюсь безпечно, комфортно, затишно, коли йду центром міста, то є відчуття дому. Коли подорожую, то щось хочеться перейняти, подарувати місту, удосконалити. Хочеться його ростити і бути його частинкою. Люблю місто, бо воно мені дозволяє реалізовувати себе і приносити усмішки людям.

Максим Студілко

заступник начальника управління молодіжної політики та оздоровлення Департаменту соціальної і молодіжної політики ОДА, один із засновників простору «Квадрат»

  • Рефлексія про Вінницю – це рефлексія про ціле моє життя. Адже Вінниця це місто дитинства, зростання та становлення. Люблю її за надзвичайний комфорт, за відчуття свободи, за міську культуру, яка, здається, формується в тебе на очах. Подобається те, що місто активно і збалансовано розвивається, іде в авангарді позитивних змін в країні. Не все вдається, проте місцевий патріотизм завжди надихає. На моє переконання Вінниця уособлює в собі баланс розміру, чисельності населення, економічного стану та інфраструктури для повноцінної реалізації себе як громадянина.

Юлія Гушул

художниця, народна майстриня 

  • Люблю Вінницю за побудований моєю бабусею будинок, в якому маю щастя зараз жити зі своєю сім’єю. За те, що від нього до прекрасного казкового лісу можу дістатися за 7 хвилин пішки, а до центру міста – за 10 хвилин на маршрутці. За Південний Буг, в якому так чудово плавається з травня по жовтень. За близьких людей, яких би ніколи не зустріла, якщо б назавжди залишилася жити в Києві. За камерність і душевність крутих культурних заходів. За розмірений ритм життя, затишок і спокій, завдяки яким так легко ліпиться з глини та натхненно малюється.

Анна Станіславенко

засновниця ГО «Harverd – розвиток особистості», організаторка конкурсу «The best kids Ukraine»

  • Я люблю своє місто в якому народилась, у якому пройшло моє дитинство, перше кохання, у якому я комфортно живу зі своею сім’єю! Маю багато друзів, партнерів та знаю чимало гарних, талановитих людей!
    Маю цікаві пропозицій, щодо роботи та реалізацію проектів у Києві, але я хочу розвивати саме це місто, у якому я живу! Саме тут я хочу впровадити в життя свої актуальні ідеї, організовувати грандіозні проекти!

Олег Усатюк

фотохудожник

  • За що я люблю Вінницю?
    За написи на школах “Вінниця – перлина Поділля, а Поділля – перлина України!”
    І за місцеві автентичні топоніми – “Париж”, “Марсель”, “Ліверпуль”, “Варшава” та інші маленькі перлинки посеред цієї перлини перлин.

Віталій Плясовиця

архітектор, власник архітектурної майстерні «Плясовиці»

 – Я люблю Вінницю за те, що це моя батьківщина! Тут я народився, тут сказано перше слово, тут мої перші друзі, тут навчився читати, писати, пішов в школу! Тут народилися мої діти! Любити своє місто – це як любов до батьків! Тут все рідне – вулиці, проспекти, парки! .. Це особливо відчувається, коли ти повертаєшся в своє місто, навіть після нетривалої відсутності. Невелике, провінційне місто, але для мене воно дивовижне, по-своєму унікальне та неповторне. Тут хочеться жити, працювати і творити. Місто, де шляхи ледь знайомих людей перетинаються так часто, що випадкову зустріч сприймаєш як іронію. Вінниця – це місто небайдужих людей, це як одна велика сім’я. Тихе, затишне місто. У нас немає метро, немає високих будинків, немає десятків цілодобових магазинів і багато чого іншого, чим так хваляться мегаполіси. Але у нас є комфорт і любов до свого міста. Чим сильніше ми любимо своє місто, тим сильніше місто буде любити нас!

Юлія Білик

книжкова блогерка, засновниця проекту «Вінниця читає дітям» 

  • Вінниця – місто в якому я народилася і виросла. Коли я кажу про нього, то розумію, що це мої батьки і родина, традиції і дитячі спогади, моя сім’я і мій дім. Це успіхи і невдачі, щастя і сум, старі захоплення і нові починання. Вінниця дуже прогресивна і творча. Тут неймовірно активні і талановиті люди, які творять місто і розвивають його, роблять цікавим і неповторним. З дитинства я приймаю активну участь у житті міста. Воно сформувало мене як жінку і як творчу особистість. Вінниця – частина мене, а я – частина Вінниці і між нами любов.

Фото з особистих сторінок опитуваних та з архіву VежА

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією