Талановиті та сміливі: як змінилося життя вінничан, котрі стали зірками талант-шоу

Кожен з них свого часу не побоявся вийти зі своїх маленьких студій та майстерень на найбільші українські телесцени. Опинитися перед очима багатомільйонної аудиторії, а ще – вийти на суд знаменитих та суворих журі – для цього потрібна неабияка сміливість, та звісно – талант. 

Вінничани-учасники телевізійних талант-шоу: які вони у звичайному житті? Як ці люди наважилися “піти у телевізор”, як змінилося їхнє життя після “Х-фактору”, “Танцюють всі”, “Майстер шефу” та “Голос. Діти”?

VежА познайомилася та поспілкувалася з шістьма сміливими й талановитими вінничанами, дізналася про залаштунки великих національних телепроектів та запитала в них зокрема про те, як вони змінили б Вінницю, якби отримали владу?..


Джазвумен Еліна Мбані

Її легко помітити – і це не про колір шкіри. Еліна Мбані говорить швидко, емоційно, активно жестикулює. Має здатність постійно спізнюватись.

21-річна Еліна вже тривалий час подорожує із концертами по Вінницькій області разом із «Вінбендом», часто виступає під час свят у розважальних закладах міста. Вчиться у педагогічному університеті на музиканта.

Батьки Еліни – люди творчі, мати свого часу прагнула стати співачкою. Батько Еліни родом з Конго.

На сцені дівчина – щира, емоційна, чим і підкорила суддів, хочі врешті дівчина покинула шоу.

Ви є учасницею восьмого сезону українського вокального шоу «Х-фактор». Розкажіть про Ваше життя до та після шоу? Що змінилось?

  • Все змінилось. Щонайменше, я стала значно впевненішою у собі. Найбльше – в психологічно-моральному сенсі.

Як взагалі вийшло так, що Ви потрапили на шоу?

  • Спонтанно. Ну, «Х-фактор» робить кастинги в різних містах. І ось це було на відстані двох зупинок від мого будинку. Я не збиралась нікуди їхати, не готувала якусь програму, просто подумала – ну чого я буду вдома сидіти, коли так близько кастинг. Це ж якою треба бути лінивою, щоб не пройтись дві зупинки.

Як усе відбулося?

  • За три місяці мені подзвонили, хоча я вже думала, що нічого не буде. А виявилось, що загубилась моя анкета, вони мене дуже довго шукали. Тож знайшли мій номер і запросили до Києва за три дні до кастингу. І я помчала, на останній день кастингу. Мені сподобалось – була купа емоцій, знайомств. Я мала співати ліричну українську пісню, та мені запропонували обрати щось енергійніше, я обрала ««Hit the road Jack», і це добре, бо мала того дня дуже бадьорий настрій – весь день я бігала як «навіжена».

Чи впізнають Вас на вулицях?

  • Так, причому люди різного віку. Це приємно. Ну підходить дівчинка, каже так радісно «Привіт!». Ну і я їй «Привіт!».

Як щодо суддів? Вони справедливі?

  • Так, із цим все нормально. Я звичайно хвилювалась, але побачила, що вони постійно жартують, і мені від того полегшало.

Пригадайте якийсь цікавий випадок, що стався під час участі у шоу.

  • Ну за сценою було таке. Андрій Бідняков, який «заміняв» Оксану Марченко, дав мені якусь скляну штуку із папірцями із бажаннями. І от мені випало обійняти «Вєрку Сердючку», Данилка себто, який був у журі. Та от я вийшла, заспівала і вже все забула. Схаменулась, підійшла до Данилка і кажу: “в мене завдання було, щоб я Вас підняла. Ой, обняла!”

Наскільки я розумію, Ви більше джазова співачка? Звідки взялась така любов саме до цього жанру музики?

  • Та ні, чому джазова. Просто це мені подобається. До того ж, люди приходять на концерти – отже, це потрібно. Втім, люди ходять й до театрів, і на лайтові події, тому має бути різноманіття.

Є плани на найближче майбутнє?

  • Звичайно. Я зараз активно працюю, бо мені зупинятись не можна. Я вчуся, вже четвертий рік працюю у джазовому оркестрі «Вінбенд». Хотілося б поспівпрацювати із деякими київськими бендами, бо творчі люди – вони як з іншої планети, і тому – це цікаво.


Хіпі Богдан Совик

Високий худорлявий хлопець із довгим та дещо розпатланим волоссям, бородою, довгими пальцями, які характерні для піаністів.

Розмова із Богданом Совиком тривала понад годину, відтак читайте на Vежі розгорнуте інтерв’ю, де окрім Совика були ще роялі. Багато роялів. Але поки зосередимось на етапі його життя, пов’язаного із «Х-фактором».

У грудні 2015 року Богдан був за крок до перемоги у талант-шоу – він вийшов у фінал шостого сезону «Х-фактору».

Як сталося так, що ти потрапив на шоу? До цього вже був музикантом?

  • Я займався музикою завжди, можна сказати з 6 років. Але я не співав ніколи, а бив патиком по кастрюлі – робив ритм, діставав до татового фортепіано, теж грав. От тут я був як справжній митець – не бачив, як грав, а чув. Музика? Музика! А от серйозно почав у 15-16 років. А от то, що мене ледь не силою в музичну школу відправили – то не рахується.

То як врешті ти до шоу потрапив?

  • Так вийшло, що Славік, вокаліст в «Graffiti» (гурт, в якому на клавішних грав Совик – авт.), дуже хотів туди потрапити. Він мені каже «пішли, бо я переживаю». А я тоді в «Зорі» працював, там всі мої клавіші стояли – бо чого не перебратись в тепле приміщення – і там той кастинг був. А дружина моя настійливо пропонувала мені спробувати. Ну, не так, що як не підеш, то їсти не дам, а так типу «піди, піди там». Я й пішов. Там була ця процедура – береш мікрофон і співаєш кілька рядків, мені два вистачило, а когось змушували співати цілий приспів. І за місяць мені подзвонили. Поїхав я в Київ, – замовкає.

І як там, в Києві?

  • Ну як в тєліку. Приїхали у 8 ранку, марудились, ну як зазвичай – пів дня марудишся і номерок отримуєш, оформляєш. Адміністратор всіх за ручку водить, щоб ніхто не розбігся. Ну і оце чекаєш свої черги. Вийшов, заспівав «Born To Be Wild», три «так» ну і що там, «ми Вам повідомимо».

Було страшно? Це ж вперше ти був на такій великій сцені?

  • Та чого. Мені все одно, сцена чи не сцена. Я більше лякаюсь не сцени, а щоб мене неправильно не зрозуміли, бо інколи люди самі не знають, чого вони хочуть. Я не боюсь вийти в Палац «Україна» і щось зіграти. Я боюсь, коли скажуть «Сиграйте нам шо-нибудь». Я зіграю що-небудь, а вони скажуть «А чого Ви не заграли «Смереку»?» або там ще щось. Я скажу, що ви ж просили «што-нибудь». От вам. А вони скажуть «Та нє. Шо-нибудь нормальноє».

Були якісь на шоу суперечки щодо вибору пісні? Ти ж не хотів зокрема виконувати «Кукушку» Цоя.

  • А куди подітись? Або співаєш, або валиш звідти.

Як тобі твій тренер – Сергій Сосєдов, зійшлись характерами? Бо ти ж трохи лаявся.

  • А я лаявся постійно. Ми сперечались, але то було як «милі посваряться – ще краще помиряться». А так він м’який, хороший.

Як би ти змінив Вінницю, маючи повну владу?

  • Мене цікавить розвиток творчих напрямків найбільше. Бо в нас всі такі творчі, питання про культуру підіймають на державному рівні, але щось не то. Чому? Бо немає де тим творчим людям збиратись, причому щоб вхід був вільний і не треба було за місяць домовлятись. От є культурний центр якийсь, але чувака з вулиці пограти там на гітарі – хіба пустять? Ні, бо там свій буде «союз композиторів» чи кого там. Тому Вінниці потрібен такий культурний простір, де вдосконалюватись може кожен. Мені тільки дуже не подобається у нас реклама – я б усе поздирав, бо це ж жах. Лишив би тільки доречну, яка пасує до архітектурних ансамблів.

 


Супер-білявка Валентина Гавриш

Красива дівчина, яка не тільки гарно танцює, а й навчає цього інших. Валентина Гавриш потрапила до шоу «Танцюють всі» ще 4-го та 5-го сезонів.

Дівчина мала кілька випробувань під час шоу: партнера, із яким зовсім не вдавалося знайти спільну мову в житті та танцях; випробування високими підборами та бальними танцями після того, як Валентина танцювала хіп-хоп та контемп.

2012 року, коли дівчина потрапила до шоу, вона вже була власницею невеличкої школи танців.

  • Я тоді була дуже нерішуча. В мене була учениця, яка на той момент займалась рік, при цьому маючи рівень «для себе». І вона вирішила піти на шоу. Я поглянула на це і подумала – чому не можу зробити цього і я?

Фото надане Валентиною Гавриш

Розкажіть про Ваші перші враження від шоу?

  • Шоу – це шоу. Це зараз існує купа різних талант-програм. Я приїхала, коли популярність «Танцюють всі!» була колосальною. Тоді саме активно розвивався хіп-хоп, джаз-фанк, контемп. Член журі Франциско для нас був просто богом. Для нас це було рівноцінно, як для актора потрапити у Голлівуд.
  • Насправді там була своя атмосфера: усі учасники були настільки неординарними особистостями, що я розуміла, що одного квитка просто до Ялти – замало. В мене було навіть більше бажання просто гідно виступити.

Ви доволі емоційна людина. Що запам’яталося?

  • Коли ти стоїш за кулісами, то звичайно ти не бачиш, як виступають учасники, тільки чуєш, що говорять судді. Одна із суддів заявила, дівчині, котра також на той момент мала свою танцювальну студію, що вона не має жодного морального права кого-небудь навчати танцям, бо сама не вміє цього робити. Тоді мені хотілося просто зібрати речі та піти звідти назавжди, бо це було для мене дуже важливим. Адже наша студія ще тільки починала свою діяльність, розвиток. І я дуже боялася, щоб мені подібного не сказали.

  • Та врешті у четвертому сезоні квиток до Ялти я отримала, там я дійшла майже до фіналу. Втім покинула шоу, бо не могла співпрацювати зі своїм партнером по танцям. Він то ніяк не міг мене підняти, то ще щось. Звісно, можна було б це стерпіти, але в силу свого характеру не змогла. Він там навіть плакав. Просто коли ти не спиш три дні, бо ж хореографія починалась о 3-й ранку, а «робочий день» тривав до 12-ї ночі, то це дається взнаки. Усім було важко, але потрібно старатися.

А чому так рано починали хореографію – о 3-ій ранку?

  • Ми виїжджали за місто заради гарного пейзажу, який найкращий саме вранці. Заняття відбувались просто неба, на фоні моря.

Як для Вас особисто завершилось це шоу?

  • У п’ятому сезоні мені знову дали партнера – Васю, стриптизера. Не дивлячись на те, що Вася був «Васею» все минуло доволі непогано: він умів робити «підтримки». Але й тут мені була завада: я ніколи не займалась бальними танцями, навіть базово. Мені було дуже важко навіть стати на підбори, особливо після хіп-хопу та контемпу. А тут потрібно було танцювати на підборах – це зовсім інакша техніка. Але на той момент вони шукали саме універсальних танцюристів, які можуть танцювати все. Мені дуже не вистачало базових знань у класичних танцях і взагалі це – не моє. Тому ми й попрощалися.

Як Ви взагалі оцінюєте шоу? Що змінилось після нього?

  • Рівень організації шоу – високий, усе чітко по часу було розплановано. Вже тепер, будучи самою організатором різних змагань, розумію, як багато варто враховувати, продумувати.
  • Після того, як я повернулась з проекту, до нашої студії почало приходити більше людей, особливо дітей. Ще мене запросили стати ведучою шоу «Прокидаємося разом!» на одному з місцевих каналів. Раніше у нашій студії я була фактично єдиною працівницею. Станом на сьогодні наша студія має три філіали по Вінниці, у нас є тренери, адміністратори, помічники – усе, як має бути. Це шоу мене загартувало – після нього розумієш, що потрібно багато працювати.
  • Після шоу Франциско робив майстер-класи в Єгипті, я туди вирушила. Потім були так звані «танцювальні збори», це коли з’їжджаються танцівники з понад 10 країни – на них я відвідувала заняття американських та європейських хореографів, постійно підвищувала свій рівень. Тобто, ці тренери – ті, хто робив постановки для тієї самої Ріанни, Бейонсе. Після цього ти – просто інша людина.

А де вже вдалося Вашим вихованцям здобути славу?

  • Я зараз треную «топові» групи, які їздять на серйозні змагання високого рівня – всеукраїнські та закордонні. Нещодавно були в Італії на Чемпіонаті Європи. Зараз в нас навчається близько 500 дітей. Ми постійно їздимо на майстер-класи та запрошуємо хореографів до себе, щоб діти навчались, а наша студія розвивалась й надалі.
  • У нас зараз займаються «підготовкою до танців», тобто розтяжками і вправами дітки навіть від 3 років, а вже з 5 – танцями. Наша студія – єдина, де є акробатичне диско, я отримувала відзнаку як кращий хореограф країни. Наші колективи займали призові місця у різноманітних юніорських чемпіонатах.

  • Наша студія є організатором Чемпіонату з сучасних танців, і постійною проблемою є місце його проведення. Хотілося б мати у Вінниці локацію із професійною сценою, де можна було б зробити наприклад Всеукраїнський фестиваль, привезти американських зірок, і щоб зручно розмістити багато танцюристів та глядачів.

Єдина в своєму роді Наталя Плунська

Неймовірно харизматична жінка із потужною енергетикою з перших хвилин розмови здатна захопити усю увагу того, хто з нею спілкується.

Так само, як це їй вдавалося під час участі у третьому сезоні шоу «Танцюють всі!» (2010 рік). 49-річна вінничанка Наталя Плунська потрапила до сотні найкращих та отримала квиток до Ялти, та за два дні покинула проект за власним бажанням.

Сьогодні Наталя очолює єдину у Вінниці студію, де навчають трайбл-ф’южн – суміші різних стилів танців, зокрема східних та африканських. Незвичайнє поєднання справило сильне враження на суддів проекту.

Під час відбіркового туру у Вінниці, тренерки, які працювали у Наталі та вирішили взяти участь у шоу, попросили свою директорку приїхати на кастинг та підтримати їх. Врешті колеги вмовили і її саму взяти участь у відборі. За іронією долі, до шоу потрапила тільки Наталя.

  • Мені дістався хіп-хоп – де я і де хіп-хоп? Ага, 49 років – якраз, що треба (сміється – авт.). Так от мене питають: “навіщо я сюди прийшла?”, а я кажу, що взагалі то дівчата з моєї студії прийшли, а я – так, пробігала повз. Та все ж пояснила, що позаяк проект називається «Танцюють всі!», то вирішила, що він має виправдовувати свою назву.
  • Потім ще ставили якісь дивні питання про вік, та чи все оце (показує на фігуру та обличчя – авт.) «моє». Поговорили, розійшлися. А потім, коли я вже про все забула, мені подзвонили і запросили на кастинг до Києва. Я відмовлялась – ну це ж смішно, шоу ж молоде, ну куди мені? Питаю, чи нема там когось мого віку зареєстровано, кажуть, що поки я одна. Сподіваючись, що врешті буде хтось моєї вікової категорії, я погодилась.

  • Я приїхала, прочекала 9 годин, причому у костюмі, який важив 8 кілограм, бо то ж не алюміній. Було багато юних учасниць, засмучених, заплаканих. Я їм пояснювала, що це просто шоу. Бо вони вважали, що раз там переможуть – буде їм щастя. Ні – це тимчасовий героїзм, бо проходить один-два сезони – про них вже забули, бо є нові обличчя.

Що найбільше запам’яталось Вам під час шоу?

  • Була ситуація із дівчинкою, Наталкою. Ми були в одній кімнаті. Її питають: «Скільки років займаєшся танцями? – з 5 років – а скільки тобі років? – 23». От і до мене черга дійшла: «Скільки років займаєтесь танцями? – 3 роки – а скільки Вам років? – 49». Відчуваєте різницю? Вона там з 5 років встигла закінчити і те, і те, і на тих суглобах вже живого місця немає, бо бальні танці – це важко. Але вона на сцену «випливає», я бачила пальці балерин – там просто суцільні мозолі.
  • Ось діти – вони були такі із «палаючими очима», ну бо молодь може після дискотеки годинку перепочити і у «бій». Проте часто щось перегравалося – замість 100 учасників взяли 120. І от 9 годин вже з них відбирали сотню.
  • Але мене вразило інше. В нас спонсором був виробник мінералки. Спека, всі п’ють. Звісно, треба йти в туалет. Хлопець питає адміністратора, чи можна вийти, а йому кажуть «НІ. Вийдеш з подіуму – вилетиш з шоу. Ти що, не знаєш як – у пляшку». В мене був ступор – їм треба була картинка. Потім там комусь ставало зле, одразу оператори «налітали» й знімали – знову ж картинка хороша.

Можна стверджувати, що Ви добре запам’яталися суддям?

  • Певно, бо тільки я сама пішла з шоу. Вони на мене так образились! Один Яма радів, наче. І Яма, до речі, був дуже пихатий. На майстер-класі прошу його показати ще раз щось, а він «Я не буду нічого повторювати! Кому не видно – підходьте», та я дарма пояснювала, що якщо нас 100 чоловік одразу підійде, то знесемо його на тому помості. «Хто там такий розумний?» – кричить нам. Ні – то й ні.

То як врешті Ви вирішили піти з проекту?

  • Мене поставили у пару з хлопчиком – артистом балету. Він каже, що ніколи не танцював у парі. Я кажу, що я теж – не знаю навіть, яку вам руку подати. Йду до адміністратора й кажу, що це вже не смішно – відпускайте мене. «Ні, Ви наша фішка. Ми Вас виведемо. – В сенсі? Я Вам що, овечка, щоб мене виводили? Винесете чи що? Я не хочу займати чиєсь місце. – ні, Ви що! у Вас все добре виходить». Врешті пішла до генерального, пояснюю, що це йде в розріз з тим, що в мене викладають. «Ви бачили, на що йшли. – Ні, я тут взагалі випадково». Врешті мене таки виперли на сцену, а потім ще знімали, як я йду з проекту. Просили, щоб я для картинки озирнулась і з сумом подивилась. Пояснюю, я ж не з дубу впала, щоб сумувати, що сама вирішила піти. На «хі-хі» все й завершилось: я залишила речі, вдягнула купальник і пішла плавати у море.

Як складається Ваше життя після участі у «Танцюють всі!»?

  • От всі мене питали «ну як же ти тепер?!». Відповідаю: продовжую займатись улюбленою справою, бо в мене є студія. Загалом користь від шоу у тому, що всі дізнались, що є трайбл, була купа пропозицій звідусіль викладати й виступати і там, і там, але я не зазналась – рекомендувала кращих за себе. У своїй студії зараз я намагаюся втовкмачити кожній жінці, що перш за все потрібно розвиватися і не стояти на місці.


«Донька полку» Тетяна Олексієнко

11-річна дівчинка, яка співає дорослі пісні та прагне зробити усе максимально правильно – це саме про Таню Олексієнко, яка є фіналісткою шоу «Голос. Діти» у 3 сезоні. Ми зустрічаємося із нею та її мамою Оксаною у кафе.

Фото надане Оксаною Олексієнко

Дівчинка – усміхнена та водночас серйозна, а під час розмови здається, ніби Таня дає інтерв’ю вже щонайменше у сотий раз. Вже згодом дізнаєшся, що у свої 11 Таня здобула низку нагород, є вокалісткою військового оркестру, а ще – планує стати учасницею «Євробачення».

На етапі прослуховувань на початку 2016 року дівчинка виконала пісню «Кукушка» групи «Кіно», що викликало захват у суддів та зали.

  • Мені сподобався фільм «Незламна», де звучала ця пісня, а ще дужче – снайперка у цій стрічці, – коментує вибір пісні Таня.

Потім мати дівчинки пояснила, що Таня перейнялася долею жінки, бо вона, Тетянка, по життю також – боєць, до того ж любить постріляти у тирі.

На шоу Потап зауважив, що Таня дуже чуттєво заспівала цю зовсім не дитячу пісню й щиро здивувався, коли обернувшись, побачив зовсім маленьку, на той момент 10-річну дівчинку.

Розкажи, чому вирішила піти на шоу?

  • Я про це мріяла давно, – каже Таня. – Першого разу, коли я прийшла на попередній кастинг, мені не вдалося дійти до «сліпих прослуховувань». Рік готувалась, щоб знову спробувати і врешті до мене повернулися всі троє суддів. Я обрала Потапа, бо змалечку люблю його творчість. В деякому сенсі я пішла на Голос.Діти, щоб потрапити у його команду.
  • У Тані вся кімната завішана плакатами із ним, – говорить мати дівчинки, Оксана. – Але Танюша слухає і рок, і джаз – залежно від настрою.
  • Люблю зарубіжні гурти, – продовжує Таня, – англійські більше, а ще італійську Georgia, Уітні Х’юстон, Queen, але усе залежить від настрою.

Що було потім, під час шоу?

  • Сформували тріо – я співала разом із Антоном Мельником та Алісою Чиджан пісню «О тебе». Ми дуже здружилися, хоча знали, що з нас усіх пройде далі тільки один. Пройшла я, отримала перепустку до фіналу, тобто на «Гру на виживання», але вони мене підтримали.

Випередивши старших за себе конкурентів, Таня поза сценою плакала, бо не йняла віри своїй перемозі. Зараз дівчинка каже, що взяти себе у руки їй допомагав не тільки власний характер бійця, а й тренер – Потап.

Фото надане Оксаною Олексієнко

  • Шоу дуже круте, емоції зашкалювали. – каже Таня. – Усі дуже добрі, завжди мене підтримували, якщо тобі щось незрозуміло – допомагали. Коли перед «Змаганнями за життя» я мала співати «The show must go on», дуже переживала, але Потап – чудовий тренер. Він просто підійшов і наче батько, сказав мені: виступи так, наче це шоу вже закінчується.
    Таня в нас боєць, але ми не думали, що подолаємо всі етапи. Потап справді Таню підтримував з першої зустрічі, – підтверджує пані Оксана. – Він справді був їй наче музичним татом.

За день до прямого ефіру у фіналі Таня захворіла на ангіну. Дівчинка каже, що тоді було страшно, а зараз – сміятись хочеться.

  • Ага, дуже смішно було, – іронізує мати. – Ми добу бігали з інгаляторами. Між репетиціями, а потім і виступами – я її де ловила, там і давала подихати, бо інакше вона взагалі могла втратити голос.

Як відреагували твої однолітки на твою участь у шоу?

  • По-різному: хтось радіє, а хтось навпаки. А от вчителі підтримали, бо ми були півроку на проекті, то довелося потім наздоганяти шкільну програму.

Які маєш плани на майбутнє? Можливо, хочеш заспівати з кимось із відомих виконавців чи потрапити на якісь міжнародні змагання?

  • Я б з усіма заспівала, але зараз готуюсь до «Чорноморських ігор», де цього року потрапила на третє місце, і хочу ще раз спробувати пройти на дитяче «Євробачення», де дійшла до фіналу, але поки у «десятку» не потрапила.

Що загалом змінилось для тебе після шоу? Як складається твоє життя зараз?

  • Після «Голосу» мене почали запрошувати на різні концерти та святкування, я виступаю разом із військовим оркестром Центру військово-музичного мистецтва Повітряних cил Збройних Сил України.

Фото надане Оксаною Олексієнко

  • Зараз ми займаємось у Оксани Славної, вінницької співачки та композиторки. Вона написала, до речі, для Тані пісню «Крок до мрії», із якою Таня поїхала цьогоріч на Євробачення, на відбір до Києва, – каже .пані Оксана

Чи не завелика завантаженість для такої юної леді? – питаємо пані Оксану.

  • Я Тані казала: в тебе танці, вокал, фортепіано, звичайна школа – давай оберемо або вокал, або танці. Але Таня не змогла, ще й оркестр військовий додався. Вона з ними усюди їздить, виступає по військовим частинам наприклад. Вперше із ними поїхала до Одеси на гастролі, коли їй було 8 років. Таня, коли приїхала додому, лягла на диван, дивиться на стелю. Бабуся підходить і питає, чи добре Таня почувається, а вона каже: «Я так сумую за казармою і за всіма нашими»… Самі військові кажуть, що є син полку, а це – донька полку. Ми навіть пошили Тані костюм камуфляжний з піксельної тканини. В родині військових немає, але колись її дідусь танцював у військовому ансамблі.

Фото надане Оксаною Олексієнко

Танюша, як давно ти взагалі співаєш? Похвалися своїми здобутками.

  • З 3-х років співаю, перший виступ був ще у яслах. Потім я почала займатися у студії, перший конкурс і перемога у мене була у сім рочків – на «Кроці до мрії» я взяла Гран-прі. А ще потім – Гран-прі на «Музичній парасольці», нещодавно на кастингу «Міні-Міс Вінниця» здобула титули «Міні-міс вокал», «Міні-міс артистизм», «Міні-міс вишуканість». Цього року я вперше представляла Україну за кордоном – на міжнародному конкурсі «Золотий дельфін» в Румунії. І там зайняла перше місце.
  • Вже на порозі, коли ми вирушали до Румунії, – говорить пані Оксана, – до Тані підбіг молодший братик, і попросив: «привези мені Золотого дельфіна». Таня пообіцяла – і зробила. Взагалі Сашко її талісман – перед виходом вона обов’язково його обіймає та заціловує. Це спрацьовує. Він з тримісячного віку супроводжує її всюди, і на концертах і де завгодно. Причому він може засинати надовго, та тільки Таня починає співати – одразу прокидається та слухає її. Потім знову засинає.

Фото надане Оксаною Олексієнко

Якби ти мала повну владу, що б ти змінила у нашому місті?

  • Я би відкрила школу для талановитих дітей, де можна було б поєднати загальноосвітню та музичну освіту. Щоб поряд з основними предметами були уроки з вокалу, хореографії, акторської майстерності, гри на музичних інструментах.


Емоційний «шеф» Ігор Лисак

Цей енергійний 24-річний юнак став справжньою зіркою шоу «Майстер шеф – 5» передусім завдяки своїй безпосередності та дотепності. Ми ж, два роки по тому, побачили у Ігорі передусім доброзичливість, неймовірну ввічливість та розсудливість.

Вінничанину, як він сам каже, не вистачило всього 6 програм, щоб вийти до фіналу. Втім, вочевидь, Ігор про це не дуже шкодує.

  • В шоу я потрапив 2015 року, коли вирішив, що треба у своєму житті щось змінювати. До того я готував, але ніколи не працював кухарем. До того ж, мені завжди було цікаво пробувати щось нове.

Якою була Ваша головна мета, з якою Ви йшли на шоу?

  • Перевірити, чи можу я бути кухарем. Бо завжди. коли влаштовуєшся на роботу, є у роботодавців така фішка – питати, чи є досвід роботи. Бо освіта відповідна у мене є, але де мені того самого досвіду взяти? Ось я й пішов, думав, що там мене навчать готувати професійно.

І як – навчили?

  • Чесно, більше навчили говорити. Готувати врешті навчився я сам. Але інтелектуально я став багатшим, це шоу справді зіграло важливу роль у моєму житті. Бо збирають зовсім різних людей, на яких ти можеш подивитися зблизька, а не по телевізору.

Як Ви можете загалом оцінити шоу? Наприклад, наскільки картинка на екрані відрізняється від реальності?

  • Всі бачили серіал «Солдати», там – життя армійське, усе так гарно, повно розваг, а насправді в армії – суворий режим і постійне прибирання. Те саме й тут: на картинці ми веселі й задоволені, а насправді ми постійно були стомленими. Бо мало спали, мало їли, майже не відпочивали. Та головне – я зміг зблизька побачити людей, не на екрані, а саме поруч. Побачив багато людських проявів – дружби, ворожості, підступності та доброзичливості. А ще у кадрі здається, що то все триває дві години, а насправді нас підіймали о 8 ранку, а вкладалися ми іноді навіть о 3 ночі.

Що ж робилося весь цей час?

  • Нас гримували, потім те, що ви бачили на екрані, а потім нас трошки хвалили, а потім дуже-дуже довго сварили й розповідали про наші недоліки. Бо якби тільки хороше говорили, то людина б зовсім розслабилася. Тому похвала була помірною.

Що Вам особисто запам’яталося найбільше під час шоу?

  • Ситуація із родичами. Бо їх запросили, щоб вони нас відвідали, а багато хто з нас навіть і не знав, що до нього мають прийти. І от ти два місяці до того сидиш у тому таборі, хіба телефоном спілкуєшся із батьками і дівчиною, а тут – бац – і просто під час конкурсу вони приїжджають. В мене були сльози, як в крокодила. Бо я емоційна людина: хочу – плачу, хочу – кричу.
  • Я потрапив у 20-ку. Дали нам завдання – зліпити вареники. Я їх вперше в житті ліпив, але у мене вийшло. А ці судді ходять й питають інших – чого так погано ліпиш, що таке? А того дня всі роз’їхались – хто в хостел, хто куди. А у мене був день народження і в кишені – 20 гривень, бо я думав, що поїду додому електричкою. Лишився я сам у павільйоні, з охоронцем. Я зробив собі каву, бутерброд з маслом – і так відсвяткував свій день народження. Про це дізнались судді, і в якості подарунку Ектор подарував мені кепку. Щоправда, я не знаю, де вона зараз лежить.

У Вас доволі цікавий характер, судячи з того, що ми бачили на екрані. А чи вдавалося Вам здружитись з іншими учасниками?

  • Щоб ні з ким не посваритися, я ні з ким не здружувався. Мені було простіше бути далі від усіх, бути нейтральним. Бо це – проект, який не призначений для дружби.

Чому сталося так, що Ви покинули проект? І яку роль він врешті зіграв у Вашому житті?

  • В мене опустилися руки, я втомився, в першу чергу морально. Можна багато взагалі висновків робити. А ще цікаво порівнювати, що про тебе говорять потім вже під час виходу передачі, а що – в очі на зйомках. В першу чергу, як і будь-який проект, це тебе загартовує. Я дуже задоволений, що брав у цьому шоу участь.

Як склалося Ваше життя після шоу?

  • Як і до шоу, так і після нього живу я собі спокійно. Ті, хто бере участь у такому – це ж звичайні люди, просто потрібно бути хорошою людиною не тільки на екрані, а й у житті.
    Хоча після проекту багато хто вирішив, що я – гуру з приготування їжі, дехто так дивився, що навіть лячно було. Ресторатори звали мене до себе, а я відмовляв, бо розумів – ну а сенс, якщо я – «дубина» у тому. Це вже зараз, два роки потому, я вмію багато.

То Ви зараз працюєте кухарем?

  • Працював кухарем, але наразі я звільнився за власним бажанням. Бо ми у житті хочемо або працювати, або заробляти. Тому я попрацював, це добре, але мені вже 24 роки – мені потрібно рухатися далі.

Плануєте зайнятись власною справою?

  • Не все одразу робиться, а поступово. Ось якщо дати тобі у 15 років 100 гривень – ти можеш їх прогуляти, у 18 років – купиш речі, а у 20 – ти вже подумаєш: може, половину кудись вкласти, а половину – відкласти. Змінюється розуміння того, що тобі потрібно. Моя мрія – відкрити щось на кшталт «Макдональдс», щоб це було і в Україні, і за кордоном. Але це поки мрія.

Що б Ви змінили у Вінниці, маючи повну владу? Це може стосуватися і Вашої сфери діяльності.

  • Вінниця й так хороша. А от щодо закладів, то якщо їх оцінювати за якістю послуг то 70/30. 70% – це погано, 30% – добре. Бо коли ресторан новий, то в ньому завжди усе добре. Та минає час, туди ходить багато людей і заклад «розслабляється». Навіть після того самого «Ревізору» у Вінниці потрібно робити висновки. А так, побажав би нашим людям краще ставитись до себе та оточуючих.

Фото Ольги Мірошниченко

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією