Сучасного українця від стресу врятує лише сільський туризм. Ну і вареники, звісно. ФОТО

Як ти екскурсію назвеш — так вона і пройде. А місто Бар в цьому сенсі має дуже обнадійливу назву. Отже, слідом за екскурсією «Смачна Вінниця» трапилася й «питна». Пригощати домашніми наливками від Ірини Грищенко та розповідати про ритуальну горілку на пейсах розпочали ще в автобусі.

І в Парижі під Ейфелевою вежею сиджував, і в Амстердамі вулицею червоних ліхтарів походжав, і навіть на сафарі в Танзанії гоцав. А до сусіднього із Вінницею міста Бар жодного разу не зазирнув. Таке трапляється чи не з кожним другим вінничанином. Мовляв, маленьке провінційне містечко — що там роздивлятися?

А даремно! Монументальний католицький костел під самі хмари, розлога православна церква з золотими шапками, чепурний жіночий монастир і галасливий ринок зі свіжою рибою та грибними лакоминами — одне таке сусідство чого варте! Додайте засніжені краєвиди поблизу річки Ров — і стрімголов сюди, аби не тільки побачити, але й почути достовірні історії про карколомні інтриги, отруєння заради влади, перші виделки й інжир до столу часів реформаторки Бона Сфорце тощо. Саме вона нібито вмовила короля не вбивати кожного 3-го, 9-го та 27-го свого коханця. Відтоді чоловіки в такому порядку піднімають келихи за доброту жіночих сердець.

Дивовижного у Барі чимало. Ну де б іще перехожий запитав у тебе: дівчино, а з якої ви губернії? Або де ще для птахів розвішують на деревах відбірний балик? А чого варті місцеві туалети за 4 грн, що за ціною обійшли навіть «столичні» вінницькі заклади!

Ліпше один раз побачити, ніж десять разів почути. Менше 70 км лежить між Вінницею та Баром. Дістатися можна як автівкою, так і автобусом чи потягом.

Не хотіла ж танцювати, так черевики просяться!

Але Бар — то лише початок. А попереду чекала Гостинна садиба «Подільська родина» в селі Гайове Барського району: старовинне ворожіння, дзвінкі пісні, запальні танці, жарти та смачне частування. Вінницький інтелектуальний авангард, мабуть, обізнаний, що садиба уславилася рекордом — найменшою металевою скульптурою «хлопчика-мізинчика» (40,5 мм), який заповзято видирається на гігантського черевика.

І про модний нині зелений туризм бодай хтось чув. А от на власні очі побачити яскраве дійство та взяти в ньому участь — на це не всі, на жаль, іще спромоглися.

Декоративне оздоблення подвір’я та хати, чепурна господиня Оксана Бас та привітна тітка Валентина, яка щойно спекла смачну калиту, — саме так зустріла садиба своїх гостей.

Не встигли всі роздивитися ручної роботи посуд, погрітися біля вогнища та відпочити на високій перині серед вишитих подушок, як розпочалося обрядове дійство. Виструнчилася ціла черга рішуче налаштованих вкусити калиту. Але то нелегко! Спершу треба «верхи» на коцюбі проскакати навколо вогнища й після жартівливої розмови з вартовою пані Коржевською вкусити калиту. Щойно зберешся підстрибнути та вкусити, як вартова смикає за кольорову стрічку й корж стрімко злітає догори на радість усій компанії.

Але винагорода того вартувала: пухка, солодка, присмачена маком калита розійшлася, наче заморський делікатес!

А яке свято Андрія без ворожіння? Серед сучасних феміністок завжди знайдеться купка нормальних дівчат, які традиційно хочуть звичайного жіночого щастя — до шлюбу. Зазирнути в майбутнє — справа дуже спокуслива. Тож найперше треба пекти балабушки! Воду для тіста приносять від колодязя ротом. При цьому всі смішать дівчат, щоб ті пирснули водою або проковтнули її.

Нарешті, дівчата замісили тісто й наліпили балабушок чудернацької форми. Спечені рум’яні булочки, за традицією, запропонували місцевому собаці Барбарисовичу. Як відомо, чию балабушку пес з’їсть першою — та з дівчат поперед інших і заміж вийде. Сп’янілий від всезагальної уваги, купи запашних балабушок і королівської подачі на таці, пес спочатку розгубився, але потім і їв, і в сніг закопував, і до конури ховав — тепер йому буде чим перезимувати.

Під веселий сміх відбулося й ворожіння засіванням. Потім вгадати, яким же буде наречений, взялися два чепурні півні та курка галчастого кольору. Люстро, полумисок з водою й тарілка з зерном — красень і силач, чи заможний і працьовитий, чи ледар і пияка?

Зрозуміло, що такі серйозні обряди вимагали й відповідної атрибутики. Отже, жодної бутафорії: лише справжнє тісто, живі тварини, аутентичний одяг і жіночі прикраси. Господині вбрали дівчат у яскраві спідниці та запнула хустки. У широких спідничках на зимові кожухи всі стали огрядними, а тому додали в ціні як наречені. Бо справна дівка добре працює та смачно годує.

Чи то святковий настрій, чи то гарячий чай-вино, але народних пісень співали голосно, незалежно від вокальних здібностей.

Наприкінці, як годиться, усі дружно всілися за щедрий стіл. Адже дівчата після ворожіння голодніші за вовків у лісі. Хрусткий хліб із печі, духмяна грибна зупа, вареники з начинкою, грибчики мариновані, вино та хріновуха — обрядова українська кухня нікого не лишає байдужим.

А ще у ніч на Андрія хлопці бешкетують: то віз перекинуть, то ворота по воді пустять, то тин розберуть. Цього разу чи то всі дуже понаїдалися, чи надто інтелігентна публіка трапилась, але село Гайове руйнацій не зазнало.

 

Хто забуває минуле, той не вартий майбутнього!

В усіх народів світу існує повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми та Богом. Він блукає світом і ніде не може знайти собі притулку. У нас існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти-вовкулаки. Вовкулака — це завжди понурий чолов’яга, до церкви не ходить, з людьми не вітається; часто перекидається на вовка, бігає разом з іншим звіром лісами та має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї…

Як зберегти та передати нащадкам найкращі надбання національної культури, що були виплекані народом протягом століть? Що треба зробити сьогодні, аби й завтра лунала народна пісня, не всихало життєдайне джерело народної мудрості та творчості? Які зусилля докласти, щоб молодь не цуралася національного спадку та не шукала собі чужих ідеалів?

Подорожуйте українськими містами та селами ― і ви поринете у дивовижний, загадковий, майже казковий світ народного життя. На щастя, сьогодні Вінниччина пропонує чимало таких можливостей: відкриваються нові об’єкти зеленого туризму, що передбачають відпочинок на різний смак: релакс на лоні природи або ж такі от активні заходи з національним колоритом.

Прийдешні новорічні та різдвяні свята ― чудова нагода всім вінничанам спробувати на смак щирого народного дозвілля!

Автор: Наталія Тішкова

Поділитись публікацією
Вгору