Сторіччя українських поштових марок: чим сьогодні живе унікальний вінницький музей. ФОТО

Цьогоріч в Україні відзначають сторіччя випуску перших поштових марок України – вдалий час для того, аби згадати, що у Вінниці існує тематичний музей. VежA поцікавилась, чи користується сьогодні музей популярністю у відвідувачів, як зростає колекція та хто допомагає у поповненні експозиції, а також про плани на розширення закладу. 

В Україні поштові марки вперше з’явилися в 1918 році в часи Української народної республіки. Творцями  перших сюжетів були графіки Георгій Нарбут і Антін Середа. На підставі закону Центральної Ради від 18 квітня 1918 року, замість зниклих з обігу розмінних монет, були випущені марки-гроші з номіналом від 10 до 50 шагів. Першу серію, названу “шагівковою”, друкували на тонкому картоні з написом на звороті “Ходять нарівні з дзвінкою монетою”. Понад 70 років після УНР Україна не мала власних марок, а повернулись вони лише з 1992 року – після здобуття Незалежності. 

У Вінниці вже два роки існує єдиний музей української марки і, як розповідає директорка музею Катерина Антонюк, до них і сьогодні щодня заходять відвідувачі. Часто – спеціально приїздять з районів та навіть інших областей. Розташований музей у центрі Вінниці по вулиці Соборній, 26.

Музей носить ім’я Якова Балабана – уродженця Вінниччини, який свого часу був сотником армії УНР. Сьогодні ж в Нью-Йорку проживає його син Олександр Балабан. Сам він захопився колекціонуванням українських марок, вивченням свого українського коріння та мав мрію відкрити музею марки на землі свого батька.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Єдиний музей української марки відкрив у Вінниці американець з місцевим корінням

– Ось тільки що до нас приходив хлопчик з мамою. Він збирав марочки, дізнався, що у нас тут є музей і “мучив” маму, щоб приїхати з села, де вони мешкають, і побачити все. Сім років хлопчику, другий клас. Ви б почули, як ця дитина читала інформацію!

 

– Дуже багато дітей з батьками приходять. Коли приходять діти чи зі школи, чи з батьками, то ми обов’язково по одній марочці даруємо і говоримо, де знайти про неї інформацію. І дуже часто шукають діти не самі, а з батьками, а потім вони знову приходять і вже не можна зрозуміти, в кого очі більше загорілись – у батьків, чи дитини. Це дуже цікаво і корисно взнавати історію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТОП-5 «не форматних» музеїв Вінниці: від єврейського кота до «антиросійських» марок УНР

– Не скажу, що кожен день у нас дуже багато відвідувачів. Колись буває більше, колись – менше, але кожен день хтось обов’язково приходить. Дуже багато з інших міст приїжджають. Зараз пішов такий тренд, що навіть дні народження святкують не так, як раніше із застіллями, а збираються друзі і їдуть в якесь місто. Дуже цікаво за цим стежити. Ще минулого року так не було, але зараз стало дуже популярно. Я б навіть запропонувала вінничанам такий “тренд”.

До речі, колекцію музею регулярно поповнюють філателісти або ж ті люди, які знайшли альбоми з марками і не знають, що з ними робити. А є й постійні відвідувачі, які регулярно купують експонати для власних колекцій.

– Коли філателісти приходять до нас і дізнаються, що ми даруємо по одній марці дітям, то потім обов’язково приносять конверти з марочками, щоб було що дарувати дітям. Ось одна людина принесла і ми цей пакет ще навіть не розпакували.

– Ось сьогодні людина ще принесла альбом з марками, тепер прийде наш філателіст, ми подивимось на них, оцінимо… Якщо людина немає, де їх дівати, то ми марочки купуємо. Хоча ті марки, які друкувались при Радянському Союзі майже нічого не варті, тому що там був дуже великий тираж, а якості не було і зараз дуже багато таких марок викидають. Однак, пройдуть роки… Дуже часто приносять марки тоді, коли роблять ремонт і знаходять їх. Наприклад, один дідусь нам приніс марки: переписав квартиру онуці, вона почала там робити ремонт. Дідусь віддав їй колекцію марок, які багато років збирав, казав, що може її дітям колись сподобаються, але молодь не розуміється на цьому. Дідусь прийшов через деякий час, а вони там вже все зібрали в мішки, щоб винести на сміття, то він забрав ці альбоми і приніс нам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це не просто філателія – це історія: Павло Клімкін передав музею унікальні марки з Америки

– Але в нас дійсно неймовірна кількість філателістів, і дуже багато вже маленьких дівчаток і хлопчиків. Ось у нас постійно купують марки, сьогодні одна людина на 110 гривень купила, а продаємо ми штуку за три гривні. Взагалі буває, що філателісти приходять до нас і по півдня сидять. Ми їм дістаємо конверти, вони розкладають марки на столі та обирають. Наприклад, є один професор з медичного університету. Він приходить дуже рідко, але коли йому вдається, то він цілий день тут може сидіти, вибирати, вишукувати. Дуже багато є постійних клієнтів.

– З унікального у нас є карта 1650 року. Вона складалась з восьми частин і що цікаво, то там всі села написані латиною, але ось найглухіші села, які в нас є, вже тоді були. Але тут у нас навіть 1% немає від всієї колекції Олександра Балабана, хоча показано марок дуже багато.

В експозиції також є конверти з Ростова-на-Дону, марковані українським тризубом, а це свідчить про те, що ті землі були українськими. Також увагу привертають марки-гроші, про існування яких чимало відвідувачів музею взагалі не здогадувалися.

Та сама марка з Ростова-на-Дону, гашена українським тризубом

Не лише музей вражає відвідувачів своєю колекцією експонатів, а й самі гості часто розповідають працівникам музею власні історії. Катерина Миколаївна зазначає, що дуже багато історій розповідають про 1923 рік.

– Приносять нам якусь марку чи листівку тих років з їхнім життям, то ми записуємо на диктофон, реєструємо все, тому що це історія, про яку не можна забувати.  Це був дуже важкий час, особливо розповіді людей, які жили вздовж Чорного лісу.

Там трагедія неймовірно важка була, коли Радянська армія займала Україну. Там такі історії розповідають, що волосся дибки стає. З дуже старими марками теж приходять, але там інші історії – люди емігрували і вже немає прямих свідків тих подій, тільки перекази. А ось з 1923 року ще дуже багато живих свідків. І ось коли вони приходять, то то жах слухати історії, які з ними відбувалися. Ми все записуємо, стараємось усе фіксувати і гадаємо, що згодом буде така кімната цих розповідей. Це наша дуже важка історія. Це не повинно бути забуте. Найстрашніше, що у нас дуже багато зараз пов’язано з Донецьком, тому що раніше людей висиляли туди, а тепер, після боїв, вони повертаються назад, купують хатки у забитих селах, поселяються… Це теж важко.

Чорний ліс (1919–1922) – короткочасне державне утворення в районі с. Цвітне Чигиринського повіту (нині Олександрівського району Кіровоградської області). За часів УНР у 1918-1923 роках у координації дій із Холодноярською республікою існувала як республіка Чорного Лісу. Наприкінці вересня 1922 року більшість діячів Чорного Лісу, разом з отаманами Холодного Яру, було арештовано. Чекіст “сотник Завірюха” з фальшивим повстанським загоном продовжив діяти, збираючи туди повстанців, які залишилися після арешту їхніх командирів. Упродовж 1922-1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку території Чорного лісу та Холодного Яру.

Із зростанням колекції очікувано мають бути й плани розширення музею української марки. Катерина Миколаївна розповіла, що дійсно збираються розвивати музей і очікують, що вже наступного року зможуть розмістити всю колекцію у великому і гарному приміщенні. Нагадаємо, що для фондів музею раніше було обрано приміщення, де зараз розташовується бібліотека ім. І. Франка, а таке рішення викликало протести.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми зберегли для Вінниці унікальний шанс, а з бібліотекою теж розберемося»: Моргунов прокоментував «дитячий мітинг» у міськраді

– Колекція у нас неймовірно шикарна. Заінтригувати можемо багато чим: старими марками, старими листівочками з фотографіями. Є листівки 1836-38 років, з фотографіями старого одягу – це краса неймовірна, який тоді одяг був! Лише поглянувши на листівочку, можна було одразу сказати, що коли бідні люди, то вони були босі, а заможніші – в чобітках. В одязі це дуже гарно було видно. Там такий одяг!.. Босі люди були, але дукати на них, корали… Буде чим вразити людей, тому що це неймовірно красиво.

Наразі музей української марки ім. Якова Балабана працює з 10 до 18 години щодня, крім понеділка. Вхід за благодійними внесками.

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією
Вгору