Століття на рейках: від міської залізниці до сучасного “VinWay” – історія вінницького трамваю. ІНФОГРАФІКА

Історія вінницького трамваю, який зараз відомий на всю країну, розпочалась 105 років тому. Саме наприкінці жовтня 1913 року, виготовлений за спецзамовленням на заводі “MAN”, трамвай вперше повіз пасажирів з центру міста до залізничного вокзалу.

Факти, статистичні та історичні матеріали, використані в статті взято з сайту Вінницький трамвай та надано екскурсоводом Вінницького музею трамваю Олегом Матюховим.

Протягом ста з лишком років трамвайний рух у Вінниці встиг розвинутись і занепасти декілька разів. Спочатку події Перших визвольних змагань, а потім Друга світова війна завдали транспортній системі міста значних збитків. Відновлювати рух громадського транспорту (а тоді це були переважно трамваї) доводилось фактично з нуля. Поступово з’являлись нові маршрути, будувались нові депо, старі вагони замінювали новими або відновленими. А починалося все з появи у Вінниці мережі електропостачання. Одне дозволяло створити інше і це викликало хвилю пропозицій від різноманітних підприємців.

Поява трамваю у Вінниці

Про запровадження міської залізниці (так тоді називали трамваї) у Вінниці думали ще в 1898 році. Акціонерне товариство “Іполіт Романов” подало міській думі на розгляд проект будівництва електрифікованої трамвайної лінії. Далі проекту справа так і не пішла, тому що акціонерне товариство збанкрутувало. Пізніше було ще багато різноманітних ідей, проектів та пропозицій, але договір уклали аж в лютому 1912 року з київським відділом російського товариства “Всеобщая компания электричества”. У вересні того ж року розпочали будівництво колії, але роботи призупинили через ранню і холодну зиму. На початку квітня 1913 року роботи відновили. Першу лінію міської залізниці, довжиною 8,6 км та з шириною колії 1 м, проклали від Жіночої гімназії (сучасна школа-гімназія №2) до залізничного вокзалу. Вона пролягала через Миколаївський проспект (Соборна), перетинала Південний Буг через два залізні мости та острів Кемпу і тягнулась по Олександрівському проспекту (проспект Коцюбинського). На початку та в кінці маршруту були облаштовані кільця для розвороту.

Водночас, міська дума замовила на німецькому заводі “MAN” сім вагонів. Кожен з них був розрахований на 18 сидячих та 14 стоячих місць. Вагони виготовили спеціально для Вінниці. Враховуючи особливості міського ландшафту (різкий спуск до Бугу), на них встановили більш потужні двигуни та додаткову систему гальмування.

Протягом вересня-жовтня 1913 року на окремих ділянках колії випробовували новенькі трамваї. А вже 28 жовтня о 06:40 ранку розпочався регулярний трамвайний рух. В кожному трамваї працював вагоновожатий (водій) та кондуктор. Вони обидва відповідали за ремонт свого транспорту в разі поломки.

Вартість квитка залежала від того скільки станцій – саме так тоді називали зупинки – проїде пасажир. Кондуктор запитував хто куди їде, приймав оплату і за допомогою компостера позначав на квиткові кількість зупинок.

Трамвайні шахраї та перші “зайці”  

Відповідно до статті у “Вінницькому листку” від 8 травня 1917 року, у перших трамваях повсякчас траплялись випадки шахрайства. Один з них трапився біля залізничного вокзалу (текст подається в перекладі):

“Вагон трамваю біля вокзалу чекає пасажирів. З боку стоять два місцевих купці й пильно спостерігають, як вагон наповнюється. Коли вагон вже порядно набитий і кондуктор дасть дзвінок до від’їзду, купці застрибують на майданчик. Вагон рушив. Кондуктор в іншому кінці вагону роздає квитки. Справа це повільна. Всі дають по 50 копійок чи рублі, потрібно давати здачу. Ось перша зупинка, друга. Кондуктор повільно просувається до протилежного кінця. Тиснява, штовханина. Проїхали третю, четверту зупинку. А купці стежать пильно за рухами кондуктора. Коли нарешті він наблизився до заднього майданчика, наші купці зістрибують з трамваю і йдуть по домівках, заробивши по 6 копійок. Такі сцени можна бачити щодня…”

Траплялись випадки, коли пасажири платили за певну кількість зупинок, а проїжджали значно більше. Як і в багатьох інших містах, де тільки запровадили трамвайний рух, у Вінниці почали з’являтися свої “зайці”. В трамвайних вагонах було двоє дверей. Біля передніх стояв вагоновожатий (тоді ще не було окремої кабіни водія), а біля задніх – кондуктор. Ті, хто хотів проїхатись безкоштовно, заходили на перші двері й зістрибували з трамваю, коли кондуктор до них наближався. Так як трамвай рухався повільно, вони встигали застрибнути на задні двері й продовжити поїздку. Саме за ці стрибки їх і прозвали “зайцями”.

Депо біля річки, тимчасове затишшя та початок радянського періоду

Перше трамвайне депо у Вінниці побудували на початку сучасної вулиці Магістратської. Воно проіснувало там до будівництва Центрального мосту. Вважається, що трамваї виїжджали з депо в тому місці, де в наш час розташовані сходи біля кінотеатру “Росія”.

“Вінницьке міське електричне підприємство”, яке відповідало за міську залізницю в перший місяць після запуску трамваїв найняло тринадцять кондукторів, п’ятнадцять вагоновожатих, трьох слюсарів та трьох підсобних робітників. Зарплатня водія та кондуктора сягала 25 рублів, а головного інженера – 80 рублів.  

Влітку 1914 року побудували ще одну трамвайну лінію від Вознесенської церкви (церква не збереглась, була розташована поряд з сучасною площею Перемоги) до Кримських казарм (вулиця Стрілецька). Для неї закупили ще чотири вагони “MAN”. Дві трамвайні лінії та одинадцять вагонів забезпечили перевезення 2,5 мільйона пасажирів протягом 1914 року.

В часи Перших визвольних змагань 1917-1921 року трамваї містом майже не курсували. З 1922 року, коли в місті та країні встановилась радянська влада, трамвайний рух було відновлено. З одинадцяти вагонів працювали тільки дев’ять, але будівництво тягової підстанції біля залізничного вокзалу дало змогу збільшити обсяги перевезень. Так, в 1922 році було перевезено 1,8 мільйона пасажирів, а в 1931 році – 6 533 000.

Також в 1924 році було видано “Інструкцію вагоновожатого вінницького комунального трамваю”. Маленька книга містила перелік обов’язків водіїв трамваїв та пояснювала як діяти в тих чи інших ситуаціях. За словами екскурсовода Музею трамваю Олега Матюхова, в наш час таку інструкцію використовувати не можна, адже там порушується більшість сучасних правил.

В 1932 році з’явилась нова трамвайна лінія: від ринку Каліча (площа Юрія Гагаріна) до Пироговської лікарні. Щоправда, спочатку облаштували тільки одну колію, тому трамвай по ній курсував від першої до кінцевої станції та назад. Наступного року до маршруту додали нову колію. Приблизно того ж року трамваї почали використовувати для перевезення вантажів у межах міста. Так, від 2-ої школи до Цегельного заводу проклали вантажну гілку. Цим шляхом цегла потрапляла на залізничний вокзал, а звідти потягами в пункти призначення. Вантажна гілка проіснувала до 1949 року.

Один з вантажних трамваїв мав вагон-цистерну для перевезення мазуту, а трохи пізніше вже застарілий “MAN” переобладнали в поливо-миючий вагон.

Закупівля нових вагонів та другий період занепаду   

В 1935 році з Одеси до Вінниці привезли чотири вагони “Nivelles”. Вони не були новими, адже Одеса переходила на ширококолійну систему, тому позбувалась непотрібних трамваїв. Так само на широку колію переходило й багато інших міст і вінницькі комунальники шукали, де можна придбати ще вагонів. У Харкові їм запропонували п’ять вагонів вартістю 15 тисяч рублів за один. Це було досить багато за застарілі трамваї, тож укладання угоди відкладалось. Зрештою, було знайдено альтернативу: п’ять вагонів закупили в російській Твері по 5 тисяч рублів за один.

Протягом 30-х років планували побудувати лінію від Військового містечка (колишніх Кримських казарм) до суперфосфатного заводу по вулиці Фрунзе (Академіка Янгеля). В 1940 році навіть розпочали роботи з будівництва, проте, завершували їх вже після війни.

В травні 1938 року сталась так звана “трамвайна катастрофа”. Про неї можна дізнатись з тогочасної преси:

“Вчора у Вінниці, о 4 годині дня, сталась трамвайна катастрофа. Вагон трамваю №13, який ішов в напрямку вокзалу, не доїжджаючи мосту, зіскочив з рельсів, і, поламавши перила мосту, упав у воду. Пасажирам, що потерпіли, було негайно подано медичну допомогу. Є жертви. Розслідування причин катастрофи ведеться терміновим порядком.”

7 липня 1941 року рух трамваїв у Вінниці припинився. В роки німецької окупації трамваї зрідка курсували, але не в повному обсязі. Під час відступу в березні 1944 року німецькі війська зруйнували трамвайну систему та систему елекропостачання міста: було пошкоджено тягову підстанцію, з 15 вагонів у робочому стані були тільки чотири, контактну мережу від Пироговської лікарні й до мостів було знято, самі мости було підірвано. Протягом місяця після звільнення міста трамвайний рух було відновлено, але до 1949 року діяли тільки два маршрути: Вокзал – Мости, Мости – Пироговська лікарня. Охочим потрапити на інший берег Бугу потрібно було переходити мости пішки. Трамваї туди не пускали через ризик обвалу.

На початку 50-х років у місті спорудили друге трамвайне депо. Його розмістили на перетині сучасних проспекту Коцюбинського та вулиці Нансена. Це дозволило забезпечувати ремонт і зберігання вагонів, які не могли потрапити до основного депо на правому березі Бугу.

Приблизно в той самий час трамвайний парк поповнили 15 вагонів з Києва. Це були довоєнні трамваї, виготовлені на Київському заводі електротранспорту ім. Дзержинського. Початково розраховані на широку колію вагони для Вінниці довелось переобладнувати. Після цього їм дали назву “С-900”. Кожен трамвай був розрахований на 26 сидячих і 36 стоячих місць. В якості пасажирських вагонів вони курсували містом до середини 70-х років.

Трамвай, щоб відкрити міст і початок “чеського періоду”

Коли у Вінниці почали будувати Центральний міст, старе депо довелося знести. Замість нього побудували нове на Літинському шосе (Хмельницьке шосе), яке вміщало 35 вагонів. Від ринку Каліча до нього провели нову лінію. Вже після відкриття Центрального мосту стару лінію через Кемпу та додаткове депо на Замості було розібрано.

З відкриттям Центрального мосту пов’язаний цікавий факт: для його відкриття з Німеччини привезли один новенький трамвай “Lowa TB-54”. Вважається, що тогочасна міська влада хотіла відкривати новий міст новим трамваєм. Зрештою, це виявився єдиний вагон “Lowa”, закуплений для Вінниці.

Протягом 1955-56 років закуплені в довоєнні роки вагони списали. А вже з наступного року до Вінниці з НДР почали прибувати трамваї “Gotha” різних моделей. Вони перевозили пасажирів до середини 80-х років.

В 1957 році також ввели в експлуатацію нову лінію від лікарні ім. Пирогова до медінституту, згодом її продовжили до лікарні ім. Ющенка, а пізніше і до Електромережі. На початку 60-х років до суперфосфатного заводу провели другу колію вулицями Ворошилова (Замостянська) та Червоноармійською (Стрілецька). Тоді ж по Хмельницькому шосе відкрили нову лінію, що вела до зупинки “Вишенька” (Лісопарк). Згодом її продовжили до Барського шосе. В 1970 році річний обсяг пасажироперевезень зріс до більше ніж 50 мільйонів людей.

На початку 70-х років у Вінниці розпочалась епоха чеських трамваїв. В 1971 році до міста з Чехословаччини прибуло шість вагонів Т4, виготовлених на “CKD Tatra”. До 1979 року було закуплено 48 вагонів. За спогадами сучасників, люди приїжджали до Вінниці з довколишніх містечок і сіл, аби покататись на нових чеських трамваях.

Кондуктори, компостери, знову кондуктори    

З 1961 року в радянських трамваях почали встановлювати касові апарати з компостерами. Усталена вартість квитка (3 копійки) дозволяла обходитись без кондукторів. Власне, у вінницьких трамваях їх не було з початку 60-х і до 1993 року. З часом змінювались тільки компостери – вони ставали все меншими і більш сучасними.

Враховуючи складну економічну ситуацію в країні на початку 90-х років, багато пасажирів не розраховувались за проїзд. Було вирішено поступово повертати кондукторів у трамваї і тролейбуси. В перші ж дні після їхнього повернення денна виручка зросла приблизно в три рази.

В наш час кондуктори знову зникають з тролейбусів та трамваїв. Компостерами їх не замінили, проте в наступному році у Вінниці має запрацювати безготівковий розрахунок за проїзд.    

Від “Татри” до “ВінВею”

Частину трамвайної лінії, яка існувала у Вінниці ще з 1913 року вирішили демонтувати наприкінці 70-х. Йдеться про ділянку проспекту Коцюбинського від вокзалу до площі Перемоги. Замість неї колії проклали по вулиці Кірова (Батозька) до хімзаводу. Таким чином виник сучасний маршрут “в об’їзд”.

Трохи пізніше вирішили прибрати алею, що вела від площі Перемоги до вулиці Нансена, а трамвайні колії перенести в сторону від проїжджої частини. Вважається, що, коли один з керівників проекту приїхав оглядати об’єкт, він сказав переносити колії в праву сторону від дороги. Коли роботи почались ніхто вже не міг пригадати в яку саме сторону він дивився, тому колії облаштували з боку швейної фабрики, зробивши зайвий перетин трамваю з автомобільним транспортом на площі Перемоги.

З 1981 року в Чехословаччині почали закуповувати нові трамваї “Tatra КТ4-SU”. Окремі з придбаних в ті роки вагонів курсують містом досі. Закупівля чеських трамваїв тривала до початку 90-х років і була припинена в роки Незалежності.

Наприкінці 90-х років у Вінниці почали реконструювати наявні трамвайні колії за технологією “оксамитовий шлях”. Зокрема, в ті роки переобладнали частину колій на вулиці Соборній.  

2007 рік можна вважати початком нової ери для вінницького трамваю. Тоді з швейцарського Цюриха було передано 13 вагонів “Karpfen”, а в 2008 році ще 15 вагонів “Mirage”. Пізніше “міражі” продовжували прибувати окремими партіями. Вони виготовлені ще наприкінці 50-х та на початку 60-х років минулого століття, проте, перебувають в хорошому стані. На сьогодні, швейцарські трамваї можна побачити на всіх трамвайних маршрутах міста.

Перший власний вінницький трамвай випустили на колії в 2015 році. “VinWay” створили на базі чеського КТ4. Станом на жовтень цього року містом курсує десять “вінвеїв”. Планується, що зі Швейцарії передадуть 70 нових трамваїв в 2021 році. Вони будуть значно новішими за “міражі” та “карпфени”, передані раніше.  

Важко спрогнозувати, що відбуватиметься на 110-й чи 120-й ювілей трамваю у Вінниці, проте, зараз вінницький трамвай, очевидно, перебуває на піку свого розвитку.

Читайте також:

У неділю вінничан перевозитимуть два ретро-трамваї

Більше місць та відкидні сидіння: у Вінниці створили десятий VinWay. ФОТО

Сплатити смартфоном за проїзд: у Вінниці розповіли, як працюватиме “електронний квиток”. ФОТО

Фото Андрія Завертаного, графіка – Віталій Мельник

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору