Стефан Джевецький: уродженець Вінниччини, який винайшов “велосубмарину”

Стефан Джевецький походив із заможного польського роду і міг все життя провести в гулянках та розвагах. Але натомість він присвятив себе дослідженням в сфері інженерії. Його винаходи, хоч і не були виключно єдиними в своєму роді, та все ж вплинули на світ, яким ми його знаємо сьогодні.

Цей матеріал не є історичним дослідженням і не претендує на відкриття нових фактів. Це огляд біографії видатного винахідника в рамках циклу “Відомі у світі люди з Вінниччини”. Матеріал опирається на книгу Вікторії Колесник “Відомі поляки в історії Вінниччини”.

Читайте також: Владислав Городецький: «київський Гауді» з Вінниччини, що створив Будинок з химерами

Винахідник антибіотику, що переміг туберкульоз або Як вінничанин Нобелівську премію отримав

Ідея створення човна, який може занурюватись під воду й перебувати там протягом певного часу сягає ще часів античності. Існують припущення, що в часи Александра Македонського використовувались водолазні дзвони для занурення під воду. З цією ідеєю працювали винахідники різних часів, але справжній прорив було здійснено в ХІХ столітті. В часи американської Громадянської війни субмарину вперше використали під час бойових дій: підводний човен Конфедератів (також відомий, як  CSS H. L. Hunley) підірвав адміральське судно армії Півночі “Г’юстонік”. Незважаючи на успішну атаку, вся команда субмарини загинула.

Існують гіпотези, що активно використовували підводні човни і запорізькі козаки. В 1595 році французький єзуїт Фурньє після мандрівки до Константинополя писав про козаків, які за допомогою прообразу субмарин нападали на турецькі фортеці.

– Тут мені розповідали зовсім незвичайні історії про напад козаків на турецькі міста й фортеці. Вони з’являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені й раніше оповідали, ніби козаки перепливають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я говорив з тими людьми, які були свідками підводних набігів козаків на турецькі береги, – писав Фурньє.

В 1820 році французький мореплавець Монжері видав книгу, де, зокрема, згадував і про козаків-підводників. Він писав, що “запорізькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила”. І хоча ніяких підтверджень, тому, що козаки мали підводний флот немає, такі гіпотези є цілком імовірними. Тут не йде мова про тривале перебування під водою та ведення підводної війни, а швидше про непомітне підкрадання до ворожих позицій. Та й неспроста американці й британці називали кілька своїх суден на честь козаків: USS Cossack – в США та HMS Cossack – у Великій Британії.

Вже в ХХ столітті використання субмарин вийшло на якісно інший рівень. Вони повністю змінили ведення бойових дій на воді. Перша та Друга світові війни спричинили справжній прорив у цій (та й багатьох інших) галузі. Субмарини стали невід’ємною частиною флотів більшості країн, а їх застосування в мирних цілях дозволило зробити безліч відкриттів у дослідженнях підводного світу.

Цим усім варто завдячувати дослідникам та інженерам, які постійно випробовували щось нове і не зупинялись на досягнутому. Одним з них є Стефан Джевецький.

Стефан Джевецький

Стефан Джевецький народився 26 липня 1844 року в селі Кунка (Гайсинський район) в родині Кароля та Гортензії. Рід Джевецьких був знатним і заможним, батьки Стефана володіли значною кількістю нерухомості, як на території тогочасної Російської імперії, так і за її межами. Завдяки цьому Стефан отримав якісну освіту і міг займатись тим, чим сам хотів. Кароль Джевецький для навчання своїх дітей запросив групу вчителів. Пізніше Стефана віддали до єзуїтського ліцею в Парижі – Lycée St. Barde. Завершував навчання майбутній винахідник у Центральній школі мистецтв та промисловості. Існує ймовірність, що там він познайомився із Гюставом Ейфелем, дружні відносини з яким зберігав довгі роки.

У віці 23 років Джевецький патентує свій перший винахід – лічильник кілометражу для фіакрів (дрожок).

Фіакр – один з перших різновидів міського транспорту, найманий кінний екіпаж, який використовувався до винайдення автомобіля.   

На Всесвітню виставку у Відні в 1873 році Джевецький приїжджає з цілим стендом власних винаходів. Серед них були параболічний регулятор для парових машин та циркуль для креслення конусного розрізу. Найбільше уваги привертав курсограф – прилад для автоматичного прокладання курсу корабля на карті. Завдяки цьому винаходу російський князь Костянтин запросив Джевецького до Санкт-Петербургу. Там його призначають дорадчим членом Морського технічного комітету і він продовжує працювати над курсографом. Прилад мав певні недоліки і, навіть не зважаючи на те, що він демонструвався на ще одній виставці (цього разу в Філадельфії), практичного застосування так і не знайшов. Курсограф перестав цікавити замовників і його здали на зберігання до Морського музею.

В 1876 році Джевецький починає працювати над проектом свого першого підводного човна. Робота була перервана початком чергової (загалом вже десятої) російсько-турецької війни в 1877 році. Стефан записався добровольцем на флот і потрапив на пароплав “Веста”. Після жорстокого бою з турецьким броненосцем 11 липня 1877 року його нагородили солдатським Георгіївським хрестом.

Перша субмарина Джевецького, зараз зберігається в Гданську

Після демобілізації Джевецький на певний час оселяється в Одесі, де продовжує свою роботу над проектом бойової субмарини. Згодом на місцевому заводі виготовляють прототип – одномісний човен з перископом та гвинтовим двигуном, що приводився в дію ногами. Пілот міг дихати завдяки кисневому балону, а у верхній частині знаходилась рубка з ілюмінаторами на рівні очей пілота. Фактично це була субмарина-велосипед.

Винахідник особисто її випробував, пройшовши по одеській гавані та підірвавши спеціальною міною поставлену на якір баржу. На випробуваннях був присутній командувач Чорноморського флоту адмірал Микола Аркас. Військово-інженерне відомство зацікавилось винаходом, як засобом для оборони приморських фортець. Проте, проект так і не був реалізований. Війна закінчилась й особливої потреби в ньому не було. Та й значним недоліком було те, що рухався човен за допомогою м’язової сили.

Після цього Джевецький зайнявся створенням підводного мінного апарату. Згідно з новим проектом, ця субмарина вже була розрахована на чотирьох людей і мала шість метрів довжини. Апарат додатково був оснащений двома 32-кілограмовими мінами з динаміту. Його випробування відбувались в Гатчині 27 січня 1880 року в присутності великого князя Олександра (майбутнього імператора) та його дружини.  Царевичу сподобалось побачене і субмарину Джевецького запустили у виробництво. Загалом було виготовлено 50 підводних човнів, 34 з яких відправили Чорноморському флоту. А сам винахідник отримав 100 тисяч рублів винагороди.

Субмарина, яку Джевецький демонстрував у Гатчині.

З нагоди успішного завершення проекту інженер відправився в мандри. Після повернення до Одеси з ним трапилась невелика пригода – місцеві митники не знали, що робити з головою мумії, яку Джевецький придбав у Єгипті. Митники не розуміли під яку статтю тарифу “цю частину мертвого тіла” підвести, а одеська поліція вимагала пояснень де він ту мертву голову взяв і чи не ховається тут убивство.

Окрім підводного плавання Джевецький цікавився і польотами. 1882 року він вступив до Паризького поітроплавального товариства та здійснив політ на аеростаті за маршрутом Париж-Ам’єн. Він проводив багато досліджень на цю тему та часто виступав із доповідями. Також вивчав поведінку птахів у польоті. Свої спостереження виклав у праці “О сопротивлении воздуха в применении к полету птиц и аэропланов”. Ще одна праця під назвою “Необхідність створення лабораторії аеродинамічних випробувань з метою отримання даних, необхідних авіаторам для будівництва аеропланів” (1909 рік) забезпечила йому значне фінансування. У своїй роботі Джевецький розглядав економічний, політичний та загальний вплив авіації на майбутнє людства. Під враженням від роздумів Стефана, один із ентузіастів авіації з прізвищем Дойч пожертвував йому півмільйона франків на заснування лабораторії.

Дослідженнями у сфері авіації винахідник займався до самої смерті.

З 1892 року Стефан Джевецький остаточно переїжджає до Парижу. В передмісті він побудував собі велику віллу й продовжив займатися винахідництвом. Зокрема багато уваги приділяв вдосконаленню підводних човнів. Ще у 80-х він сконструював першу в світі субмарину з електричним двигуном. І хоча її не взяли на озброєння, за сам двигун винахідник отримав премію.

В 1896 році Джевецький спільно з росіянином Олексієм Криловим розробляє проект підводного човна тонажністю близько 120 тонн та розрахованого на 12 чоловік. Через два роки цей проект отримав першу премію Морського відомства Франції.

На початку ХХ століття винахідник захопився ідеєю субмарини з одним двигуном. Вже в 1905 році він запропонував готовий проект, а через рік за цим проектом в Росії збудували підводний човен “Поштовий”. Він був оснащений єдиним бензиновим двигуном для підводного та надводного руху. Судно мало чотири торпеди, які за проектом Джевецького розташовувались в торпедних апаратах поза корпусом. Ідеї, використані у створенні “Поштового” використовувались радянськими інженерами в 1930-тих роках.

Не припиняючи активної наукової діяльності Стефан Джевецький прожив у Парижі аж до 1938 року. В квітні того року було опубліковано його останню доповідь в Паризькій академії наук. А вже 23 квітня інженер помер.

Читайте також: Український президент зі Жмеринки: як Микола Лівицький очолив українську державу в екзилі

Леві Ешкол: шлях від парубка з Вінниччини до прем’єр-міністра Ізраїлю, який виграв війну

Мсьє Василь Хмелюк: із села під Жмеринкою до мистецьких галерей світового рівня

У підпіллі за кордоном або Як вінничани стали національними героями Італії та Франції

Він не дожив зовсім трохи до початку Другої світової війни – події, де основні галузі його діяльності стали смертоносними засобами ведення бойових дій. Авіація та підводний флот були величезною військовою потугою Третього рейху, та й союзники приділяли їм багато уваги. Після цього світ змінився назавжди. В наш час ми можемо мандрувати на великі відстані за лічені години і вже неодноразово слідкували за зануреннями в найглибші місця світових океанів. Усе це, певною мірою, є заслугою і Стефана Джевецького, як талановитого інженера та винахідника.  

Фото: Вікіпедія

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору