“Сірі зони є скрізь”: Курков та Стяжкіна у Вінниці про війну, життя в окупації та свої нові книги. ФОТО

Розмовами про війну на сході України та про те яким є життя в так званих “сірих зонах” продовжувався сьогодні фестиваль “Острів Європа”. Андрій Курков та Олена Стяжкіна говорили на ці теми у вимірі своїх останніх книг та власного досвіду.

Близько 14-ої години на Майдані Незалежності – одній з локацій “Острову Європи” – почали збиратись поціновувачі сучасної української літератури аби послухати письменників та літературознавців Андрія Куркова і Олену Стяжкіну. Тема їхньої дискусії “Несірі люди в “сірих зонах” досить складна. Вже протягом чотирьох років у нашій країні існує поняття “сірі зони” – окуповані українські території.

– Ці теми для нас є чи не найскладнішими. Вони ставлять перед нами питання від відповідей на які, без перебільшення, залежить наше майбутнє. І можливо ми навіть не до кінця ще усвідомлюємо в наскільки відповідальну мить ми зараз живемо і наскільки важливі наслідки може мати те, що ми зараз робимо, те, що ми зараз говоримо і, зрештою те, що ми зараз пишемо, – зазначив модератор дискусії, поет Остап Сливинський.

Читайте також: “Танцюй, Тесло!”: у Вінниці Сергій Жадан влаштував допрем’єрні читання нової поезії. ФОТО

За цей час з’явилось багато різних творів про саму війну, те, що відбувається на лінії зіткнення. За словами Сливинського це дуже хороші книги, але, як вважають автори цих творів, на фронті все простіше. Є розподіл на “своїх-чужих” і більш-менш чіткі завдання. Автори, які пишуть про лінію зіткнення в першу чергу ставлять перед собою та читачами питання: “Як вижити на фронті?”.

– Значно менше є книг в українській найновішій літературі, які пишуть про той бік, про окуповані території – ці зони максимальної турбулентності, несвободи, переслідувань. Про те, що ми називаємо “сірими зонами”.

Андрій Курков та Олена Стяжкіна є саме тими авторами, які ризикнули написати про “сірі зони”. Їхні найновіші на даний момент книги переповідають про життя в окупації та складнощі, які повсякчас постають перед тамтешнім населенням.

Олена Стяжкіна – науковиця, історикиня та докторка історичних наук, родом з Донецька. Її книга “Розка”, яка була опублікована цього року, є збіркою повістей. Розка – головна героїня, яка “сполучає теперішнє і минуле, присутній і не присутній адресат і співрозмовник”.

 

– В мене немає жодних сумнівів у тому щоб сказати: “це рашистські окупанти чи це русня”. Не виникає жодної травми, коли це промовляю, для мене тут абсолютна ясність. З іншого боку всі мої тексти в цій книжці це очевидно травматичне письмо і всі вони є історією пошуку мови, але, мабуть, не для описання війни, а для розуміння покоління, яке не має мови описання для болю, для страхів, для справжньої любові, – розповідає Олена Стяжкіна.

Авторка зазначає, що вона б розширила поняття “сірої зони”. На її думку “сірі зони” є скрізь.

– Коли воїн повертається з фронту, де він точно був людиною, яка відстоює Україну, де смерть була платою, ціною за все, де життя мало абсолютний і вищий сенс. І він повертається туди, де йому пропонують хабар, де можуть плюнути йому в спину. В цих випадках “сіра зона” поступово розширюється і світ цієї людини втрачає барви.

На думку письменниці, головною проблемою є те, що люди поза межами бойових дій втрачають відчуття війни і вважають, що можна жити як і раніше, нічого не змінюючи.   

Андрій Курков – один з найбільш відомих у світі українських письменників. “Сірі бджоли” – найновіша його книга. Це оповідь про життя двох давніх ворогів безпосередньо на лінії розмежування, коли з одного боку українські військові, а з іншого сепаратисти.

Курков погоджується з висловлюваннями Стяжкіної. Він пригадав, як в 2015 році мандрував східною частиною країни і намагався спілкуватись з людьми, які там живуть.

Читайте також: Андрій Курков у Вінниці презентував нову книгу про українських безхатченків. ФОТО

– Коли ми доїхали до Сєвєродонецька, люди на вулиці відмовлялися розмовляти з незнайомцями. Людину, яку вони не знали, вони одразу сприймали як чужу. Мова “сірої зони”, особливо там, де відбувається агресія, там, де звикли до болю – це мовчання, це страх, це така авансова ворожість до всього чого вони не знають або не хочуть чути і не розуміють.

Автор не хоче писати саме про війну, тому що вона ще не закінчилась. Та й по її закінченні має минути достатньо часу, аби осмислити все, що відбувалося без емоцій.

– Я потім ще раз проїхався по цій зоні, думаючи не про війну, а про людей, які жили собі спокійно, не відчуваючи ні країни, ні ще чогось. Просто своя територія, свій паркан, там сусіди і раптом вони опинилися на війні. Їм треба щось вирішувати – вони не хочуть. Найстрашніше, що можна вирішити – це втекти, але потім вони стають м’ячиком, який футболяють всі від себе подалі.

Після цього Курков вирішив написати про тих, хто живе у “сірих зонах”. Його герої – люди, які не замислювались де вони живуть і не ототожнювали себе з державою.

– Таких людей зустрічав у Бесарабії, на Закарпатті, в Сумській області. Ця “сіра зона” приводить до війни, але прямого стосунку до неї, начебто і не має.

По завершенню дискусії всі охочі мали можливість придбати книги та взяти автографи у їхніх авторів. Щоправда, примірників “Сірих бджіл” не було – не встигли до Вінниці довезти. Тому поціновувачам творчості Андрія Куркова довелося обійтись іншої його книгою “Шенгенська історія”.

Читайте також: “Танцюй, Тесло!”: у Вінниці Сергій Жадан влаштував допрем’єрні читання нової поезії. ФОТО

“Ляля” замість Кемпи: у Вінниці відбулися “острівні” читання на кораблі. ФОТОРЕПОРТАЖ

“В саду зізнань”: у Вінниці відбулася прем’єра музично-поетичного перформансу Мар’яни Савки. ФОТО

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору