× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

“Рівень абсолютної довершеності”: досвід замку в Мальборку для Музею Вінниці та Мурів. ФОТОРЕПОРТАЖ

Найбільший у світі цегляний середньовічний замок був побудований ще в ХІІІ столітті. Через 600 років його взялись відновлювати на новий лад, а після руйнувань Другої світової війни це довелося робити ще раз. Завдяки наполегливості реставраторів та їхній увазі до деталей замок повністю відновлено і він щорічно збирає сотні тисяч туристів.

Цей текст є частиною циклу статей, присвячених досвіду створення та роботи польських музеїв, а також майбутньому Музею Вінниці. В рамках навчального візиту, організованого Генеральним Консульством Республіки Польща у Вінниці та польським Міністерством закордонних справ, делегація з Вінниці відвідала шість музеїв та один історичний хаб, які розташовані у Варшаві, Гданську, Гдині та Мальборку. До складу делегації входили співробітники Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, Олеся Коваль та Сергій Гула, директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун та журналіст Vежі, автор цього тексту. Метою поїздки було вивчення польського музейного досвіду для створення Музею міста у Вінниці.

Замок Тевтонського ордену Марієнбург (зараз Мальборк) було збудовано в другій половині ХІІІ століття. Після поразки тевтонців у Грюнвальдській битві (1410 рік) Марієнбург опинився у облозі, але захопити його не вдалось. Тільки в 1456 році магістр ордену виїхав звідти до Кенігсберга, а замок невдовзі передали польському королю.

Наразі це найбільший у світі цегляний середньовічний замок, площею 143 591 “квадратів”! Він вважається одним з еталонів цегляної готики та входить до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. На території замку розташований музейний комплекс.

Діти-екскурсоводи та увага до деталей

 – Якщо спробувати коротко пояснити свої враження, то побувати в найбільшому середньовічному замку Європи – це дуже круто. Це була дуже хороша можливість. Навіть попри те, що у Вінниці немає ні замку, ні руїн замку, а на Вінниччині замкових руїн досить мало, – ділиться враженнями Олександр Федоришен. – Для нас важливим досвідом стала їхня робота з дітьми. Мене дуже вразив той факт, що житель Мальборка протягом навчання в школі зможе дослідити замок вздовж і поперек. Дуже вразила розповідь про те, що в них є спеціальні програми, де діти розповідають своїм батькам про замок. Діти проходять освітній курс, а по його завершенню приводять свої батьків, дідусів, бабусь і влаштовують для них екскурсію.    

У відділі едукації (інакше – освітній відділ) музею працюють лише ті люди, які мають досвід історичних реконструкцій. Частина з них спеціалізується на відтворенні образів середньовічних ченців, а решта реконструюють образи лицарів. Серед іншого, реконструктори влаштовують уроки живої історії для дітей, де не просто розповідають про традиції Середньовіччя, а влаштовують і практичну частину. Наприклад, дітям пояснюють як правильно одягати обладунки і для чого потрібна кожна окрема частина лицарського панциря.

– Фантастично вразив урок, де ти не просто одягаєш обладунки, фоткаєшся і йдеш. Ти отримуєш, умовно кажучи, урок живої історії. Ми в певних формах це теж практикуємо, але в Мальборку побачили рівень до якого нам слід прагнути, рівень абсолютної довершеності, – каже Олександр.

Не може не вражати якість реставраційних робіт, особливо, якщо враховувати, що під час Другої світової війни замок був дуже сильно пошкоджений. Ще на початку ХІХ століття почалась системна реконструкція замку в Мальборку. Роботи тривали понад сто років. Реставратори досить часто не мали уявлення про те, як виглядала та чи інша частина замку, тому що не збереглось жодних зображень фортеці часів Середньовіччя.

Замок після війни. Фото з Вікіпедії.

– У випадку з реставрацією замку маємо цікаве поєднання часів. Це приклад того, як люди ХІХ століття уявляли собі образ середньовічного замку. І сьогодні ми спостерігаємо за цими уявленнями вже з погляду ХХІ століття, – каже Олеся Коваль.  

Після Другої світової знову довелось розпочинати реставраційні роботи. В багатьох випадках реставратори мусили відбудовувати окремі частини замку з нуля.

– Але ця реставрація була зроблена на високому фаховому рівні: і в ХІХ столітті, і пізніше. З особистих спостережень розумієш, що люди, які тоді цим займались, намагались підійти до процесу з максимальною увагою. Той факт, що вони навіть зараз зберігають макет даху, зроблений в ХІХ столітті, показує ставлення до своєї історичної спадщини. З нашої точки зору це може видаватись якимсь фетишем, але це їхній фетиш і він вартий захоплення. Коли люди навіть цеглини для відновлення замку створюють тільки конкретного розміру і за старою технологією, аби тільки зберегти ідентичність, вкладають у це всі свої сили, то розумієш, що вони дбають, як про минуле, так і про майбутнє. Це вам не заліпити історичну будівлю пінопластом і думати, що все добре, – розповідає Сергій Гула.

В музеї “Замок у Мальборку” активно співпрацюють з приватними підприємцями. Так з чотирьох музейних крамниць три є приватними. На території замку також працює заклад харчування, оздоблений відповідно до середньовічної тематики.

– Дуже вразила музейна експозиція. Вони використали класне й не схоже на жоден з музеїв, які ми відвідали, обладнання. Там добре продумані виставкові зони, вони сучасні, але гармонійно вписуються в замковий простір.

В музею є проблеми з доступністю і це зрозуміло, тому що там доволі складні конструкції, складна архітектура. Але навіть в цих умовах, команді музею вдалось створити такий маршрут, аби маломобільні верстви населення побачили хоча б частину експозиції, – розповідає Олеся Коваль.

Музей активно співпрацює з військово-історичними реконструкторами. Окрім того, що вони працюють безпосередньо в музеї, на території замку регулярно влаштовують один з найбільших європейських реконструкторських фестивалів “Облога Мальборка”.

– Раніше ми, Центр історії Вінниці, ставили собі запитання “Чи правильно те, що ми настільки міцно пов’язали себе з темою історичної реконструкції?”. Мальборк допоміг зрозуміти, що відповідь на це питання “так”, – каже Олександр.

Грандіозний меморіал з подільським символом

Дорогою до Гданська вінничани випадково побачили вказівник “Грюнвальд, 12 км”. Усвідомлення того, що неподалік розташоване місце масштабної середньовічної битви допомогло переконати водія ненадовго відхилитись від маршруту.

Грюнвальдська битва – військове протистояння Тевтонського ордену з одного боку та Королівства Польського і Великого Князівства Литовського з союзниками з іншого боку. Битва відбулась 15 липня 1410 року поблизу села Грюнефельде (Грюнвальд). Серед інших в битві брали участь військові з’єднання з Поділля.

– Це фантастичне місце, – ділиться враженнями Олександр. – Місце сили і умовне місце народження нашої регіональної символіки – Подільського сонця. Умовне, бо зрозуміло, що цей символ існував і до Грюнвальдської битви, але саме там це сонце зійшло на арені історії Центрально-східної Європи.

Дуже приємно, що в цьому пам’ятнику часів соціалістичної Польщі таки є Подільське сонце поряд з символікою інших країв. Круто, що здобуток трьох хоругв з Поділля увіковічнено на тому полі. 

Подільське сонце на гербі Вінницької області.

– Якщо шукати аналогії з нашими землями, то на думку спадає Битва на Синіх Водах, багато різних місць козацьких битв, зокрема Батозька битва. Але існують й інші варіанти подібних пам’яток. Маємо ідею створити пам’ятний знак або щось на зразок того в місці, де на Чорному шляху наприкінці XVI століття сходились чотири воєводства: Волинське, Подільське, Брацлавське і Київське. Зараз це поле в Хмільницькому районі. Колись то було популярне місце для збору різноманітних військових підрозділів різних армій. Зараз це могло би бути місце пам’яті з кам’яною – граніту в нас достатньо – стеллою, – розповідає Юрій Легун.

Вінницький замок та Вінницькі Мури

– Якщо говорити про щось вінницьке в контексті Мальборкського замку, то правильно буде говорити про Мури. Теоретично, можна розробити план на десятиріччя вперед, як Мури могли би бути повернені в міський простір. Про це можна тільки мріяти. Для когось з наших колег це могла би бути справа життя, – зазначає Олександр Федоришен.

А от в контексті проекту “Вінницький замок”, який є в міській стратегії 2030, треба чітко розуміти, що подібного до Мальборку об’єкту у Вінниці немає і не буде. Все ж таки, ми говоримо про столицю лицарського ордену, який здобув неймовірні кошти під час Хрестових походів. В перерахунку на сучасні гроші вони були мільярдерами. Це не порівняєш з жодним з українських замків. Можна говорити про художню реставрацію, як було з окремими частинами замку в Мальборку – все ж таки ми не знаємо як виглядав замок у Вінниці в ХVI столітті.   

– Коли вінницька влада і громада доростуть до усвідомлення можливостей таких об’єктів, то досвід Мальборка в тій чи іншій мірі можна буде використати або при створенні Вінницького замку, або при реконструкції комплексу Мурів, – каже Юрій Легун.  

Фото автора

Читайте також: “Музей може існувати і без колекції”: польський досвід на шляху до створення Музею Вінниці. ФОТО

Читайте також: У пошуках ідей для Вінниці: досвід Музею Варшави та історії людей в музеї Гдині. ФОТО

Читайте також: Як розповідати дітям про війну: досвід польських музеїв Другої світової та Варшавського повстання. ФОТО

 

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору