“Планета Земля – погляд з інвалідного візка”: до Вінниці приїде мандрівник Микола Подрезан

Вже завтра до Вінниці в HUB «Місто змістів» приїде Микола Подрезан – архітектор та український екстремальний мандрівник, який подорожував протягом семи років у інвалідному візку з українським прапором.

Киянин Микола Подрезан 26 років тому потрапив в автокатастрофу в Естонії, отримав травму хребта і опинився в інвалідному візку. Зараз йому 65, він побував у 62 країнах світу, з них 56 відвідав на візку, проїхав шість континентів, подолавши в подорожах літаками, потягами, машинами понад 230 тисяч кілометрів. Громадський діяч поширює інформацію про Україну в світі та намагається полегшити життя українським людям з інвалідністю, спонукаючи їх жити повноцінним життям.

“Я переконаний — немає світу здорових і світу інвалідів. Людей можна поділити на дві групи: ті, що сидять удома, та мандрівники”, — пише Микола Подрезан на своєму сайті.

Організували зустріч  Центр реабілітації “Гармонія” та ГО “Гармонія”. Вінничани та вінничанки мають можливість особисто познайомитись з Миколою Подрезаном у середу, 24 жовтня, о 18:30 в HUB «Місто змістів», що на вул. Пушкіна 11. Під час зустрічі Микола Володимирович поділиться думками, враженнями та знаннями про архітектурні споруди, пам’ятки і цікаві місця, які можна зробити доступними для всіх.

«…Це життя. Почну з сумного. 19 вересня ми повернулися з Чорногорії – єдиного місця, де я можу лікувати свої ноги. І встигли до Вінниці, на похорон Раї Панасюк, що була урядовою уповноваженою з прав інвалідів. Фізично,  порівняно з нею, я – атлет. Маленьке тільце, поламане хворобою. Але водночас – сонце, добро, величезне бажання робити добро… 

Понад 20 років тому ми щомісяця робили маленькі безкоштовні збірнички для інвалідів. Випускали їх кілька років поспіль. І одного разу я отримав лист  від дівчини Раї  з маленького села на Вінниччині. В ньому було запитання: “Підкажіть, як мені жити далі. Я повернулася з інтернату в Цюрупинську, мені 23 роки, і, якщо я тут залишуся,  почнеться моя старість”. Ми стали листуватися. Потім я порадив Раї перебиратися до Вінниці. Ми приїжджали до неї на гастролі. Тоді я був досить знаною людиною. Зчинили галас у неї в інтернаті, познайомились особисто. Потім я запросив її поїхати з нами. 

Колись в одному з журналів вийшов спецпроект — 200 цікавих місць України. У 150 з них я бував до й після травми. І нікуди по-людськи потрапити не міг. Тільки як валіза. В Україні безліч пам’яток національного, європейського і світового рівнів. Незалежної країни без патріотизму не буває. Всі країни підживлюють патріотизм. Це роблять на державному рівні найкращі люди. А ми що, просто так, і все? 

Зараз патріотизм написаний кров’ю на Донбасі. Патріотизму нас учили і снайпери на Майдані. А я давним-давно казав, що коли приїздив до Голландії чи Америки  і бачив, як там піднімають прапор, — у мене серце щеміло, бо в нас же є свій, жовто-блакитний. Я не надто сентиментальна людина. Але це багато для мене значить. 

Культурні та історичні пам’ятки – це допінг патріотизму,   я завжди це казав. Тому я возив своїх, і вони дивилися. І Рая через 10 днів після поїздки сказала: “Дякую за науку. Яка країна! Ми жити повинні”. 

Таких людей, як Рая, що змінюють свої міста по всій Україні, багато. Якщо вони просять, я допомагаю, консультую, приїжджаю. Оце і є – мої учні. Так я називаю тих, хто називає мене вчителем. Я егоїстична людина. Років через п’ять—шість у мене вже вичерпаються сили, тож вони мусять працювати, щоб і мені легше було. Бо я не можу зробити всі бордюри…» – зазначив Микола Подрезан у інтерв’ю для «Дзеркало тижня. Україна» (DT.UA).

Вхід на захід – вільний.

Фото зі сторінки Миколи Подрезана

Автор: Леся Качор

Поділитись публікацією
Вгору