Пісня льоду, води і полум’я: “Міфогенез” знову прийшов на Скіфські вали. ФОТО, ВІДЕО

Під ногами – вже підталий, чистий польовий сніг, на обрії – величні та протяжні скіфські вали. Гама кольорів тут всюди пастельна, спокійна і післязимова: коричневий сухостій слабо контрастує з білим, лише подекуди трапляються вкраплення чорної землі.

Все природньо, доки раптом на вали не піднімаються п’ятеро з яскраво-червоними крилами позаду.

ХII Міжнародний фестиваль ленд-арту “Міфогенез” цього року зібрав під Немировим з чотири десятки молодих українських художників, а на додачу – ще й досвідчених поляків. Тут немає жодних обмежень для польоту фантазії художника, єдина умова – арт-об’єкти та інсталяції мають бути виконані з природніх матеріалів: снігу, землі, вогню та рослин, з мінімальним використанням штучних “додатків”.

Навряд чи можна сказати, що з погодою цього разу не пощастило: на валах було не надто холодно, почалася відлига. Для ліплення зі снігу – чудово, однак митцям, які вирішили творити на озері, було складніше. Крига вже потроху здавалася, ноги ступали не по твердому, а по льодовій “каші”. Дехто все ж не наважувався підходити ближче до об’єктів – обходив берегом або ж видирався на самі вали.

“Міфогенез-2017”, яким опікується вінницький художник Олександр Нікітюк, як і в попередні роки став своєрідним тест-майданчиком перед великим могрицьким симпозіумом ленд-арту “Простір прикордоння”. Там, в крейдяних кар’єрах села Могриця, кращі художники зберуться знову творити з того, що дає земля.

Об’єкт “Ноктюрн”. Оксана Чепелик і Вячеслав Чепелик-Кожін

Арт-гурт “Light”

Ми полишаємо непевну кригу озера і рушаємо ближче до табору фестивалю. Для цього потрібно перейти невеликий струмок. Між двома берегами прокладено місток без перил: фотографи з технікою наперевіс долають перешкоду, ковзаючи і змахуючи руками. Це вдається не всім, і з того місця почасти чутно хлюпання тих, хто не втримався.

Понад річкою, уздовж стежки вже починають траплятися арт-об’єкти: великі помітно відразу і здалеку, дрібніші виринають з дерев інколи раптово.

Автор Уляна Кульчицька

Наближаємося до табору: тут немає наметів абощо, лише вогнище, казан, в якому плавлять сніг та канапки, складені прямо на снігу.

Не затримуємося тут довго і рушаємо далі в пошуках наступних інсталяцій.

Артур Вабік, художник з Кракова: “Я вже тут вдруге. Перший раз розповідав у листопаді минулого року про свою творчість. Понад 20 років я займаюсь мурал-артами, тобто більше міським середовищем. Природнє середовище – озера, поля, ліси – це все нове для мене. І мені дуже приємно було взяти участь у цьому міфотворенні. Дивлячись на цей простір у мене з’явилися свої ідеї. З Мирославом Вайдою – київським художником – ми приїдемо до Вінниці влітку, і зробимо щось цікаве. Це буде перформанс. Залучимо також митців із Вінниці, і з Кракова

Автор Дмитро Кононов

Сергій Дяченко, Юлія Манукян

На стежці зустрічаємо юну й тендітну дівчину в червоному пальто та з лопатою в руках: в навколишньому пейзажі вона сама виглядає, наче арт-об’єкт. Дещо соромлячись, молода художниця просить нас сфотографувати її твір:

Автор Тетяна Боричок

Трохи далі вже цілий гурт дівчат – вони методично прив’язують до ниток пофарбовані в червоне гілочки. Дівчата сперечаються, коли і як краще підняти інсталяцію над землею, інколи плутаються в нитках, зрештою, після кількох спроб у них це виходить.

Уся дорога – суцільна галерея. Тут дуже тихо, голоси людей сюди майже не доносяться, чутно лише звук струмка: відчувши тепло, він зносить собою залишки криги на берегах, рухає лід по воді все швидше, наближаючи весну.

Фото та відео Сергія Немирівського


                         

Позначки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією
  • Oksana Chepelyk

    Подяка Андрію Качору за репортаж. А вам вдалося зняти інсталяцію “Кремнієва долина” зверху за допомогою дрона, бо інакше її не осягнути?