× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Петлюрівці гарматами та броньовиком знищили російських окупантів біля вінницької Вежі. ФОТОРЕПОРТАЖ

Білогвардійці заскочили українські війська на площі біля вінницької Вежі зненацька: переважаючими силами вони притисли бійців УНР до землі, а потім – вибили українців з центру міста.

Проте росіяни ще не знали, що вже цього дня потужною свинцевою зливою їх, разом з “червоними” співвітчизниками, буде винищено до ноги. Так до Вінниці знову повернеться українська влада, а біля Вежі знову замайорить синьо-жовтий стяг та червоно-золоте знамено Третьої Залізної Дивізії.

Читайте також: Штурм біля “Книжки”: у Вінниці “спецура” ЗСУ показала, як боротися з терором. ФОТО, ВІДЕО

14 жовтня, на День захисника України у центрі Вінниці відбулася військово-історична реконструкція за участі понад сотні реконструкторів з усієї країни. Учасники видовища представляли відразу чотири військові потуги, котрі змагалися за панування в Україні та Вінниці зокрема у 1919-му році: армії УНР та УГА з одного боку та росіяни у складі білогвардійських та більшовицьких військ. Цього разу в реконструкції використовували не лише вже знайомий вінничанам панцерник “Петлюра”, але й гармати.

Читайте також: у Вінниці відкрили перший в Україні повноцінний пам’ятник Петлюрі. ФОТО

З 14:30 Європейська площа у Вінниці загороджена металевими турнікетами, навколо них вже збираються охочі побачити реконструкції на власні очі: загалом близько півтори тисячі людей. Ведучий в мікрофон попереджає всіх: не заходити за огороджу, не лякатися вибухів, адже під час реконструкції використовуватиметься вихолощена зброя – гвинтівки, кулемети та гармати – а також потужна піротехніка. Оголошення лунає кілька разів, однак люди все ближче підбираються до епіцентру майбутнього бою.

Початок: на українських захисників міста нападають “білі” росіяни

Зрештою, на площу урочистою ходою виходять реконструктори: усі війська – майбутні союзники та вороги – поки йдуть єдиним маршем.

    

Колону замикає великий та грізний панцерник “Петлюра” з двома кулеметами “Максим” у башті машини. Зрештою, на площі вмикають моторошну музику, а на плац-театр виходять вінничани з минулого століття, актори місцевого театру ім. Садовсього.

     

Це – звичайні мешканці міста, вони походжають міським майданом, спілкуючись між собою, купуючи овочі на невеличкому ринку. Неподалік – невеликий загін армії УГА: військовими виглядають розслаблено, ніби й не очікуючи атаки росіян.

   

“Брати” зі Сходу атакують раптово – їх значно більше, ніж українських воїнів. Після короткого, але запеклого бою більшість захисників української Вінниці гине, лишається лише кілька полонених.

       

За тим – допит, а потім білогвардійці ведуть захоплених бійців до вежі й тут же, під стінкою – відразу розстрілюють. Їхні тіла складають в один ряд із загиблими від тифу: у ті роки хвороба збирала свій смертельний врожай особливо масово серед воїнів УГА, яка розташовувалася тоді у Вінниці.

     

 

Атака більшовиків

Проте влада “білих” у місті тривала недовго: вже за кілька хвилин на площі знову пролунали постріли: тепер теж наступали росіяни, але цього разу – “червоні”.

         

Бій тривав трохи довше, ніж УГА проти білогвардійців, однак невдовзі царські війська викинули білий прапор перед більшовикам.

Командири пішли на перемовини, аби узгодити деталі капітуляції, а радянські підпільники вже вітали “визволителів”, у той час як місцева інтелігенція поставилася до “червоних” із ще більшою підозрою, ніж до “білих”. Чого не скажеш про вінницький працівників тодішньої взуттєвої фабрики: пролетаріат радо вітав “робітничу армію” та закликав інших містян долучатися до загонів більшовиків.

         

Однак підпільники у Вінниці були не лише з боку “червоних”: раптово з вікна найближчого будинку почали стріляти по російських військах: це вінничани, як не хотіли миритися з російською окупацією, вели свій, здавалося, останній бій за волю української Вінниці.

 

Український реванш: до Вежі виходять війська УНР та УГА

Однак загинути цього дня підпільнику не судилося: саме в цей час на площу ввірвалися з’єднані загони армій УНР та УГА. На озброєнні українців – важка гармата, що перебувала в авангарді вояцтва, позаду, вогнем з двох кулеметів-“Максимів” військовиків прикривав панцерник “Петлюра”.

   

Перша атака українців захлинулася через опір росіян. На полі бою з’явилися перші вбиті та поранені – сестра-жалібниця, ризикуючи власним життям, вибігла на плац-театр аби надати першу допомогу українським бійцям.

Війська УНР та УГА тим часом відвойовували Вінницю метр за метром. Зрештою, бійці кинулися у відчайдушну рукопашну атаку: багнетами та шаблями, пістолетними пострілами з кількох метрів російські окупанти були знищені за лічені хвилини.

           

 

Наступні реконструкції будуть ще більш масштабними

Над Вінницею знову піднялися українські прапори: жовто-синій стяг та прапор Третьої Залізної Дивізії. Вигуки реконструкторів “Слава!” потонули в оплесках глядачів, а вже за мить на плац-театр вибігли хлопчаки з перших рядів: збирати відстріляні гільзи, а їхні батьки – фотографуватися з реконструкторами.

         

  • Цього разу було більше учасників, більше глядачів, більше пострілів та більше зброї, порівняно з минулою реконструкцією, – розповідає Vежі натхненник фестивалю “Вінниця – столиця УНР” та один з організаторів військово-історичної реконструкції Олександр Федоришен.
  •  111 реконструкторів з усієї країни, в тому числі з тимчасово-окупованих територій. Серед них є легендарні бійці АТО, один з них, наприклад, гарматою “вистрілював” тризуб на будівлі Донецького аеропорту під час боїв за ДАП. Наші наступні реконструкції будуть не менш масштабними і, напевно, вже на інших міських локаціях, – обіцяє історик.

Нагадаємо, що сьогодні, в рамках фестивалю “Вінниця – столиця УНР” відбулися показові виступи спецпризначенців ЗСУ на площі ім. Стуса, а також відкриття першого в Україні пам’ятника Симону Петлюрі у повний зріст.

Фото Ольги Мірошниченко

                                                                                                                       

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією
Вгору