Переїхати з Києва до Вінниці. Чому?

Привіт, я – Тетяна Панкратьєва, нове обличчя на Vежі!

Переїхати зі столиці до Вінниці… Звучить дивно, мої друзі дивувалися – навіщо? Їхати з регіонів до Києва –то звичне явище, а от навпаки? І дійсно, чому я це зробила?

По-перше, мені стало цікаво. Старість наступає тоді, коли ти прагнеш стабільності і боїшся змін, а я відкрита до нового. А по-друге, якщо чесно, я взагалі люблю обласні центри, це не маленьке село, де нічого немає і не вистачає «пищи для ума», і не велике місто, де в заторах проводиш півжиття і дихаєш смогом.

До Вінниці я вперше приїхала влітку, було тепло і вона мені здалася курортним містечком: вузенькі вулички, що йдуть то вгору, то вниз, уповиті виноградом, білизна, що звисає з вікон над тротуарами, в центрі міста – затишні відкриті кав’ярні і люди… люди, що прогулювалися вулицями та площами, багато людей. Тут дуже спокійний ритм життя, здалося мені. А ще тут комфортно жити, вирішила я, коли поїздила містом та побачила нові дороги та освітлення.

Спочатку я до Вінниці приглядалася і не відчувала до неї нічого. Мабуть, щоб полюбити місто, в ньому повинні бути якісь емоційні «якорі»: коли ти тут зростала, закохувалася, переживала щось значуще… А Вінниця була для мне як білий аркуш паперу.

Взагалі, якщо розділити мої перші враження про місто на три частини, то…

Що здалося мені незвичним:

  • Відсутність МАФів. Спочатку це було незручно, але коли я зрозуміла, що водичку можна купити в стандартних ларьках «Преса», я оцінила таке рішення.
  • Чомусь багато весільних салонів 🙂
  • Вінниця, на диво, майже не мала високих будинків. З одного боку, це просто чудово. З іншого, я і в перший, і в другий приїзд сумувала за висотками Києва, які до цього, здавалося, не дуже-то й любила.
  • Багато велосипедистів та велодоріжок, не завжди вони зроблені «по уму», але вони є. Типу рівень перший: наявність – done. Рівень другий: системність та комфорт – in processing.
  • Люди носять великі пачки готівки та золоті ланцюги. Такого я не бачила з 90-х. Жінки – гіпертрофовано жіночні.
  • Еклектика центру: напіврозвалені будівлі стоять поруч із зразками радянської архитектури, а тут ось будинок із скла, а тут історичні будівлі, а тут – раптово – приватний сектор, а тут взагалі пустир. Внутрішні дворики були обідрані, повні котів та неквапливого провінційного життя – у мене в голові знову спливала Одеса.

Що мені сподобалося:

  • Відкритість людей. Вони частіше дивляться тобі в очі на вулиці, а не втупивши погляд в землю, біжать по справах. Вони більше звертаються до тебе, питають, допомагають, інколи наївні та безпосередні, як діти.
  • Буг та велика кількість фонтанів. Великий «рошенівський» фонтан дійсно вразив (з тих пір я була там вже тричі і досі він мене зачаровує). Мене досі дивує, що це безкоштовне шоу. Ну, камон, це ж так круто, вінничани, ви маєте змогу кожного дня безкоштовно прийти на облаштовану набережну та подивитися на вражаюче водно-світове-музичне шоу, яке зробили для вас!

  • Місто зелене, багато парків, а центральний парк густо засаджений величезними деревами. Менше асфальту та граніту – більше зелені!
  • Відсутність масового паркування на тротуарах. Яка тому причина – не знаю. Можливо, через невелику кількість авто – їм вистачає наявного простору.
  • Відмінний громадський транспорт: трамваї, тролейбуси, все новеньке і навіть з вай-фаєм. А головне – чистенькі та ладненькі муніципальні автобуси та маршрутки.
  • Оновлений проспект Космонавтів – відчувається як комфортний громадський простір одразу притягує людей.
  • А ще: відремонтовані дороги та шикарне сучасне «біле» освітлення, дитяча кімната в міській раді, вирування життя в центрі, атмосферні старі будівлі, бруківка, трамвай на схилі з Соборної до Бугу.

Що не сподобалося:

  • Еклектика. Мельтешіння та засилля маленьких магазинчиків на перших поверхах, вивісок, реклам. Це некрасиво, це незручно, це дратує. Центр міста, а здається, метро “Лісова” у Києві до ремонту.
  • Відсутність нормальних великих торговельно-розважальних центрів. Ти звик, що потрібні товари на будь-який смак зібрані в одному місці під однією стелею, а тут доводиться ходити отими маленькими магазинчиками усім містом, аби щось надибати. Тут мені складно щось купити, як з речей, так і з продуктів. Продуктові невеликі, мають обмежений асортимент, майже відсутня кулінарія, черги на касах – звична річ. Немає звичних “МегаМаркет” чи “Новус”. Також відсутні маленькі базарчики чи то розкладки з овочами та фруктами. Вибір сумний: або кожного разу їхати на «Урожай», або купувати отой несмачний непотріб в магазині.
  • Дорожній рух. Розмітка та знаки надмірні та складні, вони не підказують, а розгублюють водія. Світлофори – неочікувані, в кожній полосі свій рух та свій час паузи та старту. Замість кругових перехресть – рух з трьох сторін (і це плюс трамваї!). Головна вулиця не призначена для активного руху, вона завузька, автомобілі їдуть по трамвайним коліям, світлофорів нема, проте багато пішохідних переходів, що змушує автомобілістів безперервно маневрувати. А якщо вам потрібно розвернутися на цій вулиці, то це взагалі mission impossible. Водять тут неакуратно, пропустити в сусідній ряд не дуже прагнуть, «поворотнікі»? ні, не чули. А ще фішка цього міста, такого більше немає ніде – тут голосно слухають музику з вікон авто, як в чорних фільмах про Південний Централ.
  • На жаль, не можу знайти для своєї 11-річної дитини притомні IT-курси: якщо HTML та CSS ще десь є, то робота з графічним планшетом і 3D-принтером, штучний інтелект, game design та data science – ні.

Але зрештою це все такі формалізовані зауваження та враження «туриста», проте окрім раціонального, є й емоціональне. Чому нам подобається цей фільм, чому ми закохуємося в цю людину, що бачимо в цій картині, якщо там лише крапки та мазки імпресіоніста? Це пояснити неможливо, а можливо лише відчути. Так от і я відчуваю, що Вінниця мені подобається. Я відчуваю спокій і затишок у цьому місті. Оце поєднання пасторальних котів, що неквапливо качаються в пилюці в затишних двориках, та інноваційних USB-розеток у вуличних світильниках – в цьому є якийсь вінницький шарм.

Але я впевнена, що Вінниця мене ще чимось здивує. Я чекаю на нові знайомства та нові враження, на новий досвід та плідну роботу. Вінниця, привіт, приймай мене до себе 🙂

Позначки: , , , , , , ,

Автор: Тетяна Панкратьєва

Поділитись публікацією
  • Compost

    Понаехало! (добро пожаловать =)

  • Людмила Шиляева

    Теж з Київа до Вінниці, але повернулась сюди народжувати і виховувати свою донечку і за примхою чоловіка – спочатку багато не вистачало:
    – бігунів протягом дня, але сама організовувала біговий клуб, а зараз їх вже досталь;
    – малювання просто на вулиці – захопилась у столиці urbansketchers і тут з подружками організувала нашу скетч-спільноту https://www.facebook.com/breakfastandsketch – це наша листівка, у ваших руках)))
    – гарної реклами та сучасного дизайну навколо – багато “побагатому” і стразиків навколо:), але зявляються сучасні та комфортні місця – креативний простір Артинов, Кафе Бібліотека, Панкейк і декілька чудових кавярень;
    – люди трохи соромязливі, у столиці більш активна публіка, і як ейчару, помічаю різницю під час співбесіди – чемні і трошки ще бояться бути розкутими, коли розказують про свої досягнення – хочеться трохи їх взбодрити. Люди тут чудові і можут сміливо заявляти про свої здобутки;
    – жила на Лісній та на Святошино, здогадуюсь, про що ви пишете у тексті.

    Дякую за чудову статтю!!! Welcome on board!

    • Tatyana Pankratyeva

      Дякую, Людмило, за фідбек! От вже відчуваю за коментарями, що ви – активна людина, буду рада знайомству 🙂
      Я колись писала статтю про аматорський клуб бігунів, якось так виходить, такі люди завжди на позитиві)) Листівка кльова, і Артинов вже зацінила, дійсно гідний та затишний заклад. А люди мені здаються більш безпосередніми, а не скутими

  • Tim Armstrong

    Это же как надо постараться чтобы в Виннице ни одного ТРЦ и сетевого супермаркета не найти… Одни блин маленькие магазинчики с очередями и маленьким асортиментом))))

    • Tatyana Pankratyeva

      Я не сказала, что в Виннице нет ТРЦ. Просто тут нет больших ТРЦ с полным и привычным ассортиментом. А очереди как раз в большом Сильпо в центре, а не в маленьких магазинчиках. Таких очередей я не видела с советских времен) Потому что посадить кассиров на все кассы, а не на три-четыре – хозяева считают убыточным, а о клиенте никто не думает, потому что куда вы денетесь.

  • Nataly Kalchenko

    Не маю жодного стосунку до Вінниці, але дуже підтримую Вас у описі життя в обласному центрі!.. Залюбки би читала короткі буденні нотатки з інших міст, крім Київ-Львів (в моїй стрічці чомусь саме люди з цих міст пишуть найбільше).

  • Юлія Довга

    Місяць тому переїхали з чоловіком до Вінниці, але з такого ж обласного центру – Черкас 🙂
    Тетяно, дуже точно відмітили переваги та недоліки міста. Те, що подобається особисто мені – це досить затишний та гарний центр, трамвайчики створюють свою атмосферу в місті. З громадського транспорту вибираю лише їх, досить зручно та просторо. Псує враження, як уже зазначили еклектика центру, а особливо ота велика радянська будівля посеред площі (було б чудово її якось осучаснити або й знести зовсім:).
    Вінницький фонтан – це щось неймовірне. Була в кількох парках, дуже чисто, зелено, але не вистачає якогось облаштування, навіть в тому ж Центральному парку сходи розвалюються.
    Щодо супермаркетів, то теж не знайшли такого, де можна було б купити все і більш менш хорошої якості. Живемо на Вишенці, там ніби й є певна кількість ТЦ, але вони маленькі і важко знайти потрібні речі. А ще чого дійсно мало – це книжкових магазинів, за якими я дуже сумую. Часто в них приходжу просто для відпочинку, подивитися новинки, вибрати спокійно книжку, а не в тісняві. Можливо, книголюби порадять, де тут є такі книжкові супермаркети, бо я їх ще для себе не відкрила.
    Ну і ще хотіли відвідати незвичайні затишні заклади, де б можна пообідати та насолодитися атмосферою, але таких дійсно мало. Загалом перше враження позитивне, можливо, просто я трішки вибаглива до речей, які мені подобаються)