× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Один день з військовим: як служать нацгвардійці у частині під Вінницею. ФОТО, ВІДЕО

Два роки тому VежА спілкувалася з бійцями військової частини 3028, що дислокується в Калинівці на Вінниччині. Тоді військовослужбовці розповіли про те, як їм у квітні 2014-го вдалося за п’ять хвилин звільнити від сепаратистів Харківську ОДА, при цьому – без жертв та жодного пострілу.

Втім ця операція є далеко не єдиною в переліку успішно виконаних підрозділом завдань. Сьогодні VежА публікує наступний матеріал про військову частину 3028 або ж 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна.

Про те, чим славиться полк, як минає звичайний день бійця, та, головне – як військовослужбовці тренуються для виконання бойових завдань.

ПРИЇЗД В ЧАСТИНУ

Рано вранці до частини нас привозить старший лейтенант Микола Коваль, офіцер з інформації та комунікації 3028. Саме він буде “провідником” між нами та військовими.

 

Проходимо через контрольно-пропускний пункт та потрапляємо на територію частини. Микола Вікторович каже, що має залишити нас на кілька хвилин, та йде. Наша фотографка відразу береться до роботи: знімає КПП та територію.

На території панує ідеальна чистота. По доглянутих алеях, що частково нагадують паркову зону (звісно, якби не люди зі зброєю) ходять “підтягнуті” та стрункі військові – чоловіки та жінки. Від такої концентрації людей у військовій формі та усвідомлення, що вони – з-поміж тих, хто вже п’ятий рік боронить українські території від російського агресора, просто перехоплює подих.

  

Ми намагаємося відзняти процес отримання зброї, прото за 30 секунд до фотографки підбігає військовослужбовець з вигуками “Ви чого тут знімаєте?!” та вимагає припинити зйомку. Попри наші пояснення, нас просять зачекати у спеціальному приміщенні на КПП. За кілька хвилин Микола Коваль повертається та каже, що такі речі знімати не можна, та водночас обіцяє, що нам ще “буде що відзняти”. Як з’ясувалося згодом – він таки мав рацію.

Помічаємо, що крім житлових, господарських та інших будівель, на території є спортивний майданчик, де бійці тренуються щодня, а також капличка, в якій військові можуть помолитися. Окремо облаштовано місце для паління, де бійці саме діляться останніми новинами.

    

 

ПОЧАТОК ДНЯ НАЦГВАРДІЙЦЯ

Ми разом з Миколою Ковалем заходимо до казарми, де зокрема дислокуються військові “роти оперативного призначення на бронетранспортерах 1-го батальйону оперативного призначення”. На вході стоїть боєць, який при появі сторонніх дещо напружується та прискіпливо нас оглядає. 

           

Бійці з різних відділень саме цієї роти (роти оперативного призначення на БТР 1-го батальйону оперативного призначення) “потраплять під “приціл” наших камер та продемонструють вміння швидко знешкоджувати ворога. Це також породить кумедне найменування для групи – “Зірковий батальйон”. Потім таке “звання” звучатиме протягом всього процесу зйомок. 

Звичайний день нацгвардійця-контрактника починається з прибуття в частину о 8-ій ранку (для строковика – з підйому о 6:00). Якщо цього дня відбуваються навчання – перш за все в казармі бійці екіпіруються та отримують зброю (до слова, вага екіпірування варіюється від 20 до 25 кілограмів, залежно від виду зброї).

Відбувається цікавий процес “перевтілення”: від умовно “звичайної” людини до нацгвардійця. Адже як правило до частини заходить юнак, котрий в інших умовах виглядає ледь не звичайним студентом, проте після того, як він перевдягається у форму – змінюється все: практично миттєво з’являється статність, погляд стає дорослим та серйозним, з обличчя зникає посмішка та натомість з’являється повна зосередженість.

             

 

Далі о 8:45 бійці шикуються на плацу, де відбувається урочиста частина робочого дня: особовий склад виконує гімн України, а також відбувається підняття державного прапора.

      

За тим, якщо це звичайний день, до 17:00 нацгвардійці навчаються бойовій підготовці: проходять фізичну, вогневу, тактичну, психологічну та медичну підготовку, при цьому кожна рота – відповідно до специфіки виконання завдань та за затвердженим заздалегідь розкладом.

Та цього разу – все трішки інакше, адже нам пощастило потрапити до частини в день, коли заплановані заняття з бойової готовності. Відтак після урочистостей бійці отримують завдання від керівництва, сідають в автобуси та бронемашини і колоною вирушають на локацію, де організовують місце тимчасової дислокації – так званий польовий штаб.

Ми вирушаємо туди разом із вже знайомою нам “збірною групою” (а це дев’ятеро озброєних “до зубів” хлопців) та Миколою Ковалем. Також окремо їдуть й інші нацгвардійці.

             

 

ВИЇЗД НА ЗАВДАННЯ

Щойно ми сідаємо в бронемашину, гвардійці попереджають – тримайтеся, бо трястиме. Не перебільшували.

Поки їдемо, Микола Вікторович розповідає, що заняття з бойової готовності – це комплекс навчань, які бійці Нацгвардії відпрацьовують в середньому два рази на півріччя. Зокрема гвардійці “шліфують” різноманітні вміння та навички, починаючи від підготовки спорядження та техніки – і до приведення військової частини в повну бойову готовність.

Також відпрацьовується взаємодія всіх структурних підрозділів частини, в тому числі – в умовах так званих польових штабів, коли певна кількість бійців передислоковується з території частини в інший район. Так роблять у низці випадків, зокрема в разі нападу на військову частину або укріплених позицій відповідно.

Цікаво, що дорогою бійці розказують один одному анекдоти, переповідають останні новини, показують “приколи” з соцмереж та жартують. Дехто з хлопців говорить російською. При цьому інші на них сваряться, мовляв “не гоже так, ще й при журналістах”, на що їм відповідають, щось на кшталт “ніхто не ідеальний”.

  

 

ПРИБУТТЯ. ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ ЗІ ЗНИЩЕННЯ ДРГ (диверсійно-розвідувальна група)

За якийсь час ми прибуваємо на визначену локацію. Гвардійці швидко покидають транспорт та формують допоміжний пункт управління з влаштуванням усіх умов для проживання, харчування, оборони та охорони техніки та місця дислокації. Адже штаб передусім використовується для того, щоб військовослужбовці могли підготуватися до подальших дій. Водночас, фотографувати це все нам заборонили – зі зрозумілих причин.

На фото – сержант Коханко (ліворуч) та двоє бійців “Зіркового батальйону”:

Допоміжний пункт управління призначений для підготовки місця, сил та засобів (простіше – управління силами та засобами) під час приведення частини у вищі ступені бойової готовності (здатності відбити атаку та завдати удару у відповідь) за межами місця постійної дислокації. Тобто, наприклад, якщо на військову частину здійснено напад – особовий склад (за винятком тих бійців, які оборонятимуть об’єкт) переміщується в інший район та укріплюється.

“Наші” бійці цього разу не беруть активної участі в облаштуванні штабу, оскільки мають дещо іншу задачу – продемонструвати свою роботу зі знищення диверсійно-розвідувальної групи. Та щоб правильно все зробити – спершу варто все обдумати. Відтак деякі бійці відходять у сторону та починають таку собі “нараду-перекур”.

Після перерви командир 3-го відділення роти оперативного призначення на БТР 1 батальйону оперативного призначення сержант Максим Коханко, заступник командира тієї ж роти старший лейтенант Сергій Кирилюк, а також Микола Коваль – інструктують бійців та розробляють план дій. Коли все готово, ми вирушаємо на виконання завдання: за легендою, роті потрібно знищити диверсійно-розвідувальну групу в лісі неподалік польового штабу.

ДРГ – це підрозділ спецпризначення, який використовується для розвідки та вчинення диверсій в тилу противника. Зазвичай у ДРГ – до семи осіб, втім у цьому випадку навіть двоє – не значить безпечно, адже “засланці” можуть “злити” ворогу таємну інформацію чи влаштувати диверсію. Відтак виявлення, нейтралізація або ж знищення таких груп має бути оперативним та ефективним.

Спершу бійці виходять за межі району розміщення, щоб здійснити розвідку навколишньої території.

    

Після обстеження відкритих ділянок гвардійці рушили до лісу. Йшли майже мовчки, тільки командир Коханко періодично давав підлеглим вказівки. Та пройшовши частину шляху, вже в лісі, один із бійців знову сказав, що “потрібен перекур”.

  

Між “старшими” (Коханко та Кирилюком) та деким із бійців двічі відбувався приблизно такий діалог: “Ну що, перекур?” – “Та скільки можна курити?!”- “Та коли ж це було? (хвилин 30 тому – авт). Дайте розслабитись, ми ж “звьоздний батальйон”. “Перекуривши”, “зірки” знову стають уважними та зібраними. Дехто пояснює такі речі тим, що бійці не звикли до камер й відтак просто нервують.

“Перекур” ніхто не дозволив і група рушила далі. Як і було передбачено легендою, в лісі бійців атакували троє диверсантів (роль диверсантів було доручено виконати “трьом найсміливішим”) – вони, ховаючись у лісових хащах, відкрили вогонь по нашим бійцям.

  

Нацгвардійці реагують миттєво: командир віддає наказ – і бійці швидко займають позиції, “розсіюючись” по території та, за командою, відкривають вогонь у відповідь. Триває перестрілка.

     

Так само, як це трапляється на війні, під час перестрілки один з нацгвардійців отримує поранення. Його побратим кличе на допомогу лікаря і той миттєво біжить до бійця, надає першу допомогу та разом з іншим військовослужбовцем забирає пораненого з лінії вогню.

  

У той час інші бійці продовжують відбивати атаку. Перестрілка триває, нацгвардійці поступово наближаються до ворога, оточують його та врешті заганяють у глухий кут. Після нетривалого спротиву “диверсанти” змушені підкоритися команді нацгвардійців та вийти зі своїх схованок з піднятими руками, віддати зброю та стати навколішки. Задача з затримання ДРГ – виконана.

       

У той же час, допоки наш оператор знімає процес перестрілки, частина бійців перебуває на своїх позиціях – дехто навприсядки за деревами, хтось – у позиції лежачи.

Двоє нацгвардійців, які “влаштувалися” просто на землі, протягом певного часу мовчки лежать та уважно дивляться у приціл. Періодично вони змахують з себе комах (в цей час з-за дерев чутно інформацію про те, “як задовбали кляті комарі”), поглядають на нас із мовчазним питанням “Ну коли ви там вже все зробите?”.

Після виконання завдання разом із бійцями повертаємося у штаб. Там нам вдається поспілкуватися й з іншими гвардійцями.

РОЗМОВА З ГЕРОЄМ

“Зараз всі чітко розуміють, заради чого вони працюють” 

Знайомимось з лейтенантом Олександром Бенедиком. Нині він – офіцер відділення бойової спеціальної підготовки. Боєць говорить про свій військовий шлях стримано та навіть трохи відсторонено.

Як виявилось, Олександр ще у 2004 році, після проходження строкової служби в Криму, перейшов на службу за контрактом: спочатку у внутрішніх військах – у 3-ій роті спецпризначення (бій за Донецький аеропорт), потім – в лавах Національної гвардії (командиром взводу розвідки та роти розвідки).

На початку російсько-української війни був командиром відділення кулеметників роти спецпризначення “Ягуар”.  Лейтенант каже, що з дитинства мріяв бути військовим, тож пішов за своїм бажанням, про що ніколи не шкодував.

Олександр брав участь у звільненні Харківської ОДА, а також у боях за Красний Лиман, Лисичанськ, Кримське, Дебальцеве, Сокольники та Донецький аеропорт. За його словами, найбільше йому запам’ятались саме останні три пункти переліку – локації, де було “найгарячіше”.

Чоловік пригадує, як при звільненні Красного Лиману (Донеччина – авт.) зрозумів, що місцеві мешканці навіть не сподівалися на те, що хтось звільнятиме цей населений пункт, та навіть були дещо здивовані. В результаті спільної операції з ЗСУ, місто було повернене Україні за три доби.

“У повсякденному житті я організовую бойову підготовку в частині, тобто ми проводимо заняття, контролюємо, надаємо рекомендації командирам підрозділів. Усе, що військовослужбовці мають знати та вміти – ми навчаємо” – каже Олександр Бенедик та підкреслює, що у порівнянні з минулими роками рівень професіоналізму військових суттєво зріс:

– Змінилося дуже багато чого. Люди навчилися служити, воювати, цінувати свою роботу, бо до цього (до війни – авт.) у внутрішніх військах не було такої згуртованості, професіоналізму – люди служили за зарплату. Зараз чітко всі розуміють, заради чого вони працюють, виконують свої завдання. Змінилося й в забезпеченні багато чого, тобто техніка, екіпіровка, нові види озброєння – все це приходить до нас, ми його вивчаємо та вже застосовуємо за призначенням.

Після короткої розмови з Олександром Бенедиком ми поспілкувалися з начальником відділу психологічного забезпечення частини, майором Сергієм Лещенком. Він розповів, що протягом останнього часу в 3028 є ще й зміни, які “радують око”. Боєць повідомив, що військова частина провела таку собі апробацію на базі Нацгвардії щодо військовослужбовців-жінок, яких нині в “Калинівському полку” – 9%.

Майор каже, що давно впевнився, що жінки здатні не лише створювати сімейний затишок, але і боронити цілісність України.

– Жінка має зовсім інші погляди, може підказати навіть командирам, як краще, – усміхається Сергій Лещенко. – Військовослужбовець-жінка за деякими критеріями оцінювання може мати вищі показники, ніж військовослужбовець-чоловік. І це йдеться не тільки про медичну чи психологічну підготовку, а й розвідку, стрільбу, бойову підготовку.

Після цієї надихаючої розповіді ми повертаємося в частину разом із бійцями “Зіркового батальйону”. Решта залишається у польовому штабі.

ПРО ЧАСТИНУ, ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ

Як і кожен окремий боєць, кожен військовий підрозділ має свою власну історію. Відтак зараз розповімо “теоретичну частину” – що таке Нацгвардія та 8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна зокрема.

Хто такі 3028?

Сучасний “Калинівський полк” був сформований 2014 року на базі спецпідрозділу “Ягуар” Внутрішніх військ України. Тоді підрозділ було переформовано у 8-й полк оперативного призначення Національної гвардії України. Як пояснюють самі нацгвардійці, таким чином полк, що спочатку виконував функції переважно з охорони громадського порядку та протидіяв масовим заворушенням, став “уживати заходів щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань, терористичних організацій, брати участь в антитерористичних операціях, вести воєнні (бойові) дії в разі збройного конфлікту чи загрози нападу на Україну”.

Калинівські нацгвардійці брали участь у звільненні від бойовиків села Семенівка (поблизу Слов’янська), міст Красний Лиман, Ясинувата, Дебальцеве (Донецька область), Лисичанськ, Кримське, Сокольники (Луганська область) та інших населених пунктів, а також – в боях за Донецький аеропорт.

У 2015 році Калинівський полк був нагороджений бойовим прапором з відзнакою Президента – стрічкою до бойового знамена “За мужність і відвагу”, за участь в бойових діях та вдалих операціях на Сході України. У березні 2018-го частині присвоєне почесне найменування “8-й полк оперативного призначення імені Івана Богуна”.

Бійці 3028 отримали низку нагород: Медаль “Захиснику вітчизни” отримав один військовослужбовець, “За бездоганну службу” – один, Орден Данила Галицького – двоє, Медаль “За військову службу Україні” – понад 30 бійців. Орден “За мужність (І, ІІ, ІІІ) ступеня” – семеро бійців, а також цими нагородами відзначили всіх, хто загинув – п’ятьох військовослужбовців частини.

Унікальність бійців “Національної гвардії” загалом – в умінні постійно виконувати бойові завдання в мирний час чи під час війни. Зокрема на мирній території бійці можуть охороняти громадський порядок, припиняти масові заворушення та знешкоджувати озброєних злочинців.

Водночас, в умовах воєнного конфлікту військова частина здатна до здійснення оборонних та наступальних операцій та діє як штурмовий загін. Зокрема нацгвардійці беруть участь в бойових діях, знешкоджують злочинні групи та організації, воєнізовані та збройні формування, а також беруть участь у заходах, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності на всій території України.

 

СЛУЖБА ЗА КОНТРАКТОМ

Користуючись можливістю, дізнаємося про привілеї служби за контрактом. Про це розповідає вже знайомий нам фахівець з інформації та комунікації Микола Коваль. За його словами, нині в 3028 налічується близько тисячі бійців. Військова частина оновлена майже на 90% військовою технікою: броньованою, автомобільною та спеціальною.

    

Та окрім постійного покращення матеріально-технічної бази, бійці мають низку пільг та привілеїв. Наприклад, за службу вони отримують від 9 500 гривень зарплатні, яка поетапно зростає, безоплатну медичну допомогу (в тому числі – членам їхніх сімей), медичне та санаторно-курортне лікування.

Також нацгвардійці отримують матеріальну допомогу на оздоровлення, для розв’язання соціальних питань, допомога при переїзді на нове місце служби, надбавки та премії за виконання особливо важливих завдань, роботи з підвищеним ризиком тощо. Бійці Нацгвардії безкоштовно або пільгово можуть здобувати вищу освіту у військових закладах вищої освіти, отримують допомогу при оренді чи купівлі житла.

ЗАГИБЛІ БІЙЦІ В/Ч 3028

Втім, розповідаючи про військову частину, неможливо оминути тему втрат серед особового складу. Від початку війни загинуло п’ятеро бійців екс-“Ягуару”.

Першим військовослужбовцем в/ч 3028, який загинув, був 34-річний прапорщик, інструктор-гранатометник Віктор Григорович Долінський. Сталося це 5 травня 2014 року під час звільнення населеного пункту Семенівка від бойовиків.

Як розповідали Vежі раніше побратими Віктора, в той день відбувалась спецоперація з зустрічі колони броньованої техніки, яка йшла з Краматорська на Слов’янськ. Бійці в/ч 3028 та “Альфа” йшли назустріч колоні, а біля залізничного переїзду – потрапили в засідку та були обстріляні. Від гранати, яка зрикошетила від БТРа, і загинув прапорщик Долінський. Ще двоє загиблих – з “Альфи”.

“Там (на горі Карачун – авт.) зараз встановлений пам’ятник. Щоразу, коли ми повертаємось через Слов’янськ, намагаємось заїхати і пом’янути нашого товариша” – казали побратими загиблого бійця. Указом Президента України Віктор Долінський нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно).

За три тижні після цього, 29 травня 2014 року, загинули відразу двоє бійців: 34-річний Валентин Васильович Білошкурський та 31-річний Віктор Володимирович Ліпський. Обидва були інструкторами (старші кулеметники) та мали звання прапорщиків.

  

Тоді вони разом із відомим генералом Кульчицьким доставляли боєприпаси, їжу та особисті речі військовослужбовцям, які охороняли телевежу на горі Карачун. Коли вертоліт піднявся на висоту у 200 метрів, його підбили терористи. Внаслідок падіння військові отримали травми несумісні з життям. На горі встановлено пам’ятник загиблим військовослужбовцям.

Указом Президента України обох чоловіків нагороджено орденом “За мужність” I ступеня (посмертно). Також нагороджені медаллю ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно).

Загалом ця катастрофа забрала життя чотирьох нацгвардійців, в тому числі генерал-майора Сергія Кульчицького, а також шістьох працівників спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. Отримав важкі травми, але вцілів тільки один член екіпажу – другий пілот, капітан Олександр Макеєнко.

Наступною втратою в/ч 3028 став старшина, старший інструктор (кулеметник БТР) 25-річний Максим Олександрович Мушта, який загинув 17 серпня 2014 року.

БТР, в якому перебував старшина (вже посмертно йому було надано звання прапорщика), потрапив під ракетно-артилерійський обстріл. Внаслідок потрапляння в БТР ракети чоловік отримав травми несумісні з життям. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згодом, 17 лютого 2015 року, загинув 21-річний старший лейтенант, командир взводу Роман Олегович Лабань.

Взвод Романа виконував завдання по безпечному виводу сил АТО з району Дебальцеве в напрямку Артемівська (Донеччина). В селищі Луганське взвод потрапив під обстріл ворожої артилерії та танків. Внаслідок розриву танкового снаряду в кількох метрах від Романа, він отримав важкі поранення та контузію. “Його бронежилет розірвало, вирвало шматок заліза. Йому розірвало ногу, берців майже не було, п’ятка висіла. Забрали його – кажуть, все гаразд з ним буде. Ніхто спочатку не помітив дірку в спині, то медик вже потім сказав, що Лабань буде інвалідом, бо мали ампутувати ногу, але житиме. Його відвезли на операцію вдень, а за кілька годин він помер” – розповідали Vежі побратими Романа Лабаня.
Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нині на території частини, неподалік плацу встановлений пам’ятний знак на честь загиблих побратимів. У казармах стоять їхні застелені ліжка, на подушках – малинові берети, поруч з ліжком на тумбочці – лампадки. Над ліжками – плакати із фото та короткою довідкою про кожного бійця. Всіх загиблих посмертно відзначено орденом “За мужність (І, ІІ, ІІІ) ступеня” та занесено до поіменного списку вечірньої перевірки кожної роти.

  

Водночас, варто відзначити, що протягом останніх років втрат серед військовослужбовців 3028 немає. Можливо, це пов’язано з набутими професійними навичками та покращенням матеріально-технічного забезпечення частини.

У той же час відомо, що багато юнаків досі “косять” від армії, а від служби за контрактом – тим більше. Ймовірно це пов’язано з ризиком отримати поранення чи навіть загинути (хоча відомо, що “строковиків” на фронт не відправляють). Військовослужбовці кажуть, що на те можуть бути різні причини, проте загалом доволі негативно ставляться до таких осіб. Говорять, що після служби кожен чоловік буде щонайменше впевненим у тому, що зможе захистити якщо не цілу країну, то хоча б власну родину.

Від автора

Хоча ми перебували з військовими майже весь день, покидати їх зовсім не хотілося. Можливо, через те, що для цивільної особи бути серед людей, про сміливість яких відомо не з чуток – особлива честь, можливо, через те, що особлива честь – це ще й слухати неймовірні історії з перших вуст, а можливо, через те, що просто поспілкуватися з людьми такої професії – так, теж особлива честь.

Як би там не було, бійці, цієї військової частини чи інших – є одним із символів країни, яка, отримавши Незалежність ще 28 років тому, досі її виборює. Попри все, військові продовжують тримати мирне небо над Україною, вони живуть та працюють заради нас, а ми маємо так само робити заради них. Попри все.

Фото Марини Сербінович, відео Romello Romcha

                                                                                       

Читайте також: “Це був шок і усвідомлення, що почалася війна”: історія бою під Семенівкою з вуст колишніх “ягуарівців”. ФОТО, ВІДЕО

Читайте також: Ті, що врятували український Харків: «Ягуар» розкриває таємниці спецоперації

Читайте також: «Ягуар» на війні: «Щоранку на перекличці ми згадуємо кожного, хто не повернувся в казарму»

Читайте також: “Честь. Мужність. Закон”: марш Нацгвардії у Вінниці з повітря. ВІДЕО

Читайте також: «Якби не ті двоє на пожежних танках – Калинівки вже б не було»: про звичайний героїзм тих, хто врятував людей від катастрофи

Читайте також: «Мали брати Донецьк і закінчувати це все»: вінницькі «кіборги» у річницю оборони ДАПу

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією
Вгору