АРТЕФАКТИ ВІННИЦІ

ОБ'ЄКТ СКЕЛЯ

Ставка фельдмаршала Кейтеля, бункер Ворошилова та навіть... Свято-Троїцький монастир – все це про одну споруду, розташовану на узбережжі Південного Бугу.

Що таке "Скеля"

Запасний Командний Пункт Збройних сил Радянського Союзу «Скеля» - саме такою була офіційна назва цього бункеру. Він будувався як невразливе сховище для тодішнього Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова.

Унікальна споруда, збудована в 1937 році, майже півстоліття була закритою для простого люду.

Об'єкт перебував під суворою охороною армії, по периметру – натягнутий колючий дріт та вартові.

Вінничани десятиліттями намагались не наближатися до "Скелі" – ходили чутки, що тих, хто заблукав і випадково потрапляв на секретну територію – просто розстрілювали.

Саме в ті роки Сталін готувався до великої війни, маючи плани підкорення усієї Європи та перебував у союзі з Гітлером.

Тоді ж сталася “Вінницька трагедія” – одна з найбільш трагічних сторінок історії міста, коли більшовики репресували тисячі мешканців.

Дехто вважає, що саме репресованих залучали до будівництва бункера.

Вінниця: топографія терору

Складно уявити, якою пекельною була та робота: будівельникам доводилося вгризатися в гранітну скелю на глибину 50 метрів.

Довжина головного коридору бункера – понад 100 метрів, а загалом споруда налічує 23 приміщення з висотою стель 2,7-3 метри.

Серед цих приміщень – душова, колодязь, генераторна, вузол зв'язку, кімната для дегазації, кухня тощо.

Місце для будівництва на березі Південного Бугу вибрали також не випадково – за рахунок природніх рельєфів та масивної гранітної скелі, знищити бункер майже неможливо навіть для сучасної зброї

Це становить певну проблему, позаяк тут – абсолютна темрява, рятують лише ліхтарі та накамерне світло.

Надміцні бункерні двері також приховані скельними виступами від можливого артилерійського влучання

Об'єкт "Скеля" був повністю автономний: із власною системою енергозабезпечення, джерелом води та вентиляцією, захищений від потрапляння авіабомб та хімічних атак.

Радянська армія зняла охорону з бункера у 1982 році – з тих пір він став доступним для всіх.

Очікувано, цим скористалася місцева молодь та шукачі підземних пригод.

Відтоді на стінах бункера з'являються різноманітні написи, всередині стаються пожежі, а мисливці за металом та речами військових виносять звідти усе цінне, включно з металевою підлогою.

Ми заходимо всередину бункера разом з протоіреєм Олексієм: саме він з 2003 року за власної ініціативи почав будувати поруч православний храм.

Зауважуємо, що в бункері – тепліше ніж надворі: в операторів відразу запотівають об'єктиви, в журналістів – окуляри.
Це становить певну проблему, позаяк тут – абсолютна темрява, рятують лише ліхтарі та накамерне світло.

Пересуватися коридором потрібно також вельми обережно: металеву підлогу розібрали ще давно і здали на метал, тож іти доводиться по трубі, прокладеній вздовж коридору.

По обидва боки з інтервалом у кілька метрів – входи до різноманітних приміщень. Вони типові за формою, та висотою, але різні за довжиною.

Деякі кімнати сполучені між собою парарельними коридорами.
Таким чином з генераторної ми потрапляємо до кімнати зв'язку, в кабінет командування або на кухню.

Одна з найцікавіших кімнат – остання, якщо рухатися коридором від головного входу.

На правій стіні видно "прабатьків сталактитів" – відкладення вапняку, які утворилися від води, що витякає тут відразу в кількох місцях.

Ближче до дверей чуємо, як біжить струмок – з діри в стіни б'є джерело, котрим колись користувалися мешканці бункеру

"Ми брали цю воду на експертизу і за словами лаборантів - її хоч зараз можна розливати у пляшки, настільки вона якісна"
_MG_66541
Протоірей Олексій
Настоятель скельного храму

Зрештою ми підійшли до другого – аварійного – виходу з бункеру. Саме біля нього розташований колодязь з водою та автоматичним насосом – на вигляд, вода тут і досі кришталево чиста

Поряд зауважуємо масивні заіржавілі рельси, прокладені попід стелею – з їхньою допомогою в бункер завозили тяжке обладнання.

Церква

У 2003 році протоірей Олексій з власної ініціативи розпочав будівництво монастиря у будівлі, розташованій поруч з бункером. Раніше в ній перебував взвод солдатів, котрі охороняли "Скелю"

Сьогодні в цьому храмі відбуваються регулярні служби, на які збираються десятки людей.

Священик стверджує, що тут зберігаються унікальні церковні реліквії

На місці напівзруйнованих будівель священики мріють збудувати скельний храм.

Церкву хочуть спорудити з неотесаних гранітних брил за ескізом храму XII століття.

З нової споруди планують прорити вхід-тунель, який вестиме до бункера, а в самому бункері - облаштувати алтар і молитовні кімнати.

''

Питаємося, скільки можуть коштувати роботи зі створення церкви у військовому бункері?

- Та яка різниця? - відповідає священик

Колишній "омонівець", а нині протоірей Олексій розповідає, що на екскурсію до бункера часто приходять туристи, інколи навіть з інших країн. А ще - військові, котрі також часто хрестять в тутешньому храмі власних дітей.

Автори: Юлія
Плахтій та Андрій Качор
Фото - Андрій Завертаний
Відео - Андрій Воробей
Дизайн - Віталій Мельник