#Непозбувнабентега – родом із вінницької книгарні

Останні два тижні все літературне і нелітературне середовище країни дико лихоманить від непозбувної бентеги. Здається, вона охопила весь фейсбучний простір. Цікаво, що вперше про неї заговорили у Вінниці.

Про непозбувну бентегу зараз говорять всі кому не лінь: поети, письменники, критики, перекладачі, музиканти, бізнесмени, політики, звичайні домогосподарки, студенти та просто любителі літератури. Безліч мемів, жартів, тестів та просто підписів під фото з хештегом #непозбувнабентега лише за останній тиждень з’явилось декілька сотень. Труднощі перекладу, або як розвести срач на рівному місті і розділити людей на прихильників та противників бентеги. Одні говорять, що тепер навіть книги «бентежного видавництва» купувати не будуть. Інші – що ті йолопи, бо слово таке в українській мові є, просто воно архаїчне. Навіть сам Павло Загребельний любив вживати його у своїх творах.


Непозбувна бентега гуляє мережами, сварить людей між собою, яскраво використовується в маркетингу тими, хто завжди «на хвилі», стає головною героїнею постів з найбільшим охопленням та привертає увагу навіть пересічних читачів. Але людина, яка підняла цю бентегу з дрімучого сну, живе у Вінниці та працює в книгарні «Є». Ні, це не відомий багатьом вінничанам Олександр Вешелені, це – Сергій Рибницький, а точніше Чарівні Блохи Святого Антонія (саме так його знає більшість людей у мережі).


У книгарні «Є»  Сергій – консультант, і на своїй сторінці у фб пише цікаві історії, що трапляються в книгарні, думки стосовно нових книг, а також «смачні» одруківки, топовою із яких стала саме непозбувна бентега.

З Сергієм ми знайомі вже близько двох років, і я вирішила запитати, як він ставиться до такої бентежної бентеги навколо його допису.

  • Почалося все ще на початку грудня, коли я виклав декілька світлин сторінок українського «Мага» Фаулза, де олівцем підкреслив оті злощасні вирази. Тоді і відбувся перший невеликий махач між тими, хто не вбачав у такому перекладі нічого поганого, і тими, хто був невдоволений такими висловами в книзі. Тоді всі розійшлись мирно. Потім в середині грудня я продовжив читати книгу і виклав нові світлини із новими висловами. Саме тоді їх помітила поетеса Ніка Новікова і попросила скинути їй більше світлин. А вже 13 січня вийшов епохальний пост Новікової, махач під яким й сприяв народженню непозбувної бентеги.Щодо масового психозу, то я не вважаю це чимось негативним. Більше того, подія непозбувної бентеги є прикладом унікального культурного явища, зародження культивості на українських теренах – про таке мріє кожен культурний діяч.  Ми маємо своєрідний тег українського середовища, який символізує і проблематику, і певні протиріччя між різними поколіннями і літературними угрупованнями.

    Ми маємо приклад того, що відомі письменники не воліють мати діалогу із читачами і реагувати на критику. Більше того – особисто ображати тих, хто воліє висловити власну думку. Ось ці «дрімучий нарід», бабуїни, метафізичні домогосподарки – це неабияке оголення культурної еліти назагал, це певні зміни, про які мовлять не один рік молоді культурні діячі.

Поки Сергій читатиме нові книги, одні шалено скуповуватимуть «Мага», щоб мати свою власну непозбувну бентегу, інші – писатимуть злісні та веселі дописи, вкладаючи у них свою особисту непозбувну бентегу. Проте, це не лише загальний психоз: це і те, як ми ставимось до своєї мови і показник того, наскільки толерантними можуть бути публічні особи, і те, наскільки добре ми взагалі знаємо рідну мову і готові приймати її «невідшліфовану».


А тим, хто ще не нічого не чув про бентегу, раджу підписатись на її офіційну сторінку у фб, і нехай все буде «безбентежно».

Фото зі сторінки Непозбувної бентеги та Сергія Рибницького 

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору