× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Народила сина і пішла на війну: історія вінничанки Ольги Бенди. ФОТО

Ветеранка 72-ї окремої механізованої бригади Ольга Бенда, яка родом з Вінниці, готується до участі в Міжнародному марафоні морської піхоти США. У жовтні цього року жінка, якій внаслідок поранення на фронті ампутували ногу та встановили протез, має пробігти 10-кілометрову дистанцію. 

Про те, як секретар-оператор поштового зв’язку, яким є Ольга за фахом, став військовим кухарем, жінка розповіла в інтерв’ю “Радіо Свобода”.

За словами Ольги Бенди, перед початком війни вона була вагітною, тож тоді намагалася не думати про погане, а була зосереджена на дитині. Пізніше, коли на Сході країни була оголошена антитерористична операція, в неї народився син. Як тільки дитина трохи підросла, Ольга пішла до військкомату та пояснила, що хоче до армії.

– Там мене вислухали і дали список документів, які я мала зібрати й зібрала буквально упродовж тижня. Знову прийшла до військкомату, там продивились мої документи і відправили у навчальний центр до Василькова. А у Василькові мені відмовили, там не було місць. До того ж, їм мій “профіль” не підходив: я за професією секретар-оператор поштового зв’язку, а не зв’язківець, – розповідає Ольга.

Після цього Бенда повернулася додому, втім практично відразу її знову викликали до військкомату. Жінці повідомили про вільне місце кухаря в навчальному центрі у Старичах (навчальний центр Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України у Львівській області).

А я на кухаря ніколи не вчилась, їжу готувати вміла, то й усе, – говорить Ольга Бенда. – Але я ж так хотіла війську допомогти, що, звісно, погодилась. Я міркувала таким чином: для допомоги війську я маю здоров’я, сили й бажання, тож якщо кухар потрібен – буду куховарити!

Фото: на руці Ольги – гасло “Ніколи не здавайся” (іспанською мовою)

Протягом двох місяців Ольга перебувала в Старичах, а у квітні 2016 року її та ще трьох дівчат з Вінниччини безпосередньо перед розподіленням у бойові частини мали розподілити в одну з бригад.

– Але представник тієї бригади (72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців) заявив, що бригада перебуває на бойових позиціях і що “командир заборонив брати дівчат”, як він висловився, – розповіла Бенда. – Нам переробили накази і відразу перевели у 72-у бригаду, але нам нічого не сказали, лише наказали сідати в один з автобусів. Сіли, поїхали: повнісінько хлопців і ми, четверо дівчат.

За словами Ольги, їх привезли в Білу Церкву та сказали, що тут розміщена 72-а бригада, проходитимуть вони службу саме тут. “Нас це влаштовувало, бо звідти до Вінниці було недалеко від наших рідних”- зазначає жінка.

– Коли Ви потрапили у зону бойових дій? – запитує журналіст “Радіо Свобода”.

– Це десь серпень 2016 року, вже бригада висунулась на передову, а з жовтня місяця “чорні запорожці” зайшли в Авдіївку. Я у жовтні-листопаді 2016 року перебувала на командному пункті батальйону, щодня готувала їжу десь на сотню людей. А пізніше, коли перевелась на бойові позиції у першу роту, вже доводилось готувати їсти бійцям, кількість яких постійно змінювалась: то двадцятеро хлопців голодних прийдуть, а то і всі сімдесят, – розповіла Бенда.

За її словами, продуктів, які надавало Міністерство оборони, вистачало. Також смаколики привозили волонтери.

– З улюблених “фронтових” наїдків назву макарони, що їх волонтери передавали, а також тушковану яловичину – армійську тушонку у банках. Я з неї виймала жир, заливала водою, додавала спеції і приварювала, щоб підливка була до макаронів та яловичини, наприклад. Хто підливку не полюбляв, тим я смажила яйце, – говорить Ольга Бенда.

Проте у травні 2017 року жінка отримала поранення, внаслідок якого їй ампутували ногу. Після того Ольга пройшла тривалу реабілітацію.

– Найбільше запам’яталось, як я отримала протез: я його назвала “Сергіївною”, – розповідає жінка. – Ще пригадую, що в палаті Ірпінського військового госпіталю мені не подобалась обстановка у палаті – і я нила, мовляв, давайте меблі інакше поставимо. І того дня, коли я поїхала на протезний завод отримувати “Сергіївну”, медсестри таки зробили мені сюрприз, переставили ліжко й шафу саме так, як я хотіла.

За словами Ольги, отримання протезу покращило їй настрій – вона відразу “воліла бігати”. Проте лікар-реабілітолог пояснював жінці, що робити цього поки що не можна, оскільки протез важкий і на ньому спершу треба навчитися ходити.

Врешті Ольга, яка до війни займалась легкою атлетикою, зрозуміла, що потребує спортивної реабілітації. Минулоріч жінка брала участь в “Іграх нескорених” (веслування на тренажерах та пауерліфтинг), а нині вона мешкає з родиною в Києві та готується до участі в міжнародному марафоні морської піхоти США, що відбудеться у жовтні відбудеться. Ольга має пробігти дистанцію у десять кілометрів.

​Я чи не щоранку прокидаюсь і думаю: “Ольго, 10 кілометрів – то ж багато! То така відстань серйозна! Як бігтимемо?”. А потім виходжу на бігову доріжку національного спорткомплексу “Олімпійський” і біжу, коло за колом. Кажу собі, що марафон на 10 кілометрів – це важко, складно, боляче, але їх треба подолати, щоб на одну сходинку вище піднятись у житті! – запевнила Ольга Бенда. 

Про те, як жінка готується до марафону, VежА писала раніше у матеріалі за ЦИМ посиланням. Нагадаємо також, Ольга Бенда перемогла у конкурсі краси «Miss Military Fantasy», що відбувався серед військових із нагоди Міжнародного жіночого свята.

Фото Андрія Дубчака, Тетяни Виговської

Автор: Vежа

Адміністрація сайту

Поділитись публікацією
Вгору