Місце, що створює читаючу Вінницю: книгарня «Є» святкує сьому річницю. ІНТЕРВ’Ю

Книгарня «Є» у Вінниці в останні роки стала не лише місцем, де можна придбати книги — вона поєднала аудиторію, котра спрагла до цікавих подій, розмов та дискусій. Сюди приїздили не лише письменники та поети з презентаціями книг, але й відбулися десятки дискусій, показів фільмів та майстер-класів. За сім років існування тут побували топові українські автори, було чимало аншлагів, вимикалося світло під час презентації та були потопи.

З кожним роком книгарня знаходить все більше своїх відвідувачів, які приходять на презентації, комунікують з авторами та один з одним, а потім це переростає в дружбу, спільні проекти, а для деяких – навіть у кохання.

Рівно 7 років тому, 6 грудня, неподалік Будинку офіцерів зявилося нове місце для поціновувачів літератури. Вінниця стала шостим містом України, в якому відкрили книгарню «Є» (ця мережа, до речі, незабаром святкуватиме своє 10-річчя). Щоб дізнатися більше про зміни, зростання, переїзди, читачів, аудиторію та любов до українських книг, ми вирішили поговорити із людиною, котра у багатьох асоціюється саме з вінницькою «Є» – Олександром Вешелені. Незважаючи на нову посаду менеджера з комунікацій всієї мережі, Сашко залишається координатором та організатором подій у вінницькій «Є» і справжнім старожилом книгарні, адже працює тут майже від самого відкриття.

Вешелені розповідає, що спочатку відкриття було заплановано на 1 грудня 2010 року, але у приміщенні трапився невеличкий потоп, тому дату дещо перенесли, але він дуже уважно слідкував за розвитком подій у новій книгарні. Таким чином, вже 12 лютого 2011 року йому доручили організацію подій і він одразу почав планувати заходи.

 

  • Я не хотів бути дуже банальним і не вигадував нічого до Дня святого Валентина, але одразу створив групу в соціальних мережах, почав максимально розкидати інформацію по друзях і паралельно вигадувати, що ж таке організувати. Зрозуміло, що одразу привезти письменника з дня на день я не міг. Так співпало, що тоді якраз була акція «Подільської громади» до Дня доброти – це була тоді нова ініціатива. Я чомусь спонтанно подумав, що треба зробити дитячі читання. Це був перший захід, який я провів у стінах книгарні «Є».

Як Татуся Бо пригощала вінничан «Тортиком для котика» та «Засиналочками»

  • Ми тоді всім дітям, які до нас приходили, читали казки, малювали з ними. Також у лютому був ювілей Лесі Українки і ми вирішили зробити читання її не хрестоматійних, маловідомих творів, зокрема прози і перекладів. Це також історія, яка мене поєднала з дуже і дуже важливою людиною у моєму житті, – розповідає Вешелені.

Про переїзд книгарні у центр міста

Книгарня «Є» на Замості пробула не довго. І причина не лише в тому, що приміщення часто топило, адже воно було не в найкращому стані, але і у запитах вінничан. Книгарню подібного рівня та наповнення вони хотіли бачити саме у центрі.

  • Ми зійшлися на тому, що нам потрібно приміщення, яке, по-перше, буде привабливіше ззовні. І ми не прогадали, тому що з такою чудовою терасою, яку ми нарешті почали активно використовувати у цьому році, просто важко уявити щось унікальніше для книгарні – це справжній літературний куточок в центрі міста, але водночас затишний і тихий, – говорить Сашко.

Багато хто з вінничан говорить, що попереднє приміщення було більше, але, виявляється, це не так. Просто воно була квадратної форми, а на Соборній у формі літери “Г”, що дозволило відокремити дитячу зону. І навіть коли в книгарні відбуваються презентації, частина залу залишається доступною для відвідувачів, а діти можуть взагалі чекати батьків у дитячому куточку.

Одним із плюсів попередньої локації було, звичайно ж, розміщення поблизу педагогічного університету, що допомагало долучити активне студенство до подій. Наразі відсоток студентів педагогічного на Соборній дещо менший.

 

  • Це насправді теж стимул до того, щоб відкрити ще одну книгарню на лівому березі Бугу. Плюси того місця у тому, що наші найперші відвідувачі мають спогади, пов’язані з тим місцем і тими першими зустрічами з Прохаськом, Андруховичем, Ірванцем, Кідруком. Це такі історичні точки і вони не сприймаються просто як магазин, який кудись переїжджає. Він залишає слід, він залишає історію, – продовжує розмову Вешелені.
    Але саме у книгарню на Соборній вперше приїжджали іноземні гості, що є дуже знаковим та відповідальним. Сам Олександр цінує обидві локації саме за аудиторію, хоча вона і досить різна.

Аудиторія книгарні «Є»

У колективу книгарні спочатку були великі побоювання, що на презентації будуть постійно приходити лише сталі кола людей і їм дорікатимуть, що заходи збирають одну й ту саму аудиторію. Проте, так не трапилося — на заходах у книгарні «Є» буває абcолютно різна публіка, адже як автори, так і самі події –  різноаспектні.

100 сторінок креативно про науку: у Вінниці презентували журнал «Куншт»

Перетворитися з Габсбурга на Вишиваного: Наталка Сняданко презентувала у Вінниці новий роман

  • Загалом, аудиторія, яка є у Вінниці (це відзначають усі наші гості), дуже уважна, вона відкрита і зовсім не агресивна. Не пригадаю взагалі негативних відгуків, що у Вінниці погана організація чи погані люди. Це, звісно, заслуга не моя – це заслуга того, що у місті присутня атмосфера абсолютної відкритості і уважності до людей, тобто не буває, щоб людина послухала письменника чи інтелектуала з Києва чи Львова і сказала, що він тут її начебто зверхньо повчає, – розповідає Вешелені.

Перші автори у вінницькій «Є»

Першим автором, який приїхав до вінницької «Є», був дитячий письменник Сашко Гаврош, тоді він жартома підписав афішу «від першого живого письменника, який побував у вінницькій книгарні «Є».

Першим дорослим письменником, який відвідав книгарню, став Тарас Прохасько. Незважаючи на те, що потяг автора тоді запізнювався та простояв годину між Хмельницьким і Вінницею, для Сашка Вешелені ця презентація стала знаковою.

  • То був справжній виклик для мене, який вперше потрапив у роль модератора: це ж Прохасько, сам Прохасько! Я щось з нього читав, чув про нього, але не відчував себе настільки фаховим, щоб вести з ним розумну бесіду – тоді я страшенно хвилювався. Але найпозитивніший досвід був у тому, що ми таки правильно обрали автора, бо Прохасько сам по собі дуже відкритий і дуже делікатний.
  • На все, що я його запитував, він відповідав глибоко і водночас просто, розгортаючи думку у маленькі філософські роздуми. Тоді я отримав від нього автограф у книжці, пов’язаний з тим, що він затримався, коли їхав до нас. Він розповідав, що був щасливий, бо зрозумів, що йому подаровано ще одну годину, що він не йде за визначеним наперед планом – ось тут ти приїхав, тебе зустріли – натомість у нього є подарована година. І тоді він підписав мені книжку зі словами «Маємо час» і з того моменту, хоч я все-одно вболіваю за кожен захід, але спокійний у тому сенсі, що все відбувається так, як має бути – і не потрібно поспішати, – емоційно говорить Сашко.

У випадку, коли хтось з авторів запізнюється, або якийсь дуже сильний поспіх, Сашко завжди згадує Прохаська та його дзенівську філософію.

  • Прохасько – це такий своєрідний кіт, якого ми впустили у приміщення і започаткували довжелезну серію потужних презентацій, зустрічей з топовими українськими авторами, що з того часу все нормально, все так як і має бути – бо маємо подарований нам час, – додає Вешелені.

Згадує Сашко і найпомітніший аншлаг у книгарні «Є» – це був перший в історії виступ Сергія Жадана у Вінниці, тоді люди сиділи навіть на столах. Звичайно, майданчики для виступів у цього автора за декілька років виросли в масштабах, але для книгарні знаково, що перший виступ був саме тут.

  • Він тут зізнався також, що Вінниця, яка згадується у вірші «Mercedes-Benz», з’явилася там тільки заради рими («з того боку життя, / з того боку державної митниці. / ми ще побачимось / де-небудь в районі Вінниці..»). Але на це наклалася вже історія містичного характеру. Нещодавно у спільноті «Історія Вінниці» виклали фото будівлі нинішньої Соборної 89, яка була в часи німецької окупації митницею. Тобто ми зустрілися із Жаданом у Вінниці в районі митниці, точніше – у приміщенні цієї митниці. У вірші герой повертається з Німеччини в Україну, а тут навпаки – німці пішли і залишили нам напис «Митниця», – говорить Вешелені.

Окрім цього у багатьох відомих та знаних вінницьких авторів та авторок перші презентації також були саме у книгарні «Є». Сашко говорить, що довіра авторів, чия відомість виходить далеко за межі Вінниці, також є дуже важливою.

Незважаючи на те, що Вешелені не вважає кількість відвідувачів на презентації найважливішим, приємно тішить активний інтерес відвідувачів до багатьох подій. Він акцентує увагу на тому, що публіка у Вінниці дуже якісна і навіть 10 людей завжди створюють особливу атмосферу, яку відзначають самі автори. Також він згадує Богдана Логвиненка, який на першій своїй презентації зібрав 50 осіб, на другій 60, а влітку з презентацією проекту «Ukraїner» на літній терасі – більше 120 осіб.

Вігвами, вузькоколійка і трюфелі: у пошуках диваків та дивних місць експедиція Ukraїner прибула до Вінниччини

Головне ж на думку Олександра, що на певні презентації не приходять натовпи людей, не винить ані автора, ані промоцію, а вважає, що проблема швидше за все у тому, що у людей ще немає звички ходити на презентації навіть до тих, про кого чув “краєм вуха”. Окрім цього, люди часто бояться йти на презентацію, якщо не читали книгу

Не лише місце, де презентують книги

10 років Docudays у Вінниці: яким буде цьогорічний фестиваль про права людини

Мало в якій українській книгарні ще так регулярно відбуваються дискусії, покази фільмів, майстер-класи та навіть прес-конференції. За роки свого існування книгарня «Є» дійсно стала магнітом для людей, котрі люблять слухати й чути та говорити на актуальні теми. Хоча не завжди так було, особливо що стосується дискусій. Сашко називає зацікавленість такими подіями останнім часом проявом післямайданної свідомості.

Дефіцит ресторанних міфів: чому Вінниця – не Львів та що потрібно для появи гастрокультури

  • До 2014 року люди не дуже усвідомлювали цінність таких розмов. Йшлося про те, що формат камерних дискусій за участю кількох десятків людей – це такі собі збори без реального впливу на щось. Тобто люди не усвідомлювали, що поки проблема не проговорюється в публічній площині, то рішення знайти буде не так просто і вона не зникне. На таких дискусіях люди мають право висловлюватися, але завжди головним каталізатором розмов є письменники та експерти, які можуть висловити фахову думку стосовно теми і тоді народжується синергія громадської й експертної думки, – зазначає Вешелені.

Перші кроки у публічній історичній діяльності, будучи ще студентом, в книгарні «Є» зробив і нинішній директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

  • Спершу я запропонував Олександрові створити історичний дискусійний клуб «ХроноТоп», потім сформувалася спільнота «Історія Вінниці» і ми її вперше презентували у стінах книгарні. Хоч клуб фактично вже не існує, але закладена в нього ідея щодо історії в публічній площині дотепер існує у різних форматах, у тому числі презентацій та дискусій, які і надалі ініціюємо ми з Сашком або інші історики.

Змінити стать і прийняти себе після зґвалтування: у Вінниці триває кінофестиваль Docudays

  • Дуже багато речей, форматів, які зараз є популярними у Вінниці на різних майданчиках, починалися саме тут. Для прикладу – намагання проводити легальні некомерційні кінопокази з обговоренням. До нас теж були подібні формати, але більше для локальних молодіжних і волонтерських спільнот.

Дві хвилі пожвавлення інтересу до українських авторів

Сашко називає дві хвилі пожвалення інтересу до українських авторів: перше у 2011 році, після скандалів з Василем Шклярем та Ліною Костенко – тоді це було справжнім вибухом, на тлі яких в топи «підтягнулися» також Люко Дашвар, Володимир Лис і Мирослав Дочинець, далі вже Кідрук і Жадан; друга хвиля – під час та після Революції Гідності.

  • З’явився інтерес до історії, своєрідний переворот у свідомості багатьох українців, що, виявляється, північний сусід не дуже нас любить і ми вочевидь після цього всього не сильно їх любитимемо, отже треба пізнавати щось своє, українське: історію, літературу, авторів. Зараз видавничий ринок переживає бурхливий розвиток не тільки за рахунок того, що обмежене завезення книжок з Росії, але й саме через зрілість українського читача. Останні півтора роки – бум на нон-фікшн, на популярну психологію, бізнес-літературу, але саме в українських перекладах, – говорить Сашко.

Варто додати, що у вінницької книгарні «Є» є своя особливість. Олександр Вешелені за можливості проводить всім авторам, які приїздять до Вінниці, екскурсії та показує її такою, щоб їм захотілося ще раз приїхати. Це нестандартні, але дуже особливі маршрути і вже не один десяток авторів писав позитивні відгуки про такі екскурсії на своїх сторінках у Фейсбуці.

Сашко ж говорить, що робота в книгарні також змінила його ставлення до багатьох авторів.

  • Те, як я зараз ставлюся до різних авторів, сформувалося саме тут. На противагу боготворіння зараз я навчився сприймати їх як людей, і від того вони не втратили для мене, а, навпаки, стали ще ціннішими, бо багато хто з них (хай навіть на відстані) є моїми дуже добрими приятелями і порадниками, багато хто з них вболіває за мої справи, коли я беруся за новий проект чи за переклади. Це величезний емоційний заряд. Навряд чи існує сфера торгівлі, окрім торгівлі мистецькими благами, яка дає настільки багато емоційного потенціалу та заряду, – захоплено розповідає Сашко, в якого вся свідома трудова та інтелектуальна діяльність після університету пов’язана з літературою.

Ілюстратори з «Аґрафки» вчили вінницьких дітей малювати джаз

Вешелені також відзначає, що головним досягнення появи книгарні «Є» у Вінниці стало те, що письменницьке та інтелектуальне середовище побачило Вінницю як потенційно цікаве місто з власним гуманітарним полем.

  • В Андруховича свого часу була асоціація, яку він описав у «Лексиконі інтимних міст»: коли у 1997 році він вперше сюди приїхав, йому організували зустріч в бібліотеці і це було «зганялово», він був цим страшенно незадоволений. А коли повернувся додому, то застав новину про смерть свого батька. Цю асоціацію йому було важко перебити. Але нам вдалося!

Зараз же кожного разу з кожним приїздом до Вінниці автори відкривають її вперше чи наново, і для них це передусім не фонтани, Пирогов чи Верфольф.  А та затишна, атмосферна і читаюча Вінниця, якою їм її показує Вешелені.

Фото Ольги Мірошниченко та Андрія Завертаного

 

 

Позначки: , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією