ЛГБТ у Вінниці: чи переслідують місцеву спільноту та коли у Вінниці може відбутися “марш рівності”?

У Вінниці обговорили, як зробити суспільство толерантнішим та добрішим. Представники ГО влаштували круглий стіл, на який запросили представників правоохоронних органів та організацій, соціальних фахівців, громадських активістів та міську владу.

Взагалі, цей круглий стіл планували провести ще у березні, однак тоді зустріч зірвали молодики та жінки, або ж як вони себе називали –  «борці за традиційні сімейні цінності». Тепер, вочевидь, аби не було повторення весняних подій, зустріч вирішили провести у будівлі Управління патрульної поліції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Вінниці “праві” заблокували проведення ЛГБТ-заходу. ФОТОРЕПОРТАЖ

Для початку експерт центру «Наш світ» Олександр Зінченко розповів, що дискримінація – це досить широке поняття, яке присутнє у всіх сферах життя. Для прикладу, ЛГБТ-спільнота зазнає найбільшої дискримінації у сферах працевлаштування, освіти, частково у медичній галузі та у відносинах із правоохоронними органами.

Щоправда, варто зауважити, що з дискримінацією зустрічаються не лише представники ЛГБТ, а ще національні меншини, останнім часом ще й переселенці (не лише з територій Донецької та Луганської областей, а й з інших країн), а також – жінки. Здебільшого присутні на зустрічі обговорювали саме проблему сприйняття ЛГБТ-спільноти у Вінниці та країні в цілому.

За 2017 рік правозахисним центром «Наш світ» в Україні було зафіксовано 226 інцидентів та злочинів, здійснених на ґрунті ненависті проти ЛГБТ-спільноти. Найпоширенішими з них, є образи, погрози, приниження людської гідності (134 випадки), фізичне насилля (92), гомофобія та трансфобія в сім’ї (27 випадків), незаконне збирання або розголошення конфіденційної інформації (25), вимагання та шантаж (22), грабежі та розбої (22), перешкоджання мирній акції  та напади на ЛГБТ-центри та заходи (8 випадків), нанесення збитку майну (7 випадків), гомофобні написи та заклики (6), погрози зі зброєю та її застосуванням (3 випадки), шахрайство (2), сексуальне насильство (1 випадок).

Однак, це лише ті данні, які дійшли до центру «Наш світ». Одна із проблем ЛГБТ-спільноти саме в тому, що бракує довіри до правоохоронних органів та страх осуду зі сторони суспільства, а тому чимало постраждалих вирішують або не повідомляти про злочини проти себе взагалі, або ж відмовляються заявляти, що злочин був скоєний саме на ґрунті ненависті.

– Досить мало з цих випадків взагалі дійшли до поліції і зазвичай представники ЛГБТ досі не мають культури звернення до поліції, тому що поліція, на жаль, для них вона досі асоціюється з міліцією, яка була досить каральним органом і вони не почувають себе у безпеці чи комфорті, – зазначила співорганізаторка заходу Софія Лапіна.

Часом права представників ЛГБТ-спільноти порушують й самі поліцейські, коли неналежно виконують службові обов’язки та відмовляють у захисті, не реєструючи або просто ігноруючи заяви потерпілих. Окрім цього, з боку представників правоохоронних органів також можуть звучати образи, гомофобні заклики чи інші прояви упередженого ставлення.

Організатори наводили також приклади нетерпимості, зафіксовані в інших містах України. Зокрема, напад на офіс громадської ЛГБТ-організації в Кривому Розі у 2015 році (тоді декілька людей отримали тілесні ушкодження і сума збитків була оцінена у 4 тисячі гривень); напад на «Марш рівності» у Києві у 2015 році, коли під час сутичок серйозне поранення отримав один із поліцейських, а також підпал столичного кінотеатру «Жовтень» у 2014 році під час міжнародного  кінофестивалю «Молодість», в рамках якого було влаштовано фестиваль ЛГБТ-кіно.

кінотеатр “Жовтень”, фото – “Вести”

– Потрібно розуміти, що в залі були не лише представники ЛГБТ і люди, які вчинили підпал, ризикували життям всіх тих людей. Збитки було оцінено в сім мільйонів гривень, а ось реконструкція кінотеатру обійшлась у понад 50 мільйонів гривень.

А що у Вінниці?

У Вінниці досі немає жодної зареєстрованої громадської організації з питань захисту прав ЛГБТ, однак сама спільнота є, як і в кожному іншому місті світу.

– У мене є таке питання, а що б відбувалося у місті, якби ми провели марш чи фестиваль рівності. Я бачу, що в інших містах це дуже важко проходить і вимагає надзвичайно великих сил, – зауважила активістка та експертка Світлана Дубина.

– Мені би хотілося, щоб у нас не було ні сегрегованих, ні табуйованих груп і цінності кожної і кожного були важливі. Я розумію, що це звучить декларативно і пафосно, але насправді мені дуже прикро. Тому що ми моніторили дотримання прав людей, які виходили на марш за традиційні сімейні цінності і їх було дуже багато людей. І я рада, але дуже б хотіла, щоб в такому ж спокійному і толерантному режимі йшов марш рівності будь-кого в цьому місті і маю дуже велику надію, що це може бути. Але поки що це лише надія.

За словами присутньої підполковника поліції слідчого управління, з січня до Єдиного Реєстру було внесено 4 справи за ст. 161 ККУ «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Ось тільки визначити, у скількох справах потерпілими є саме представники ЛГБТ-спільноти не є можливим, адже такої статистики просто немає. Поліцейський омбудсмен Національної поліції України у Вінницькій області Заріна Маєвська розповіла, що минулого року кілька осіб постраждали через те, що є представниками ЛГБТ-спільноти і хоча було порушено кримінальне провадження, але вони відмовилися заявляти про злочин на ґрунті ненависті.

– Я їх запитувала чому, а вони відповідали, що ось батьки, розумієте, як вони сприймуть, особливо якщо дізнаються у такій неспокійній обстановці. Тому кажуть, що якщо винних покарають за тілесні ушкодження або розбій – цього буде достатньо.

«Комфорт має проявлятися не лише в житлово-комунальній сфері, а й в свободі вираження поглядів»

Як зазначила заступниця міського голови Галина Якубович, Вінницю позиціонують, як місто доброзичливе та усміхнене. За її словами, міська рада завжди налаштовує вінничан бути толерантними і варто було б проводити більше заходів, щоб показати, що всі люди рівні.

Щоправда, коли Галина Якубович залишила зустріч, присутні пригадали, що Вінницька міська рада стала однією з тих, які підписали звернення до Президента України про захист традиційних сімейних цінностей.

– Таким чином депутати місцевих органів влади також підтримали хвилю гомофобного чи трансфобного руху, на жаль. Хоча виконавчі органи влади виконують свої обов’язки, як на мене, відносно нормально, – зазначив Олександр Зінченко.

Повертаючись до питання злочинів проти представників ЛГБТ, він зауважив, що кримінальне законодавство не включає поняття «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність». Наразі це закріплено лише у розробці Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року.

– Один із пунктів є внесення в кримінальний кодекс ознак сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, як вразливих до злочинів на ґрунті ненависті. Тобто ці ознаки до 2020 року мають допомнити кримінальний кодекс у відповідних статтях, у яких вже є національна та етнічна приналежність та релігійні переконання.

«У нас і сексу не було в державі»

Окрім законодавства, присутні торкнулись також питання просвіти. Зокрема представниця служби у справах дітей зазначила, що будь-яким наказом змінити ситуацію неможливо, навпаки – потрібна довготривала робота і в першу чергу – з молоддю.

– Питання в тому, що в нас і сексу не було в державі, не говорячи про інше. Рівність ми маємо виховувати з дитячого садочка, адже діти приходять різні і їх з раннього дитинства необхідно привчати до того, що у нашому суспільстві може бути різні люди, з різними поглядами чи схильностями, потребами. Сьогодні молодь прогресивніша і адаптується до тих змін, які відбулись за останні 27 років. До 1991 року ми бачили лише те, що нам дозволяли бачити, а тепер все прогресивніше.

В свою чергу, за баченням Олександра Зінченка гомофобію штучно роздули на початку 2000х років, зокрема участь в цьому брали різні політики.

– Набагато простіше вести політичну боротьбу, вигукуючи голосні лозунги і заробляти собі бали у електрорату у тому числі за рахунок ЛГБТ чи інших «страшилок» для суспільства. Насправді, я пам’ятаю Україну з самого початку і такої гомофобії у країні не було. Лише десь з 2005-2006 року почалась така політична боротьба і об’єктом вибрали слабших, на кому можна було заробити політичні бали. І самі політики «роздули». Якщо у 2005-му році ми запускали на Майдані якусь велику повітряну кулю з закресленим словом «гомофобія» і боялись, що хтось прийде чи буде ображати, то люди навіть не розуміли, що це за слово. Зараз вже кожен знає, що таке райдуга і в Києві було досить багато випадків, коли з молодих людей зривали такі значки.

Зрештою, один круглий стіл не вирішив багаторічної проблеми щодо сприйняття ЛГБТ-спільноти та й організатори на це не сподівались. Важливим було те, аби присутні активісти, представники правоохоронних органів чи соціальних організацій, які поділяють бачення толерантного і доброго суспільства змогли донести цю інформацію до інших і щоб представники ЛГБТ-спільноти могли відчувати захищеність для початку хоча б з боку поліції і розуміти, що їхні права будуть забезпечені. А для цього варто виховувати толерантність в собі.

 

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією
Вгору