«Леонтович – це український Біл Гейтс»: письменниця Ірен Роздобудько презентувала у Вінниці книгу про автора “Щедрика”. ФОТО

Ірен Роздобудько не називає цю книгу історичним романом: тут є і всім відомі факти і вигадані письменницею. Про важливість постаті та роботу над книгою розповіла вона і вінничанам.

На терасі біля книгарні «Є»  днями зібралися поціновувачі і поціновувачки творчості відомої української письменниці та сценаристки Ірен Роздобудько, аби дізнатися про новий роман «Прилетіла ластівочка». Тераса була заповнена вщент, а деякі відвідувачі навіть стояли на дорозі.

Для авторки вечірня презентація була третьою за день, тому вона відразу вибачилися, що може бути десь занадто емоційною або губитися в думках.

В перші хвилини Ірен Роздобудько зізналася, що до Вінниці відноситься з особливим трепетом. Адже, її донька Яна Роздобудько разом з чоловіком нещодавно зробили фігурку сови, що знаходиться біля торгово-економічного інституту. А також наразі працює над пам’ятником загиблому на Майдані вінничанину Максиму Шимку.

Звичайно, презентувати книгу про життя Миколи Леонтовича у перед вінничанами Роздобудько було також важко. Авторка зізналася, що вона спокійно могла говорити про Леонтовича у Львові, Кропивницькому, Києві, але у Вінниці важко, адже він звідси родом.

Ірен Роздобудько поділилися з вінничанами історією створення роману. Як виявилося, спочатку це був сценарій, який у письменниці замовив американський режисер українського походження, що хотів показати всьому світу постать Леонтовича, як легендарного композитора, твори якого грає весь світ, не підозрюючи того, що автор з України.

Роздобудько також емоційно розповіла історію про те, як на зустрічі з американцями та українською діаспорою в Америці запитала під яку композицію вони «смажать різдвяні індички, вітають дітей, яка мелодія лунає лейтмотивом у багатьох голівудських фільмах і взагалі є різдвяною?». На що їй відповіли  «Carrol of the bells» Пітера Вільховського. Саме тоді Роздобудько розповіла їм про автора «Щедрика», чим захопила представників як діаспори, так і американців.

Під час презентації Ірен Роздобудько також ділилася фактами про «Щедрик» та підкорення Європи хором Кошиця. Також письменниця відмітила і те, що чомусь українцям легше приймати чуже:

– Щедрик – це унікальна річ. Просто ми часом не любимо пишатися собою. Нам здається, що ми вторинні, а там класно. Тому я з особливою гордістю про це розповідаю. Коли американці почули «Щедрика» Леонтовича в оригіналі, то вони сказали: “Як так можна було зіпсувати мелодію?”. Феномен «Щедрика» у тому, що слова в неї прості: ягнятка, чорнобрива дружина. Для мене, якщо вглиб занурюватися, то це якісь тотемні речі. Це те, що на рівні підсвідомості неважливо як воно складається.

Саму ж музику Леонтовича письменниця вважає надлюдською, а долю композитора страшною і водночас прекрасною, яка, на її думку, є долею справжнього митця.

Роздобудько також розповіла, що критики зазначають, що її книга написана у стилі байопік – кінематографічний жанр і одночасно біографічний фільм, що розповідає про долю знаменитої або відомої особистості. На відміну від «стрічки, заснованої на реальній події» або «історичних фільмів», фільм-біографія намагається всебічно передати життєпис особистості або хоча б роки, які зіграли найважливішу роль у житті людини, про котру йдеться у фільмі.

– Я дуже не люблю вигаданих історичних романів. Але читати белетристичну штуку про відому особистість якось дуже з пересторогою. І тут, маючи таку пересторогою, я так захопилася цією постаттю. Це роман про нас з вами, про наш час і це через метафору, – зазначила письменниця.

Ірен Роздобудько проводить аналогії між часами Леонтовича та теперішніми подіями в країні:

– Тоді люди йшли помирати за ідею , але за ту, яка тільки через 100 років виявилася для нас шансом. Тому я і кажу, що цей роман про нас.

Також авторка додала, що у романі дуже багато Америки, кохання і чудової музики. Намагаючись навіть з Америки ретранслювати через себе, через український менталітет, Ірен Роздобудько намагалася пояснити, що ми живемо у час колосальних змін, коли все піднімається на поверхню. Навіть той самий «Щедрик» виринає через «Carrol of the bells».

Як сценаристка та викладачка кінодраматургії, авторка пояснила, що Леонтович – це взагалі не кінодраматургічна постать.

– Він був дуже світлою людиною, «связєй порочних» в нього нема. І яку треба було зробити кінодраматургію, щоб це було кіно, та й ще й для Голлівуду? Ще я називаю цю книжку детективною, бо розслідування тут присутнє.

Ірен Роздобудько також розповіла про те, як працювала над книгою, пізнаючи краще Леонтовича, про якого до цього знала насправді дуже мало:

– Я людина, яка пише книжки і ретранслює те, що вона бачить. Я навмисно не консультувалася з людьми, які люблять і знають Леонтовича. Я зрозуміла, що якщо буду спілкуватися, тому мене, по-перше буде відповідальність перед науковцями, і по-друге, я свого не зможу написати, бо в мене буде як в журналіста йти інформація. Тому мені було важливо відчути Леонтовича.

Письменниця додала, що під час роботи над романом та сценарієм, який був написаний раніше, звернула увагу на речі, які на які не звертали увагу інші науковці. Речі, які вчергове  показують Леонтовича як дуже світлу людину з трагічною долею:

– За версією двоє вбивць або вбивця прийшли в хату батька Леонтовича, де вони святкували різдвяний тиждень, вони прийшли в сім годин вечора. Їх запросили до столу, бо вони були гостинні, позаяк це була родина священника. Їх пригостили і ввечері поклали спати. Але цього вбивцю, це також є свідчення, поклали спати в одній кімнаті з Леонтовичем.

Є рядок спогадів «вони говорили до ранку» і постріл, це вже є задокументовано, пролунав в сім годин ранку. І тут мене пробиває думка, що спільного між Леонтовичем і тим вбивцею, що їм в одній кімнаті постелили, ще ніби би то він віддав свою постіль, а сам ліг на сіні? Про що вони могли спілкуватися? Це ще один доказ, що Леонтович – це людина, яка була не від світу цього: музикант, викладач, світла людина. Адже не кожен із присутніх тут може впустити людину попити води, а постелити і говорити з ним цілу ніч – ну навряд чи.

Роздобудько ще довго говорила про Петлюру, який, за її словами, лобіював дві речі: сильну армію і культурну місію. А також про підкорення Європи хором Кошиця.

– Цей хор перевернув Європу і завоюював її без жодного пострілу, – додала авторка.

Під кінець презентацію Роздобудько назвала Леонтовича тодішнім Біл Гейтсом.

Загалом під час розмови письменниця багато говорила і про інші свої книги, спілкувалася із присутніми, але досить часто «переходила» з однієї теми на іншу. Також чи то втома на третій презентації за день, чи нервування перед вінницькою публікою, але Золота письменниця України, викладачка та відома сценаристка говорила дещо невпевнено, моментами навіть розгублено.

Але вінничани люблять Ірен Роздобудько, про що може свідчити аншлаг на презентації та величезна черга за автографи і зацікавленість у самій особистості письменниці.

Читайте також: Тут народився «Щедрик»: музей «українського Баха» на Вінниччині. ФОТОРЕПОРТАЖ

Фото Андрія Завертаного

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору