Кров на рингу і перемога “андердога”: як у Вінниці відбувся міжнародний турнір з MMA. ФОТОРЕПОРТАЖ

Вчора, 16 березня, у Вінниці відбувся міжнародний турнір зі змішаних бойових мистецтв «Road to WWFC», де головною подією вечора став фінальний бій за чемпіонський пояс. 24 спортсмени із чотирьох країн світу показали гарне шоу, залишивши на ринзі кров і піт. А фінальний бій став справжньою несподіванкою навіть для організаторів.

Спортивний комплекс «Нокаут», на годиннику 19:00, а в майже неосвітленій залі лунає ритмічний хіп-хоп з рок-хітами і стоїть легкий гул – на трибунах збираються останні глядачі в очікуванні справжнього спортивного шоу. Переважна більшість – це молоді хлопці й чоловіки-спортсмени, але частина з них прийшли з парами, частина – навіть з дітьми, серед яких ми помітили лише одну дівчинку.

За 10-15 хвилин у клітці-гексагоні з’являється ведучий, у новеньких лакованих і неймовірно блискучих чорних туфлях, і шоу розпочинається.

Він дуже коротко озвучив партнерів турніру, назвав імена шести рефері й надав слово віце-президенту ліги змішаних бойових мистецтв «WWFC» Денисові Перчу.

Турніри серії «Road to WWFC» – регіональні змагання для пошуку і підготовки молодих талановитих бійців для подальшої участі в номерних турнірах ліги «WWFC» – міжнародної організації, яка проводить бої зі змішаних бойових мистецтв («ММА») серед професіоналів. «Турніри під егідою «WWFC» відбуваються за уніфікованими правилами «ММА» (джерело – wwfc.ua).

Денис Перч коротко подякував Вінницькій обласній федерації «ММА» за підтримку, подякував уболівальникам, адже «саме завдяки їм цей вид спорту стає більш популярним і сьогодні вже не поступається футболу», а також – спортсменам, які «залишають кров і піт у спортзалах, виходять у клітку й показують результати у такі непрості для спорту часи, коли важко чогось досягти, не маючи достатньої підтримки» (очевидно фінансової – ред).

Також віце-президент ліги побажав перемоги сильнішому і поступився рингом спортсменам.

Читайте також: Гра мускулами та спортивні погрози: у Вінниці відбулося зважування бійців турніру «Road to WWFC 2019». ФОТОРЕПОРТАЖ

Спортсмени виходили пафосно, з тренерами і командою підтримки за спиною, у світлі камер та прожекторів, під гучну ритмічну музику.

До кінця стало зрозуміло, що не всі обирали собі музичний трек, бо, наприклад, представник від Білорусі Олександр Михайлін вийшов на ринг під «Не стидайся – то твоя земля», натомість вінничанин Ігор Гунько – під індивідуальний трек, у якому дякував «найголовнішій у житті людині» – дідусеві (саме його портрет у вигляді татуювання зробив спорстмен), а також озвучив свою мету виходу на ринг – перемога.

Підходячи до гексагону, спортсмени по черзі роздягалися та знімали взуття, кілька з бійців  навіть перехрестилися і поцілували хрестик, який залишили з речами.

Після цього їм перемотували перчатки червоним та синім скотчем, щоб позначити кут, у якому ті стартуватимуть; змащували гелем скули та надбрів`я, і, зрештою, під гучні оплески бійці виходили на ринг.

Як і очікувалося, перші чотири поєдинки були нетитульними, серед аматорів, і складалися з трьох раундів по дві-три хвилини.

На вступний бій було важко дивитися, адже буквально з перших хвилин 16-річний вінничанин Ярослав Голішевський завів суперника з Бердичева, 16-річного Микиту Куліша, у партер (зі стійки, де зазвичай обмінюються ударами, на настил клітки – ред.) і в позиції зверху намагався нанести йому удари коліном у ребра й кулаками по голові. Власне, саме за таким сценарієм минули усі три раунди.

Під час бою чути було лише вінницького тренера, який ні на секунду не переставав давати настанови своєму вихованцю і робив це набагато гучніше за тренера його супротивника. Останній знімав увесь бій на камеру. І зрештою, перемога вінничанина стала очевидною.

Поєдинки між аматорами були не такими технічними і видовищними, як серед професіоналів. Крім того хлопці змагалися у захисті – спеціальних боксерських шоломах.

Примітно й те, що у наступних двох поєдинках змагалися житомиряни, і їх обох вийшов підтримати один із двох претендентів на чемпіонський пояс – Богдан Лисенко, який теж представляв Житомир.

Ці бої були активнішими: спорстмени швидше атакували один одного та більше ударів наносили ногами. Власне, перемогу здобули обидва аматори, перемігши своїх суперників технічними нокаутами у третьому та першому раундах відповідно.

За правилами ММА, дозволені будь-які борцівські дії та застосування больових і задушливих прийомів. Натомість заборонені удари головою, будь-які види атак на очі та в область паху, будь-які удари по потилиці та хребту, удар з верху вниз локтем, удари в горло, захоплення трахеї та ключиці, удари ногами в голову лежачого противника, больові прийоми на малі суглоби противника (пальці рук або ніг), втикати противника у канвас (покриття підлоги) вниз головою або на шию тощо. Також заборонені захоплення і утримання за клітку, тримання противника за волосся, захоплення його шортів або рукавичок (джерело – fighttime).

Натомість титульні поєдинки серед професіоналів складалися з трьох раундів по п’ять хвилин.

Спортсмени були старшими, мали рельєфніші торси, а в бою не шкодували один одного: між раундами з покриття гексагону доводилося витирати не лише піт, а й краплі їхньої крові.

Публіка на цих поєдинках також реагувала емоційніше, особливо в моменти найяскравіших захватів та активної боротьби спортсменів.

Так, у першому ж бою, чернівчанин Назар Луцків розбив ніс вінничанину Ігорю Куцкому і на 4 хвилині 40 секунді першого раунду – переміг.  

Ще один яскравий поєдинок відбувся між 26-річним Ігорем Войтківом з Борисполя та 25-річним Вадимом Сакалом із Тульчина, в якому останній поводив себе більш агресивно.

Вадим активно наносив удари ногами в корпус противника, бив руками у голову й зрештою, наприкінці першого раунду, переміг прийомом удушення ззаду. Зал на цьому моменті вибухнув оплесками.

Після кожного раунду була передбачена хвилинна перерва, у якій спортсменам «розбивали» м’язи, обтирали рушниками, давали попити води і робили настанови.

Не менш видовищним був поєдинок між Владом Кукоарою з Молдови та Іваном Рацом із Казахстану. Вони зіткнулися в боротьбі та повалилися на ринг буквально з перших секунд. Декілька разів рефері навіть довелося їх розводити.

– Ваня, встань на ніжки, встань на ніжки, – кричала група підтримки. І спочатку Івану це вдавалося: він навіть зробив захват ззаду, але згодом пропустив кілька ударів, швидко видихся і вже не міг протистояти супернику. Часом йому потрібно було кілька секунд на те, щоб перевести подих і підвестися на ноги.

У перерві після першого раунду до нього підійшли медики і навіть Владислав запитати, чи все гаразд, адже його обличчя на вигляд було дуже побитим.

Та другий раунд таки відбувся, й Іванові потрібно віддати належне: він все ж намагався наносити удари, промахувався, падав, але з останніх сил підіймався. Його супротивнику не потрібно було навіть докладати зусиль – тільки ухилятися від кволих намагань.

Зрештою, на 3 хвилині 2 секунді Влад Кукоара вирішив це припинити і завершив поєдинок технічним нальотом. Примітно, що в кінці він обійняв і підтримав суперника по рингу.

Велику кількість малечі таке шоу не лякало, адже більшість із них також займається спортом. Спершу хлопчики копіювали учасників турніру, борячись на трибунах, а трохи згодом спустилися у фан-зону, яка, до речі, була майже вільною.

Найменші вболівальники гралися, бігаючи один за одним і демонструючи присутнім акробатичні трюки, а трохи старші – знімали бої на смартфони, емоційно їх коментуючи.

Найбільш активним був 7-річний Василь, який позував фотографам на камери, танцював хіп-хоп, коли вмикалася музика, і копіював удари бійців.

Сам хлопчик розповів, що у Києві минулого року вболівав за Роналду, а зараз не знає, хто б’ється. Каже, що шоу подобається, але  займатися таким не хоче, бо «мені борьба більше подобається – мій папа був чемпіоном по борьбі».

Дві з половиною години минули дуже швидко і нарешті на ринг винесли пояс чемпіона України зі змішаних бойових мистецтв серії «Road to WWFC 2019» у ваговій категорії до 93 кілограмів.

За нього змагатися вийшли

У червоний кут гексагону – 22-річний Богдан Лисенко, неодноразовий чемпіон України з «ММА», кікбоксингу і фрі-файту. До цього на його рахунку було два професійні бої і дві поразки. Представник Житомира.

А в синій кут вийшов 29-річний Ігор Гунько – чемпіон світу з одразу двох бійцівських видів: годзюрю-карате і змішаних єдиноборств, заслужений майстер спорту України. До цього мав шість професійних боїв і шість перемог. Представник Вінниці.

Саме в цей час у фанзоні, ближче до  рингу, зібралася значна кількість вболівальників, а частина трибун встала і увімкнула камери смартфонів.

Зважаючи на спортивні досягнення учасників, багато хто вважав розв’язку цього бою передбачуваною, навіть організатор турніру, міський депутат Вадим Кудіяров, говорив на прес-конференції, що саме Гунько вважається фаворитом бою. Втім, як зазначив Денис Перч, віце-президент ліги «WWFC», «ММА – спорт непередбачуваний».

За день до цього матчу суперники поділилися своїм настроєм і кожен з них був налаштований тільки на перемогу. Обидва були дуже рішучими, тож поєдинок видався направду гарячим і безкомпромісним.

Ігор із Богданом почали бій з того, що спершу приглядалися один до одного, вивчаючи реакції. За тим у хід пішли більш рішучі удари кулаками і ногами, а потім – захвати, розвороти і задушливі прийоми.

Публіка, яка до цього мало реагувала під час раундів, тепер гучно скандувала імена фаворитів і підбадьорювала їх різними вигуками.

За силою спортсмени виявилися у цьому поєдинку рівнозначними. І перший раунд за кількістю очок, як згодом розповів віце-президент ліги Денис Перч, виграв все ж вінничанин.  

Втім у другому раунді ситуація змінилася. Богдан спершу довго боровся з Ігорем, намагаючись зайняти позицію зверху. Великими зусиллями йому це вдалося і він почав наносити Ігореві по голові удар за ударом. 

Той всіляко викручувався: здавалося ще трохи і він скине з себе суперника. Та зрештою Ігор Гунько припустився помилки – він «віддав руку» і Богдан, уміло цим скористався.

На 3 хвилині 20 секунді Богдан Лисенко зробив Ігореві Гуньку больовий прийом, який називається «амбар», і в цей момент зал вибухнув оваціями, а друзі Богдана, які дуже активно підтримували його під час бою, буквально зірвалися з місця.

Відтак, перемогу здобув Богдан Лисенко з Житомира. 

Після того, як ведучий оголосив результат бою, на ринг під пісню «We Are The Champions» кількома раптовими подувами посипалося золоте конфеті, а тепер уже чемпіону України вручили заслужений пояс «Road to WWFC 2019».

– Я щасливий, як ніколи. Аж заплакать хочеться, настільки круто, – промовив Богдан Лисенко зі сцени. – Дуже хочу подякувати своєму тренеру: якби не він, я би не отримав цієї перемоги. Олександр Гінгізов, дякую!  І дякую всім моїм друзям, які приїхали підтримати мене сьогодні. Я вам низький уклін роблю. Дякую!

Після цього емоції довго ще не вщухали. З Богданом підходили фотографуватися не лише друзі, а й вінничани, які дякували йому за шоу і просили сфотографуватися з їхніми дітьми.

Натомість Ігор Гунько одназу пішов у роздягальню. Втім, за кілька хвилин він повернувся з букетом троянд у пошуках бабусі з дідусем. Вони до речі, сиділи у перших рядах і дивилися весь турнір.

Анатолій Гунько розповів, що хоч і стежить постійно за кар’єрою онука, на його бій прийшов із дружиною вперше. Сказав, що бій йому сподобалася, а на програш онука відповів, що «спорт є спорт».

Натомість бабуся Ігоря, Алла Гунько, була не такою захопленою. Очевидно, що жінці складно було дивитися на те, як спортсмени лупцюють один одного на ринзі: вона часто відводила погляд від гексагону, а на бій онука, особливо в другому раунді, поглядала лише зрідка.

– Ми за нього так переживали, а в нашому віці… Ми ж гіпертоніки, розумієте? Сидимо на таблетках. Нам просто важко було це споглядати, – віджартувався дідусь Ігоря.

Ігор Гунько, до речі, був дуже стомленим  після бою, тому прокоментував його коротко.

–  Я себе реально у формі тримаю протягом багатьох років. Я не відпочивав практично, і бій це показав: після першого раунду швидко втомився, у мене затекли руки і я відчув себе на межі. До останнього не здавався, та, на жаль, програв. Все було чесно, – поділився спортсмен. – Але це не перша моя поразка, тому я знаю, як з цим впоратися. Мені просто потрібен відпочинок, і я повернусь у такій же формі, як вигравав попередні бої. Все дуже просто.

Натомість переможець, 22-річний Богдан Лисенко, ділився враженнями від бою рхочіше.

– З першої хвилини я зрозумів, що він не такий страшний на руках, як здавалося до цього, – поділився спортсмен. – Спочатку я старався перебити його руками, далі були плани забороти, зробити прохід в ноги, потім кидок якийсь і больовий. Але виходило так, що він перший це робив, чого я не очікував. Він затягнув мене у партер, а там уже сталося як сталося: я вибрався, провів важіль ліктя і – перемога. План на бій був трошки інший, але вийшло, як вийшло. Він виконував мій план на бій, а я  його. Мабуть це було так. Але в якийсь момент я аж захвилювався, тому що дуже добре йому попадав, і думав, що він повинен уже як мінімум поплисти, але в його очах я цього не бачив. Він ні на секунду не втрачав свідомість, і було страшно навіть: що ти за монстр такий, що не можна тебе завалить?

А на те, як святкуватиме перемогу, Богдан відповів коротко: «Прийму душ і поїду спати, бо дуже втомився».  

Також Боглан Лисенко зазначив, що поки не хоче поспішати переходити в основну лігу і думає провести ще один бій у своїй ваговій категорії – до 84 кілограмів.

Втім віце-президент ліги Денис Перч, зазначив, що для Богдана ця перемога (пояс «Road to WWFC») означає те, що він тепер стає кандидатом на бої в головних турнірах «WWFC», де вагова категорія до 93 кілограмів. Найближчі такі турніри відбудуться у Києві у вересні та грудні 2019 року, але на який із них поставлять Богдана Лисенка, ще не відомо.

Турнір «Road to WWFC 2019» відбувся за підтримки Вінницької міської ради, міського голови Сергія Моргунова та за інформаційної підтримки видання VежА.

Щодо травм, як отримали спортсмени, то Віталій Гущенко, травматолог центру спортивної медицини та лікувальної фізкультури, розповів, що змагання у цьому сенсі  були вдалими: один зі спортсменів отримав перелом п’ястної кістки (зі слів лікаря, «нічого страшного там немає»), а в решти – забої і один розбитий ніс.

Фото Ольги Мірошниченко

Автор: Катерина Дядюк

Поділитись публікацією
Вгору