Концерт, що об’єднав народ після війни: у Вінниці Андрій Любка презентував книгу про колишню Югославію. ФОТО

“Концерт U2 1997 року в Сараєво – це така точка біфуркації сербської історії. Якщо ми не будемо дивитися на Балкани, північ Польщі, Москву чи Бурятію – подивляться і вирішать за нас”.

Так почав сьогоднішню презентацію один з організаторів події Олег Левченко, ще до того, як сам Андрій Любка з’явився на сцені хабу “Місто Змістів”.

“Дивно говорити у Вінниці 2018 року про концерт U2 в Сараєво, який відбувся 1997 року. Однак насправді аналогій з сучасними українськими подіями і тодішніми в колишній Югославії – досить багато, і не лише тому, що концерт тоді відбувся 23 вересня”, – говорить молодий письменник та перекладач, сидячи на червоному стільці перед нечисленою публікою, котра все ж змогла зібратися в хабі в робочий час будня.

Андрій Любка відпочатку розповів, що до громадянської війни Югославія була однієї з найбагатших та найщасливіших країн тодішнього т.зв. “східного блоку”. Попри те, що країна об’єднала в собі представників різних етносів та релігій, за рахунок соціалістичного устрою вона була практично атеїстична, тож особливих конфліктів на релігійному підґрунті до певного часу не виникало. Допоки не розпочалася війна.

– Це була навіть не війна шовіністів, а війна будинків, навіть сходових клітин. Зв’язки інколи доводилося розривати навіть у межах однієї сім’ї. Було страшно, коли людина йшла з дому не попрощавшись – це могло означати, що вона йде “на той бік”. І обстріли, які потім відбувалися, могли бути справою рук колишнього сусіда, – пояснює драматизм тієї історії Любка.

Після завершення активної фази бойових дій в результаті Дейтонських угод, “гаряча” фаза війни між сербами, боснійцями та хорватами припинилася, однак це не означало миру в стосунках між людьми. “Люди ходили одними вулицями, однак ніби перебували у скляних коробках”, – пояснює Любка недовіру і намагання дистанціюватися один від одного колишніх громадян єдиної держави.

Так виросло ціле покоління сербів, хорватів та боснійців, які жили у замкнених суспільних і політичних середовищах. Молоді люди перебували у сильній економічній скруті: в містах не було електрики, вони не могли навіть подивитися телевізор, не ходили потяги. Люди були заблоковані в своїх нових республіках, і навіть послухати улюблену музику було проблематично.

Любка описує це епізодом, коли доводилося економити батарейки під час прослуховування касети улюбленого гурту в касетному плеєрі. Згодом батарейки почали сідати, плівку почало “зажовувати”, музика сповільнювалася… це були особливі переживання.

Все змінилося за два роки після підписання Дейтонських угод, коли в Сараєво анонсували концерт культового  гурту U2. Саме тоді в місто прийшов перший поїзд, аби якось довезти бажаючих потрапити на стадіон, де мав виступити Боно і команда.

На концерт прийшло 45 тисяч людей: сербів, хорватів, боснійців, мусульман, католиків, християн. Усі вони вперше, об’єднані улюбленою музикою, опинилися пліч-о-пліч після завершення бойових дій.

Книгу “Концерт”, яку переклав Любка, свого часу написав Мухарем Баздуль – один з найпопулярніших балканських письменників. Любка побачив книгу під час вивчення сербської мови і відразу загорівся ідеєю перекласти її українською. Однак на заваді стала політична система Боснії. Адже там – відразу кілька урядів (федеральний, боснійський, та уряди окремих кантонів), а відтак – неймовірна кількість міністрів культури, які перекладають відповідальність один на одного.

Окрім того, в країні діє “Трипрезидентура” (Президія, що складається з трьох членів державотворчих народів), коли на посаді одночасно перебувають три “президента”. При тому згідно з тимчасовою конституцією, одним з президентів обов’язково має бути православний серб, інший – хорват-католик, а третім – боснієць-мусульманин. Рішення приймаються виключно консенсусом і кожен з трьох може накласти вето. В таких умовах домогтися будь-якого бюрократичного, та ще й міждержавного рішення – надзвичайно складно.

Проблему допоміг вирішити один з українських банкірів, знайомий Андрія Любки Володимир Лавренчук, який до того ж є музикантом. Саме завдяки його зусиллям книга побачила світ українською мовою.

“Ніби звичайні історії звичайних людей навколо одного концерту світового туру U2 створюють особливу магію присутності у повоєнній Боснії. Багатомовні, мультирелігійні, прості й величні водночас. Якось гармонійно вписується в це слов’янське розмаїття поезія від Боно, лідера U2, та ще й в оригінальній версії англійською. Коли читаєш, майже не відчуваєш частої зміни мов від англійської до боснійської… а тепер, дякуючи перекладу Андрія Любки, і до української. Книга про молодь, про смак до життя, трохи філософії і трохи рок-музики. Одне слово Beautiful Балкани”.

Володимир Лавренчук, банкір, музикант.

Говорячи про паралелі, які можна провести між сучасною Україною і тодішньою Югославією, Любка найперше згадав проблему знелюднення окремих територій, які є економічно депресивними і де проблема посилилася через відкриття кордонів: так відбувається в Україні і так само тоді відбувалося зокрема у Сербії, особливо в прикордонних з Болгарією, районах. “Водночас Населення Землі збільшується, тож ми можемо очікувати, що невдовзі ці території займуть вихідці з інших країн”, – вважає письменник.

Наприкінці Андрій Любка зазначив, що наступного року планує видати власну книгу про Балкани: мікс репортажу і великого есе. А Олег Левченко, завершуючи презентацію, висловив сподівання, що цим заходом у Вінниці “зродилася цікавість” до таких далеких, і таких близьких до України, Балкан.

Презентація відбулася в межах спільного проекту Генерального консульства Республіки Польщі у Вінниці та Громадської організації «Подільська агенція регіонального розвитку» – «Платформа ідей», метою якого є обмін думками, актуальних для Східної Європи та Балкан, в культурній, політичній та економічній сфері для формування спільного бачення розбудови майбутнього України.

Фото Миколи Геркалюка

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією
Вгору