× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Катерина Калитко презентує у Вінниці нову поетичну збірку “Бунар”

Нова поетична збірка Катерини Калитко вийшла через чотири роки після попередньої «Катівня.Виноградник.Дім».  «Бунар» – книжка, в якій поєднуються лейтмотиви вкорінення і дороги, війни й любові.

Презентація нової поетичної книги відбудеться третього липня о 18.30 у книгарні «Є» за участю авторки. Катерину Калитко знають як письменницю, перекладачку і поетку. Після прозової книги «Земля загублених» за яку Катерина отримала премію «Книга року ВВС» та Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського.

Нової поетичної книги від авторки чекали як звичайні читачі, так і літературознавці і критики, адже деякі з них вже встигли написати свої відгуки та рецензії.

Катерина розповіла Vежі, чим відрізняються та схожі дві поетичні збірки:

– Спільне у цих збірок передовсім те, що вони з’явилися після пережиття переломного соціального досвіду, який дуже змінив сприйняття того, що було до, і позначив переживання того, що прийшло після нього. У “Бунарі”, на відміну від “Катівні. Виноградника. Дому” менше гострого болю від цього перелому, менше гарячого відчаю. Є гіркота війни, яка осіла на дно щоденного життя, стала його звичним тлом, є велика дитинна розгубленість, є пошук слів для цієї розгубленості. Але понад усе – любов: до людей, до окремо взятої людини, до землі. Вона – нерв і камертон.

Окрім цього Калитко розповідає і назву книги та сенси, які в ній заховані. Виявляється, «бунар» – це турцизм, який прижився в балканських мовах і подекуди на півдні України. Бунар – це колодязь:

– Колодязь – це хороша метафора для вростання, вгризання в свою землю, яке неминуче відбувається під час війни. Копання колодязя, пошук води як сенсу, знімання шарів землі й розуміння, з чого вона складається, що поглинула і чим проросте, були моїм стрижневим мотивом. Чому саме така лексична одиниця? По-перше, як данина моєму межовому авторському досвіду, який дотикається і України, і Балкан. По-друге, це взаємодія з тюркомовним субстратом, який теж творить обличчя сучасної України.

Авторка додає, що в Одеській області, наприклад, є містечко Татарбунари – “татарські колодязі”. Є це слово і в кримськотатарській мові.

– Якщо колодязь – це скважина, то хай вона буде спільною для нас, хай відкривається ключем спільного досвіду. У киримли є ще дивовижна ідіома – qoyu bunar – густа імла. На кшталт тієї, про яку я пишу на початку книжки. Така, з якої слова повертаються новими та іншими, – говорить Калитко та додає, що голос Катерини Калитко завжди є голосом людини, яка любить – і в цій книжці теж. І трохи голосом підземної води, яка втілює колективну пам’ять.

 

Катерина Калитко – письменниця і перекладачка. Авторка шести збірок поезій, остання з яких – «Катівня. Виноградник. Дім» (2014) – відзначена премією «Літакцент року». Опублікувала дві книжки короткої прози: «М.істерія» (2007) та «Земля Загублених, або маленькі страшні казки» (2017). Лауреатка конкурсів «Гранослов» та «Привітання життя» ім. Богдана-Ігоря Антонича, конкурсу читаної поезії «Молоде вино», конкурсу видавництва «Смолоскип» та літературної премії «Благовіст», премії «Книга року Бі-Бі-Сі 2017» та Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Тексти перекладені англійською, німецькою, польською, вірменською, литовською, словенською, сербською, італійською та на іврит. Стипендіатка програми CEI Fellowship for Writers in Residence 2015. Лауреатка фестивалю короткої прози Imbiero Vakarai 2016. Лауреатка міжнародної премії Vilenica Crystal 2016. Перекладає з балканських мов. За свої переклади нагороджена премією часопису «Кур’єр Кривбасу» та перекладацькою премією METAPHORA.

 

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору