Інна та Денис Деканенко: “У Вінниці люди “голодні” на нове, але водночас – бояться нового”

Певний час після переїзду з Донецька Інна та Денис Деканенко жили в Києві та згодом перебралися до Вінниці, де відкрили власний заклад під назвою “Prostir 23”. Молода пара хоче показати вінничанам, що нового не потрібно боятися і що заклади можуть бути нетиповими.

Це історія про любов до гастрономії, один одного, власної справи та природи. Про страх змін та гастрокультуру у Вінниці.

З кожним роком до Вінниці переїздить все більше людей, котрі змінюють місто. Вони говорять про комфорт, про можливості, розвиток та затишок, щодня зізнаються місту у коханні та щиро радіють, що змінили місце проживання. Але завжди є дві сторони: наприклад, з кожним роком з Вінниці їдуть цікаві люди, яким стає затісно, і подальших перспектив розвитку для себе вони, на жаль, не бачать. Переважно це стосується креативних індустрій: музиканти, фотографи, художники, актори, дизайнери. Серед цих людей багато тих, кого знають не лише в Україні, але і поза її межами.

Зокрема й тому Vежа вирішила розпочати цикл історій про успішних людей, котрі покинули Вінницю та тих, хто навпаки – приїхав її змінювати.

За шість інтервю ми спілкувалися із різними людьми які приїхали або поїхали з Вінниці: співачками, головними редакторами, дизайнерками, авторками пісень та ілюстраторами, піарницями та директоркою Інституту розвитку міст. Цього разу героями нашої рубрики стала молода пара, яка в кінці минулого року відкрила у місті новий заклад – Prostir 23”.

Від війни на Донбасі вони втекли до Києва, а згодом обрали місцем, де хочеться щось робити і змінювати, саме Вінницю, адже побачили тут потенціал до чогось нового та нетипового. Вже близько двох років Інна та Денис живуть у Вінниці, виховують піврічного сина та займаються улюбленою справою, яка приносить задоволення обом.

 

Про переїзд

Інна: я переїхала до Києва, тому що в Донецьку все сталося в один день. Мої друзі казали: «давай, їдь у Київ, тут є де пожити перший час», бо я думала, що до Харкова поїду. Поїхала в Київ тільки через те, що там друзі були. 2 роки працювала у столиці: спочатку у магазинах, де гастрономія, потім в кавярні. Київ мені сподобався, я швидко асимілювалася і потім познайомилася з Денисом.

Денис: Я взагалі доволі довго вдома сидів, робота більш-менш ішла. Але хотілося не вдома сидіти вечорами, а нормально проводити час і не думати куди можна йти, а куди не можна. Я не дуже прижився в Києві, хоча загалом він мені подобається. І переїхали до Вінниці через те, що у нас тут багато родичів. Тут прабабусі мої і от тепер і ми.

Про Вінницю

Денис: Як тільки ми переїхали, Вінниця мені здалася спокійною. Навіть на дорозі трафік спокійніший, але культури у водіїв взагалі немає.

Інна: Мені після Києва мало простору – не вистачає архітектури, не вистачає прогулянок, різних цікавих заходів, концертів. Не вистачає маштабу якось. Я любила в Києві в метро почитати, а тепер не встигаю просто. Якщо загальне враження, то місто лише починає розвиватися, набирає обертів.

Денис: Ми тут зіштовхнулися з тим, що дуже мало людей пробують щось нове. От вони звикли пити американо і ти кажеш «спробуйте альтернативу чи ще щось», а вони просто не готові до цього.

Інна: Є люди, які приходять до нас, дивляться навколо і розуміють, що це не їхнє місце. Ми зараз постали перед викликом: чи продовжити роботу закладу, чи закривати його. На це багато хто впливає: власник, орендатори, вони рекомендують робити розчинну каву, ставити дешевші ціни. А я принципово говорю: ні, бо ми це робимо не через гроші, а через ідею. Бо тут насправді це потрібно, тут люди “голодні” на таке.

Інна: Молоді люди класні, дуже багато цікавих людей. Звичайно, є неприємні люди, які звертаються до тебе на “ти”. Мені здаєтся, що по всій Україні однакові люди, вони всі прості.

Улюблені місця

Інна: ми дуже любимо природу і подорожувати Україною взагалі. У Вінниці наявність таких парків і красивих місцин — це дуже круто. Ось це місце над Бугом ми дуже любимо, бо тут спокійно.

Денис: а це місце ми знайшли випадково, любимо відпочивати біля цієї водойми, колись просто каталися і інтуїтивно заїхали сюди. Схоже, що це якась приватна територія, але можна спокійно зайти. Тут дуже затишно і красиво, і фауна класна — лебеді плавають, різні птахи співають.

Інна: територію лікарні Ющенка ми любимо за архітектуру і історію, яку вона має. Але дуже жаль, що на цій алейці зрубали дерева.

Донецьк-Київ-Вінниця

Інна: Донецьк після Євро став супер, там і виставки почали з’являтися, “Ізоляція”, багато цікавих закладів почало відкриватися, багато заходів, де молодь могла розвиватися. Донецьк ріс, дуже розвивася, ставав гарним. Мінусом, звичайно, була промисловість. Це місто в цілому промислове. О сьомій годині гримів металургійний завод, я навіть інколи за цим сумую.

Київ я люблю до цього часу — це таке старе місто з класною архітектурою. У Вінниці мені дуже подобається природа. Біля нас є воєнний санаторій і там як спускаєшся до річки, то прекрасне місце просто.

Денис: я жив у Макіївці раніше, то в нас там взагалі навіть повітря інше, важке дуже. Київ мені був важким через шалений трафік на дорогах: якщо ти водій, то всі твої сили йдуть на стояння в заторах. У Вінниці проблема є у дорогах, але тут ще й у водіїв немає якоїсь культури на дорозі. А ось трамвайчики круті.

Про “Prostir23”

Денис: в нас була мрія — ми довго говорили за якусь місцину і довго шукали його у Вінниці. Ми багато місць переглянули, а одного разу гуляли і побачили це місце, воно нам відразу сподобалося і вже на другий день ми підписали угоду та почали все ремонтувати.

Ми думали швидко зробити ремонт, але все дуже довго просувалося, було холодно, стіни сохли довго, ми наносили один шар, чекали добу поки висохне, потім інший. Дуже багато роботи насправді було. Нам ще попався хороший майстер і все поступово почали робити. Але в нас ще багато ідей для розвитку цього простору.

Інна: Денис раніше займався меблями і багато чого тут робив своїми руками. Нам приємно, що є люди, які хочуть допомагати, хочуть, щоб ми існували і підтримують нас. Є одна дівчина – Лєра, яка просто так допомагає, хоче, щоб ми розвивалися, хоче намалювати нам щось на стіні, є вже пару ідей, може навіть на фасаді.

 

Інна: “Простір” тому, що ми не хочемо себе спеціалізувати локально, бо ми не кав’ярня. Ми хочемо, щоб людям було приємно випити якийсь напій, можна було почитати спокійно, ось в нас навіть міні-бібліотека є, яку ми також хочемо розвивати. Тут люди дуже люблять фотографувати і просто люблять розмовляти. Деякі приходять з нами просто розмовляти, тому і на барі є стільці. А “23” ми додали до назви, бо це наша цифра з Денисом, це число нас переслідує і це насправді якась магічна річ. Коли ми збиралися відкриватися, то у нас на порозі валялося 5 гривень: ми поглянули на серійний номер купюри і побачили, що коли всі його числа скласти докупи – вийде 23.

Може то був знак, я вірю в це.

 

Про розвиток гастрокультури у Вінниці

Денис: Ми вже навіть познайомилися із деякими власниками кавярень. Спочатку вони насторожено до нас ставилися, а потім нормально.

Інна: Ми вже знаємо по вибору напою, хто яка людина: наприклад, еспресо бере той, хто займається кавою.

Мені взагалі подобається все, що пов’язане із гастрономією і плюс свого закладу, що ти можеш створити його таким, як тобі подобається. Дизайнера можеш в собі відкрити. В мене насправді дуже багато ідей щодо винного, щодо пивних крафтових меню. Їжа це завжди дуже цікаво — це можливість відкрити щось нове.

Інна: Я коли приїхала сюди, то ситуація з кавярнями стала поштовхом відкрити свій заклад, бо просто одиниці дійсно якісних закладів і людей, які працюють не на комерцію. Дуже багато типових закладів, і немає ніякого розвитку. Не вистачає душевних закладів, тут більше нахил на українську кухню, я не маю нічого проти, але хочеться різноманіття. Бо після Києва ти бачиш наскільки тут це не розвинуто. Зараз лише почали потихенько зявлятися цікаві, якісні заклади і це чудово.

Фото Андрія Завертаного

Позначки: , , , , , , , , ,

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
  • Роман Кайнер

    >воєнний санаторій

    Військовий. Воєнний — той, що відноситься до війни, військовий — до війська.