× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

“Голодомор” та “Прагнення до іншого”: у Вінниці обрали переможців конкурсу імені Альтмана. ФОТО

Сьогодні у Вінниці назвали переможців конкурсу візуального мистецтва. Цьогоріч у фінал потрапили 14 митців та мисткинь із Вінниці, Києва, Львова і Харкова. Трьом вдалося отримати призові місця, а переможець матиме змогу презентувати свої роботи в Харкові та Києві. 

Фактор тривоги, Голодомор, Джунглі, Незрима присутність, Український бестіарій, Пізнання, Прагнення до іншого, Мулитимодальний режим та ще багато іншого наповнили простір галереї ХХІ сьогодні, 13 грудня. Раз в рік митці зі всієї України збираються у Вінниці, аби позмагатися, а насправді – більше показати свою творчість, на конкурсі імені Натана Альтмана.

Цьогоріч у шорт-лист конкурсу увійшли: Анастасія Кулик «Джунглі», Анастасія Худякова «Незрима Присутність», Богдан Кухарський «Фактор тривоги», Богдан Локатир та Маргарита Журунова «Артбук «Український бестіарій», Денис Дитинюк «Пізнання», Євгенія Антонова «Живопис. Без назви», Ірина Ворона «Self individuality research project», Катерина Кубицька-Солдатова «Реверсивність», Марго Саркісова «Місто. Ніч», Олена Шибунова «Ініціація», Катерина Калініченко, Еміль Мамедов «Афільтрація», Анна Мананкіна «Мультимодальний режим», Петро Грицюк «Прагнення до іншого»: «Тунелі»,Андрій Достлєв, Лія Достлєва «Голодомор».

Ще до презентації робіт фіналістів Олександр Никитюк говорив, що цьогоріч учасники досить сильні, а роботи вражають своєю різноманітністю.

 

Насправді це помічаєш відразу потрапивши у приміщення галереї. Адже візуальне мистецтво представлено в абсолютно різних формах та жанрах. Щось сприймаєш відразу, для чогось потрібно вдивлятися у дрібні деталі та описи проектів.

 

Тут і фотографія, артбуки, відео-арт, класичний живопис, колажі та інсталяції. Митці у своїх роботах виходять за рамки звичайного та буденного і шукають глибші сенси, аналізуючи себе, світ довкола, історію країни, почуття та страхи, а подекуди навіть таку проблему з зором, як астигматизм.

Вони не працювали у класичних жанрах – фіналісти все частіше вдавалися до експериментів із формами та матеріалами. Серед яких можна знайти метал, дерево та навіть елементи рослин.

 

Більшість робіт не про те, щоб відразу зрозуміти і вразити, а про те, що кожен має копнути глибше і в мистецтво, і у свій внутрішній світ. Подекуди проекти відсилають нас у минуле, а інші – змушують проаналізувати теперішнє. Це і про зв’язок культур та поколінь, а також про самоідентифікацію та історичну справедливість.

 

«Не з’їв омлет, бо пропав апетит, рештки смаженої картоплі з куркою і грибами, проросла картопля, черствий хліб» – все це уривки із проекту «Голодомор» Андрія та Лії Достлєвих. Саме біля цієї роботи у віддаленій частині експозиції стоїш довго, роздивляєшся, аналізуєш.

До речі, саме цей проект отримав перемогу у конкурсі, а також спеціальну відзнаку від Харківської муніципальної галереї. На жаль, автори проекту не змогли приїхати до Вінниці, адже презентують інший проект за кордоном. Проте, саме цю роботу відзначили для себе багато художників та звичайних глядачів.

 

– Мені дуже сподобався проект «Голодомор». Він пов’язаний з тим, що не можуть просто так залишити Голодомор. Наша історична та фізична пам’ять і пам’ять наших предків теж відбивається на нас і викликає якесь таке почуття сорому, – зазначила мистецтвознавиця Оксана Колісніченко.

Мистецтвознавиця також відмітила, що кожен сучасний художник думаючий і відчуваючий. А для того, щоб зробити певний арт-об’єкт чи композицію потрібно багато читати, багато «надивлятися», спілкуватися з людьми, аналізувати різні історичні довідки, їздити, ходити кудись.

 

Підтвердження тому є артбук «Український бестіарій», який створили Маргарита Жирунова та Богдан Локотир. Над проектом митці зі Львова працювали близько двох років. За сумісництвом він є їхнім спільним дипломним проектом. Роботи виконані в техніці офорту, а серед матеріалів можна знайти як і папір, так і металеві пластини. Всі елементи артбуку виготовлені власноруч.

 

Богдан розповідає, що він займався переважно технічною роботою, тобто всім, що пов’язано із друком, тисненням, оформленням. Робота над текстами і графічною частиною була за Маргаритою.

 

– Вона дуже багато підняла різної літератури, записок, художніх творів і тому подібних речей, в яких згадується цей бестіарій. І виділила те, що найбільш частіше повторюється. В текстах вона намагалася зробити так, щоб коли його читаєш, тобі було зрозуміло наскільки те, що трансформувалося в цих бісів і цих створінь, насправді було досить очевидним. Просто на той час воно не було зрозумілим. Наприклад, Полудниця – це восьмий офорт в книзі, вона описується як дух, який приходить в обід і карає тих, хто працює в обід, а в обід зазвичай сильне сонце і описується це покарання, що вона кружить голову, заставляє працювати і так далі. Грубо кажучи, раніше не розуміли, що це сонячний удар, а зараз це очевидно. Але водночас там не описується, що це сонячний удар, але текст намагається бути побудований так, щоб читач міг зрозуміти це, – розповідає Богдан.

Відкриваючи книгу, ти вже бачиш натяк на те, що не такий страшний чорт, як його малюють.

 

Маргарита ж розповіла, що на створення артбуку надихалася фольклорними і народознавчими працями. Звичайно, спочатку був текст, а далі графіка. Дівчина говорить, що часто образи виникали вже під час пошуку інформації.

 

Працювали митці і з глядачами, які прийшли на виставку. Напевно, найбільш інтерактивним став проект Анастасії Худякової з Харкова, яка взяла участь в конкурсі на запрошення переможниці минулого року Ольги Федорової.

Дівчина переважно займається живописом, розписом та створює у Харкові мурали, але до Вінниці привезла фотопроект «Незрима присутність».

 

– Проект взагалі про роботу нашого мозку і уяви. Дуже часто люди намагаються знайти зрозумілі нам речі в зовсім нестандартному баченні. Наприклад, ми йдемо по вулиці, бачимо хмаринки і починаємо уявляти, що хмаринка схожа на людину, на якусь тваринку, сердечко. Я на це дуже часто звертаю увагу і фотографую. Наприклад, йду по місту, бачу якусь пляму на асфальті і фотографую. В мене за останній період зібралася купа фотографій і я не знала, що з ними робити, а тут я зрозуміла, що виходить цілий проект з цими фотографіями.

 

Проект Анастасії спонукає відвідувачів спробувати побачити щось своє у фотографіях та забрати фото напам’ять:

– Для мене у будь-якому сучасному проекті важливий зв’язок і спілкування з глядачем, – говорить Анастасія і схоже, що спілкування вдалося, адже охочих домалювати щось своє знайшлося достатньо.

 

Не обійшлося цьогоріч і без мультимедійних арт-проектів. Відтак, Анна Мананкіна, відразу привертає увагу своєю відеороботою не тільки зображенням, але й ритмічними монотонними звуками, що подекуди нагадують стукіт серця.

 

– Це мій перший проект з відео і він дуже цікавий в плані контакту з глядачами, тому що спочатку ця робота експонувалася в такому боксі, ніби в закритому просторі. В цій роботі я базувалася на вивченні мультимоделі нейролінгвістики. Це не тільки вербальна мова, але й мова жестів, мова тіла. Люди у спілкуванні між собою сприймають першим невербальне, якісь жестові речі, дрібниці, різні нюанси. Наприклад, коли людина підходить до тебе і каже «я тебе дуже сильно люблю», але його обличчя якесь в цей момент незадоволене і ти не віриш. Поза чи жести показує інше, що він закритий, – розповідає Анна.

 

В цей час на екрані з’являються слова, які описують різні емоції, але при цьому у героїв відеороботи не відповідні рухи тіла. Виникає певний дисонанс.

– Було цікаво взяти якийсь певний жест і текстову складову і зіштовхнути їх між собою, такий експеримент, що людина буде сприймати першим.

Саме на фоні роботи Анни і розпочали офіційне відкриття конкурсу та нагородження фіналістів і переможців оргнізатори.

 

Олександр Никитюк зазначив, що за вісім років існування конкурсу, щоразу тут презентується мистецька еліта сучасного візуального мистецтва України та додав, що переможці та учасники минулих років поставили досить високу планку, яку ще більше підняли цьогорічні фіналісти:

– Всі, хто пройшов в фінал – це переможці. Є різні жанри: живопис, графіка, фотографія, відео-арт, скульптура. Багато напрямків і важко сказати, що краще – це неможливо. Обирала переможців експертна рада з Києва, Сум, Харкова, Вінниці і Кракова. Визначали їх за такими критеріями як інноваційність, доцільність та тематична актуальність. Інноваційність – це щось має бути нове, те, чого раніше не було ще.  Художня доцільність – може бути щось небачене, але щось недоцільне. І головне – це тематична актуальність проектів: наскільки він актуальний, наскільки він сучасний, наскільки він важливий для нашої держави, світу і для розвитку мистецтва.

 

До речі, роботи всіх фіналістів будуть надруковані в каталозі, який поширять по різним галереям України. Після нагородження тих фіналістів, які приїхали до Вінниці, організатори назвали переможців.

 

Таким чином третє місце зайняла Євгенія Антонова із роботою “Живопис. Без назви”.

 

Друге місце дісталося Петрові Грицюку, який презентував роботу “Прагнення до іншого: Тунелі”.

Переможцями стали Лія та Андрій Достлєви із проектом “Голодомор”.

Як розповів після нагородження Петро Грицюк на створення свого проекту його підштовхнуло навчання в Львівській академії мистецтв, де він став певним заручником ситуації:

 

– Перший мій проект – це був такий заручник ситуації. Студенти, які вчаться у мистецьких закладх часто стають заручниками тієї ситуаціїі, коли ти хочеш щось робити, але не можеш, бо стримують певні стандарти. От я хотів цим проектом передати.

 

До Вінниці Петро привіз не повний проект, а більше відеороботу, яку знімав для себе, доповнену чернетками на металі.

– Ця робота висить в повітрі і до неї протянута така ниточка і ця жилка передає це враження радянського стану, яке не допускає нас до чогось іншого, до якихось змін і в кінцевому етапі студенти які випускаються, мають обмеження. Я вчився ще в Польщі, то там обмеження такого немає. Студенти більш відкриті до світу, відкриті до проектів, відкриті пробувати щось нове, а в нас ніби мистецтво – це повна відкритість має бути, а воно заангажовне. Мистецтво знищує мистецтво, якось воно так.

Фраза Петра також відображає і майбутнє виставки фіналістів, адже частину мистецтва завтра знищить інше мистецтво – в приміщенні галереї відбудеться вистава. Тому побачити всі експонати є можливість ще завтра в першій половині дня. Частина залишиться ще тиждень.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору