Фортепіанні фабрики старої Вінниці: історії міських майстрів, які створювали вишукані музичні інструменти. ФОТО

Враховуючи попит на музичні інструменти, у маленькому повітовому містечку, яким була Вінниця 200 років тому, почали з’являтись відповідні установи. Йдеться не лише про магазини, де торгували музичними інструментами, а й про фабрики, де їх збирали та обслуговували.

Приблизно за сто років до Миколи Оводова та Григорія Артинова, які почали активну розбудову міста, Вінниця була маленьким повітовим містечком в Подільській губернії тогочасної Російської імперії. Незважаючи на це, в місті був попит на клавішні музичні інструменти. Про це свідчать згадки в архівних документах про підприємця Устрінецького, який на початку ХІХ століття заснував у Вінниці фортепіанну фабрику.

– Окрім самого Устрінецького, на фабриці працювали чотири наймані робітники. Вони отримували з-за кордону окремі деталі та складали з них піаніно, роялі тощо. Відомо, що в 1820 році Подільська гімназія купила п’ять роялів на фабриці Устрінецького, –  розповідає викладачка Вінницького коледжу культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича Наталя Кушка.

Дослідниця дізналась про Устрінецького та його фабрику випадково. У Вінницькому обласному державному архіві їй трапилась судова справа, де йшлося про історію конфлікту між Устрінецьким та його покупцем Рихлінським. Останній придбав у підприємця рояль. Вони уклали угоду, згідно з якою, Устрінецький зобов’язувався зайнятись налаштуванням музичного інструменту, якщо той розладнається. Через рік після купівлі роялю Рихлінський звернувся до Устрінецького зі скаргою, що інструмент погано грає та розсохся і вимагав щоб майстер налаштував рояль.

– Устрінецький відмовився, адже в договорі було зазначено, що інструмент потрібно ставити там, де він не розсохнеться і не розлагодиться, а Рихлінський поставив рояль біля печі. Зрештою дійшло до бійки, куди були втягнуті робочі фабрики та інші. Устрінецький поставив добрячого  “ліхтаря” під оком Рихлінському і той звернувся до поліції. Так почалося протистояння в суді, – каже Наталя Кушка.

Суд постановив, що Рихлінський має забрати рояль від печі і поставити його у відповідне місце, а Устрінецький займеться його ремонтом та налаштуванням.  

З тієї ж судової справи стало відомо, що Устрінецький приїхав до Вінниці з Австро-Угорської імперії. Він походив з роду цехових майстрів з виробництва клавішних музичних інструментів і працював у Відні. Чому він вирішив переїхати до Вінниці та де саме розташовувалась його фабрика – поки що невідомо.

Інший підприємець, відомості про якого вдалося знайти дослідниці, мав прізвище Френкель. В 1894 році він відкрив у Вінниці фортепіанну фабрику. Перед цим Френкель намагався налагодити торгівлю клавішними музичними інструментами в Могилеві-Подільському, але, швидше за все, на тамтешньому ринку не було значного попиту.

А. В. Місевський теж спочатку намагався відкрити фабрику в іншому місті, а саме в Кам’янці-Подільському.

“Случаются у меня иногда хорошіе подержанные инструменты. Надеюсь, что мои покупатели останутся моим магазином довольны, как и было до сих пор.

Настройку и починку роялей і піанин принимаю на месте и на выезд.

С почтением фортепіан. маст. и настройщ. А. В. Мисевскій”, – йшлося в рекламному оголошенні в пресі Кам’янця-Подільського.  

В 1900 році він відкриває “Собственную фортепіанную фабрику” у Вінниці. Окрім збирання клавішних музичних інструментів там торгували нотами, грамофонами та платівками і здавали роялі та фортепіано в оренду. Вінницька фабрика Місевського розташовувалась в домі Бернштейна. Будинків з такою назвою було декілька, проте, за словами Наталі Кушки, в даному випадку йдеться про будівлю на розі вулиць Поштової та Князя Ростислава (сучасні Соборна та Соловйова). В наш час на місці трьох будинків Бернштейна за адресою Соборна, 43 розташований житловий будинок, відомий також як “Будинок вчителів”.

Зібрані на фабриці Місевського піаніно збереглись до наших днів. Одне з них зберігається у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, а інше у Вінницькому обласному художньому музеї.

Окремі уривчасті відомості траплялись і про інших вінницьких майстрів початку ХХ століття. Так, майстер Захаржевський мав свою фортепіанну фабрику, а Роман Шер, який приїхав до Вінниці з Немирова, відкрив фабрику та магазин. Як і Місевський, він здавав музичні інструменти в оренду. Фортепіанна фабрика майстра Мирошникова розташовувалась на місці сучасного квіткового магазину “Троянда”.

 

 

– Ці фабрики займались виготовленням піаніно та роялів. Як правило, вони створювали та продавали також інші музичні інструменти. Великою популярністю тоді користувалися балалайки, домри, духові інструменти тощо, – зазначає Наталя Кушка.

З приходом радянської влади виробництво клавішних музичних інструментів поступово занепадало. Однією з причин була ціна: фортепіано чи рояль коштували досить дорого. Та й ввозити з-за кордону необхідні деталі стало набагато важче.

Водночас, попит на різні види музичних інструментів зростав. В 1920 році у Вінниці відкрили консерваторію, технікум та музичну профшколу. Їх потрібно було забезпечити музичними інструментами. Також необхідність в інструментах мав міський театр та різноманітні самодіяльні гуртки. Значний попит і мала кількість інструментів призвели до конфліктів, час від часу доходило й до судів. В 1927 році В. В. Трей відкрив майстерню і магазин прокату музичних інструментів. В різноманітних магазинах відкривались відділи музичних інструментів, як наприклад в магазині книг, що розташовувався на місці сучасного Макдональдсу.  

В наш час у Вінниці вже немає фортепіанних фабрик, де збирали б клавішні музичні інструменти. Трапляються лише поодинокі майстри, які вміють ці інструменти налаштовувати та робити поверхневий ремонт. Враховуючи, що цьому не навчають в закладах освіти і досвід доводиться передавати з покоління в покоління, їх стає все менше.

Фото Ольги Мірошниченко та автора

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору