Фільм вінничанина «У нашій синагозі» відібрано до участі у міжнародному конкурсі

Дебютну короткометражну стрічку режисера та автора сценарію Івана Орленка з Вінниці знято у копродукції України (компанія Tatofilm) та Франції (компанія Kinoelektron) за підтримки Держкіно. Тепер стрічка потрапила у конкурсну програму Tampere Film Festival, який відбуватиметься у Фінляндії.

Фільм засновано на незавершеному оповіданні Франца Кафки «In unserer Synagoge» («У нашій синагозі»).

 

В оповіданні йдеться про маленьку єврейську громаду, яка має проблему, що заважає їм здійснювати молебен у своїй єдиній синагозі. Розповідь частково увійшла в сценарій загальною канвою оповіді та в діалогах. Автори фільму, знятого мовою їдиш, пропонують свій погляд на можливе завершення цієї недописаної історії.

Стрічка триває 20 хвилин і повністю монохромна.

— Не знаю чому, але монохромність була мені очевидна, як тільки прийшла ідея цього фільму. Не все можна пояснити логічно, але у ч\б є ряд переваг перед кольором, в тому числі економічних. Хоча це рішення було початковим і не було пов’язане ні з якими практичними аспектами виробництва, —розповів Vежі Іван Орленко.

Режисер додає, що робота над фільмом тривала  близько двох років. Зйомки були не довгими, але дуже розкиданими географічно – Київ, Хуст, Мукачево, Страсбург. Багато часу зайняла сценарна робота, кастинг, пошук локацій та інша підготовча робота, а також монтаж і запис саундтреку.

Особливістю цього фільму є також мова. Знайти героїв, які вільно володіють мовою їдиш було важко, тому з багатьма працював консультант, який переклав діалоги, а також зіграв одну із ролей.

— Наскільки мені відомо, це перший ігровий фільм, знятий в Україні на цій мові, – говорить режисер.

Наразі, коли стрічка вже відзнята Іван розповідає, що йому дуже цікаво як глядачі будуть інтерпретувати цей фільм, адже фільм допускає діаметрально різні трактування, як і літературне першоджерело.

Режисер сподівається, що фільм можна буде побачити влітку в Україні на одному із кінофестивалів.

Фото зі зйомок надані режисером 

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору