Директор «ГогольФест» Максим Демський: «Ми хочемо абсорбувати аудиторію, яка не любить попси»

Максим Демський та його команда можуть робити декілька фестивалів у рік в різних містах України, залучаючи до цього місцевих активістів і досліджуючи регіони зі сторони культури. Директор фестивалю “ГогольФест” говорить, що вони допомагають містам знайти власну айдентику і вже наступного тижня покажуть результат роботи у Вінниці. 

«Гогольфест» – це вже декілька років не локальний київський фестиваль, а своєрідна мистецька франшиза, що успішно функціонує у Івано-Франківську (самостійно) та Маріуполі. 17-18 листопада «гогольфестівськими» сенсами наповниться і простір Вінниці.

“У Вінниці має з’явитися людина майбутнього – ми дамо їй повітря, щоб дихати”: відбулася презентація Air ГогольFest. ФОТО

Для когось «Гогольфест» – це вже відомий бренд і наявність Air ГогольФест у Вінниці – великий крок до розвитку культури сучасного перфомативного мистецтва у місті, для когось – черговий незрозумілий фестиваль. Попри те, що сам ГогольФест входить у ТОП-20 фестивалів Європи.

Що таке «Гогольфест», які його основні маркери якості, чому він «приїхав» до Вінниці, як розвивається фестивальна культура в Україні загалом, чому мистецтво тяжіє до мульдитисциплінарності, з якими викликами стикаються культурні менеджери, які сенси ховає у собі локація заводу «Кристал» та про пошуки «голосу» у місцях, ми поговорили з директором фестивалю Максимом Демським.

Варто додати, що команда вінницького «Air ГогольФест» складається із місцевої новоствореної команди та київської. Зустрічаємося з Максимом якраз під час одного із приїздів організаторів на майбутню локацію фестивалю.

Чому Вінниця і як працює «GogolFest–inoculation»

Ми про Вінницю думали дуже давно. Звісно, Гогольфест в Києві і Гогольфест, що відбувається в регіонах – це зовсім різні речі. Вони багато в чому навіть не схожі. Вінницький «Air ГогольФест»  – це повністю новий фестиваль. Але частково його робить команда Гогольфесту, адже ми одні із небагатьох, які мають такий досвід.

У нас є унікальна концепція «GogolFest–inoculation», тобто «Гогольфест-щеплення». Концепція полягає саме в тому, що в нашому світу безкорисливість не дуже актуалізується. Тим не менш, ми реально даруємо фестивалі. Ми не приїздимо і не розповідаємо що кому робити і як жити, а разом із активними людьми з міста і його адміністративною частиною просто беремо і разом робимо фестиваль.

ГогольFest хоче до Вінниці. Чи хоче Вінниця ГогольFest?

Ми вибудовуємо основну лінію. Насправді саме для того ми і є, адже без нас, на жаль, дуже багато міст не можуть розімкнутися. Вони існують в своїй тусовці, в своїй історії, тож щоб не було інцесту, дуже потрібне «зовнішнє тіло» зі сторони, щоб додати в це інші кольори і воно почало розквітати.

Наше завдання не привезти матеріал і презентувати його, а саме здетонувати, акумулювати тих активних людей, налагодити їхній правильний зв’язок з владними, грантовими та технічними структурами. Показати весь спектр того, як відбуваються взаємодії і щоб через два-три роки після активних проведень фестивалю віддати цей фест на аутсорс взагалі.

Дуже хотілося би показати людям, що ми дуже відкриті до команди, а вінницька команда – це просто бомба. І ми не очікували такого. Вони надзвичайно активні в плані промоції. Десь половину промоції роблять вони, своїми ініціативами, своїми ідеями, вони самі розмальовуються, розписуються, контент так само частково є запропонований вінницькою командою.

Нічний “Гоголь” і “патологоанатоми”: у Вінниці влаштували перформанс з розклеюванням афіш. ФОТО

В регіонах, у нас щоразу стоїть завдання розвинути айдентику безпосередньо самого міста. В цьому кайф від організації і от чому ми закохані в ці речі. Кожен раз відкриваємо свій регіон для себе особисто абсолютно по-новому, не шаблонно, тому що ми приїздимо і нам доводиться знаходити контакт.

Наше завдання, щоб фестиваль відбувся, тому ми дуже часто спресовуємо власні его, свої власні амбіції задля того, щоб амбіції інших людей розвинулися. Особливо тих, які вперше в це повірили. Дуже небезпечно, щоб воно було порушено і зламано. Тому відносимося до цього надзвичайно тонко і завжди як вперше.

Нехай це звучить пафосно, але це реально так. Саме через це все почало виходити. Тому що ми не накладаємо якийсь свій шаблон на місто, на район чи карту і розуміємо чи співпадає вона з нашою історією чи не співпадає, як вона здійснюється ця історія. А ми приїздимо і починаємо зсередини ворушити, а ворушити можна достатньо нескладно, але головне – чесно.

Ми ставимо прості запитання: «про що люди мріють, чим вони займаються кожен день, чого вони хочуть самі – не для України, не для збереження і ще там чогось». Всі питання потім підіймаються насправді. Що таке насправді та війна, яка відбувається, як її реально перемогти і так далі. Ці всі питання – вони є тут всередині, в глибині цього питання. Коли ти задаєш собі особисто ці питання: що я хочу, про що я мрію взагалі як людина, не в суспільстві. І виходить, що кожен регіон мріє про якісь свої маленькі речі. Спочатку маленькі, які розвиваються у всю цю глобальну історію і коли до цієї ідеї, до цих мрій, починають залучатися інші люди, які також починають вірити в це, воно набирає глобальності та глибини.

Коли ці питання “просідають” на загальному рівні – бо вони не обговорюються ні в журналістиці, ні назагал десь, – ми  намагаємося ставити їх, підштовхувати. Якщо люди відверто хочуть чогось досягти, вони починають самі ставити ці питання собі. Ми лише в якийсь момент корегуємо цю історію, оскільки коли є просідання, люди зависають в запитанні і не можуть дати реальну відповідь, затримується пошук. Ми підштовхуємо всю цю історію в плані дій.

Ми кажемо тобі про те, що “чувак зроби крок, ти інакше не зрозумієш – це воно чи не воно, і поки ти не вступиш – до тих пір ти не зрозумієш цього. Тобі ніхто не відповість на це, ніхто… ні президент, ні прем’єр! Ніхто!”

«Кожен із цих фестивалів – унікальний для нас, але він властивий для тих, хто проживає у цих регіонах і в кого болить за свій край»

Головна тема цього фестивалю «не тільки…». Вінниця це не тільки… це щось іще. Це ось ці люди, які конкретно тут роблять це. Те, що відбулося в Маріуполі, – це маріупольська тема, це їхня історія, це їхня айдентика. Ми навіть зараз робимо там ряд проектів, оскільки їм стало цікаво, вони хочуть вдовгу всю цю історію запускати. Зараз працюємо над центром сучасного мистецтва взагалі вперше. Місто дійсно амбітне. Той же Івано-Франківськ, в якому команда настільки привласнила, у хорошому значенні цього слова, що навіть відібрала його в нас. Вона почала його здійснювати самостійно і це супер. Ми відпрацювали, дали можливість, дали ввідні, ті локації, які ми вперше відпрацювали на цьому фестивалі.

Ми показали, що ось ти бачиш цю місцину і в ній можна зробити це і це. Але якщо ти один це зробиш – це буде одна історія, а якщо це все об’єднається під велику парасольку  і сюди ввійдуть різні мультидисциплінарні штуки, якщо це все набуде ще глобального сенсу, а ще назви, а ще до цього долучаються владні структури, фонди різні, комерційні структури, активісти, то виходить щось абсолютно нове.

Кожен із цих фестивалів унікальний для нас, але він властивий для тих, хто проживає у цих регіонах і у кого болить за свій край.

Як ми обираємо міста? Ми можемо робити 4-5 фестивалів щороку. Ми відкриті перед всіма містами, абсолютно без виключень. Виключення тільки в тих, в яких дуже потужний рівень корупції. Ми не працюємо з підводними каміннями у всіляких таких питаннях, навіть відмовилися від декількох міст, які також запропонували співпрацю.

Про вибір локації

Локація заводу «Кристал» стала для нас дуже символічною, адже тут розташований Донецький національний університет, тобто вона вже прийняла з одного боку щось інородне для неї.

«Кристал» став як кристал з багатьох точок зору. З іншого боку – для першого такого вдиху повітряного, щоб набрати легені, треба все-таки якийсь час розгойдатися і дати можливість побачити як воно працює, як люди це сприймають, наскільки вони готові співпрацювати з тим, як працює команда. В принципі такий формат тізера можливий і ця локація ідеально підходить для локального фестивалю.

По-друге в цій місцевості, в цьому районі, практично нічого не відбувається, ми практично задаємо якісь процеси ревіталізації. Можливо, ми відпрацюємо деякі локації тут і для майбутнього технопарку і це теж буде ще одним питанням.

Тут співпало багато всього. Абсолютно адекватний керівник Василь Гошовський, з яким можна нормально розмовляти і ти розумієш, що це ефективно, воно діє, людина пробує, пропонує, не намагається зупиняти думки і творчість, а навпаки розвиває їх.

Плюсом є і те, що тут закрита територія. Вона дає можливість достатньо непогано контролювати роботу з відвідувачами і саму подію. Із тим ресурсом, який у нас є, а він не великий, ми можемо забезпечити цю локацію більш-менш нормально. Щоб була елементарна достатня кількість туалетів, обігрівачів і так далі.

Ну і плюс ми тут створюємо студентське містечко, бо це якраз День студента. Це два дні студентства на Гогольфесті. Нехай студенти вдихнуть цього реального мистецького продукту. Який фактично в Україні показується тільки на Гогольфесті.

Взагалі ще на початку ми точно розуміли, що це буде одна із локацій великого фестивалю. Для того, щоб знайти всі компроміси зі всіма структурами ми робимо тізер, а не великий глобальний фестиваль, який хотілося би зробити на 5-6 днів, де все місто наповнилося би гогольфестівськими сенсами. Це не вийшло, це не страшно, в нас завжди є якийсь план В, план С, план D  і так далі. Ми постійно адаптуємося під ті чи інші ситуації.

“Під що ми ніколи не адаптовуємося – це під якість  контенту”

Під що ми ніколи не адаптовуємося – це під якісь контенту. Контент, який ми представляємо, ніколи не адаптуємо ні під Поплавських, ні під шароварщищу. Можемо, наприклад, треш показати у вигляді відкриття нових імен. Зробити локацію, де ми зберемо 20-40 художників, котрі не котуються абсолютно ніде і зробити з цього кураторський проект на два дні.

Це наша принципова позиція, якщо втручаються в контент – ми не працюємо. Те, що у фінансах ми можемо десь посунутися, в якихось моментах можемо, але якщо хтось хоче впливати на контент, ми відразу відмовляємося працювати.

Маркери Гогольфесту:

– Ми ввійшли в 20 кращих фестивалі Європи.

– Наявність серйозної міжнародної програми. Коли ти привозиш із закордону театр, то не можеш показати трешовий, галімий український театр, яким він є у 80-90% . Імпортний театр просто не приїде на другосортний фестиваль. Це і є дуже серйозним маркером.

– Ті проекти, які ми презентуємо на фестивалі, котуються в світі. «Це Шо», які повернулися із американського місячного турне, і в них там вже контрактів буде підписано на рік, на два, на три з різними країнами світу. «Дах Дотерс», які поїхали до Франції і зробили з французами проект “Terabak de Kyiv”. Це проект з французьким режисером Стефано Рікорделем (у 2013 році режисер презентував пєсу на Гогольфесті в Києві – ред.). Вони з французьким цикром проїхали по всій Франції.

Суть в тому, що ми не запрошуємо попсових зірок, щоб на них прийшли люди. Ми якраз і хочемо абсорбувати ту аудиторію, які не хочуть попси, попси естрадної в найгіршому її прояві, а які конкретно шукають творчої кухні, на якій ти можеш спокійно з людиною говорити, мати діалог, з яким ти можеш не просто «ааа, клас, на сцені», а можливо навіть щось створити у майбутньому.

«Air ГогольФест» – це майданчик для діалогу і платформа взаємодії між людьми

Атмосфера буде дуже творчою, тому я сподіваюся, що в результаті виникне ряд арт-проектів, які зможуть продовжуватися тут і далі. Люди потребують виходу в світ, їм потрібно десь висказатися, а це майданчик для цього діалогу, це в першу чергу платформа для взаємодії між людьми.

Контент, який ми презентуємо, його буде не дуже багато, але він надзвичайно якісний з точку зори міжнародної арени, тому люди, які на нього прийдуть – це якраз і будуть ті люди, які не приходять на інші інтертеймент.

Це все таки мистецький фестиваль, а в якійсь мірі «Парадокси злочину», які ми привеземо Владислава Троїцького, заставить дуже серйозно задуматися над своїм життям, над собою в країні, над країною в собі і так далі. Це така дуже серйозна річ.

Ми і не очікуємо попсову аудиторію. Можливо навіть люди, які підтягнуться звідти – це люди, які хочуть змін в своєму житті: це активна частина, це молодь, яка не шукає стандартних рішень, яка намагається знаходити нові і нові ходи для того, щоб реалізовуватися самим тут, реалізовувати свої ідеї і думки.

Це реальний майданчик для реалізації абсолютно унікальних нових ідей, в які можливо всі інші не вірять, а тут це може бути реально.

«Вінниця має потужний творчий потенціал, який абсолютно нерозкритий»

 

Гогольфест – це дуже нестандартний фестиваль, тому що він мультидисциплінарний. Театр, кіно, література, музика і так далі. Опрацювати ці проекти дуже складно, особливо для людей, які вперше це роблять, тому якщо є таке бажання, втома від того, що кольори «рябят», то Вінниця має дуже потужний внутрішній творчий потенціал, який абсолютно ще не розкритий.

Є ініціативи, є ідеї, є Тульчинфест з оперою, але це все українське. Це круто, воно все потрібно. Але для того, щоб ти міг зрозуміти на якому ти світі, просто береш і їдеш в Німеччину, виходиш на вулицю, а в них там такого «пруд пруді». Тому дуже важливо, що в нас є міжнародна складова, яка може дати місту можливість усвідомити реально свій левел. Саме тоді, коли суспільство усвідомлює левел, воно здатне виробляти механізми для того, щоб досягати своїх цілей, а не бити в груди і казати “ми найкрутіші”.

Все потрібно рухати, дати йому броунівський рух, дати йому хаос певний, тому що в хаосі світ народився весь.

«Фестивалі з театрами – це дуже проблемні фестивалі»: про складнощі мультидисциплінарних проектів

Фестивалі з театрами – це дуже проблемні фестивалі. Театр займає найбільший ресурс і він дуже кон’юктурний і локальний. Ви можете зіграти виставу на 100 чоловік, на 200 на 300, на 500 – це вже майже потолок. Концерт ви можете зіграти на стадіон на 100 000 на 80 000 і можете окупити цей концерт. Театр окупити практично не можливо і ніде в світі він не окупається.

Театр має свою дуже потужну, дуже сильну складову –  несення конкретних цінностей. З театром намагається ніхто не зіштовхуватися, бо його привезти досить важко і коли люди чують суми, то відмовляються. Адже 20 осіб треба привезти, поселити, декорації, світло спеціальне. Наприклад, у Вінниці не існує театрального світла, тобто ви не можете в оренду взяти театральне світло. Мені треба його везти з інших міст, тому що не практикується ця історія.

Мультидисциплінарні фестивалі зазвичай не великого розміру і вони надзвичайно складні в організації. Дуже мало хто в Україні взагалі здатний створювати мультидисциплінарні фестивалі. Якщо класичні фестивалі додають контент, то я думаю, що це тенденція до синтезу.

Зараз в світі еволюція мистецьких продуктів дійшла до такого рівня, що взагалі стерті жанрові грані. Не існує чисто музики – це все вже шоу, театралізовані речі, з рядом уже серйозних постановочних штук, роботи зі світлом, звуком, відеоконтентом.

Ми спостерігаємо, що люди не готові слухати чотирьох чуваків, з яких троє грають на гітарі, один на барабанах. Це вже не формат. Поезія обрамляється в певні локації. Наприклад, «Порто Франко» працюють з нестандартними локаціями. Коли ми робили фестиваль, то в нас солістка опери виступала на залізничному вокзалі. І це реально був бум! Люди, які взагалі не знали, що таке опера вперше це побачили просто на вокзалі в нестандартному рішенні і можливо частина з них вперше почула її.

«Справа не в тому, щоб придумати локацію і випендритися»: про внутрішній пошук митців

Класична сучасна музика теж має знаходити рішення нестандартних прийомів для її реалізації, тому що воно і звучить по-іншому. Справа не в тому, щоб придумати собі іншу локацію для того, щоб випендритися. А суть саме в тому, що коли реальний митець, а митець, який розвивається не той, що сидить і пише нотки з ранку до ночі, а реально митець який постійно шукає, пошуковець своєрідний, він буде ходити і плескати, і співати в різних місцях – в туалетах і так далі. Бо він шукає де луна, де воно співпадає з тою музикою, з тою тишею, яку він чує в своїй голові. І ці рішення – вони просто б’ють в бік і штовхають весь світ в історичному плані.

Можливо це тенденція до нових сполук, до субстанцій, до квінтесенцій різних, але поки воно ще знаходиться дуже в такому хиткому стані.

Все одно ми боїмося, у нас страхи у всіх! Ми не можемо відпуститися, ми не можемо спокійно, нормально говорити, красиво, ясно висловлюючись, ми не можемо співати в повну. А ті наші бабусі, дідусі – вони вміють! Але ми теж не переосмислюємо це і витягуємо їх на сцену, де це все «не клеїться», малюнок не гармонійний, бо вони звикли співати за столом. А коли ти десь в селі, де собака загавкала, кіт десь, пташки заспівала …опа і воно працює, тому що воно має ансамблевість, композиція збігається.

А цих бабусь на сцену намагаються забрати. Це неможливо. Для цього потрібно навчитися робити те, що вони –  перебрати їхню майстерність і актуалізувати це.

По суті ДахаБраха з цього почала – це переосмислення в театральному плані, в візуальному плані, в костюмерному плані, в музичному, інструментальному плані. Тобто повне переосмислення народних музичних композицій. В них ж половина народних пісень. Але вони мандрували, шукали і реально знаходили цих бабульок, з ними працювали. І воно реалізовано в театральному просторі, відразу вони ж озвучували. вистави. А коли з’явилися на сцені – це вже був логічний вихід в іншу нішу. Всі ці елементи потребують дуже серйозного дослідження і окрім цього – практики. І поки ви не спробуєте це зробити фізично, зробити крок – ви не можете це все додумати мозком.

«У нас не цінують розумних менеджерів культури»

Можна придумати все, от фестиваль можна продумати детально, але у вас буде форс-мажор, тому що це велика кількість людей, вони інші, кожен по своєму, кожен прийшов зі своєю фішкою, тому твоя задача окрім деталей, продумати шляхи відходу. Куди підійти і де відійти, якщо в тих чи інших місцях воно десь дисгармоніює.

Фестиваль – це дуже творча робота, а менеджерів в мистецькому плані на всю країну – нуль. Більше того, в нас чомусь не ціняться менеджери реально розумні. А ті, хто створюють щось завжди за ширмою. Хоча це потужні люди, які не сплять не їдять, не п’ють  і «калбасять» на ідею. І там не так багато цього фінансового результату, який ти можеш отримати.

“У Вінниці зацікавлені цим фестивалем”: про співпрацю

 

Гогольфест  завжди був неприбутковим, він дотаційний. Раніше в Києві фестиваль був на плечах двох інвесторів: вони діставали півмільйона доларів і просто інвестували у нього – культура, любов, країна і тому подібне. Потім все це впало і ми намагалися його вивести в нуль. За цей час ми навчилися працювати з грантами, з іноземними фондами, з українськими фондами, в регіонах достатньо активну участь від 20 до 30% бюджету всього фестивалю дають самі міста.

У Вінниці вони зацікавлені, в Києві трохи інша ситуація: місто воно дуже повільне, купа бюрократії і так далі. А тут у вас приїхав в мерію привітався з Моргуновим, можеш презентувати йому особисто проект, зібрався департамент культури, з яким можна говорити. Важливо, що є комунікація, далі вже питання в тому, щоб утримати цю комунікацію.

У Вінниці працювати легко, звичайно, є перешкоди, але вони є всюди в Україні. Те, що їх стало менше, ніж 10 років, тому однозначно. Зараз з’явилися механізми взаємодії з високими чинами для реалізації тих чи інших проектів, вони стали більш адекватні, більш зрозумілі.

—————

Наскільки команді фестивалі вдасться реалізувати фестиваль та чи зможе Гогольфест відкрити Вінницю з іншої сторони, а “не тільки…” ми зможемо побачити вже наступних вихідних.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Марина Однорог

Поділитись публікацією
Вгору