× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Дарт Вейдер, що “ображає почуття вірян” і 14 тисяч хрестиків: як вінницька перекладачка з IT пішла в художниці

Сьогодні все частіше виникає попит на творчі професії. Якщо раніше до художників, музикантів чи, наприклад, письменників ставились доволі скептично, то тепер вони отримують не менше (а часом навіть більше), ніж «традиційні фахівці».

Вінничанка Вікторія лише півтора роки тому стала професійною художницею та розповіла чи легко змінити професію перспективної перекладачки в ІТ-компанії, наскільки важче малювати на стінах і як це, коли твої картини «ображають почуття вірян».

Сьогодні нікого не здивувати, якщо працюєш не по спеціальності, а диплом про освіту захований далеко. Однак, іноді робота за покликом серця є доволі неочікуваною. VежA знайомиться з молодими людьми, які ризикують та доводять, що «диплом – не вирок» і своє захоплення можна перетворити в улюблену та добре оплачувану роботу.

– Нещодавно я вкрала шпатель у батька. Ну, як вкрала… позичила. Батько переживав, що я стану маляром-штукатуром, але так і сталося. В дитинстві у мами брала помади, а зараз у батька шпателі, штукатурку, малярну стрічку…

 

VежA зустрілась із художницею Вікторією Абрамович, яка змінила професію менеджера з продажів в ІТ-компанії на справу, до якої поступово йшла з восьмого класу. Сьогодні 25-річна дівчина регулярно має замовлення та розписує стіни великих офісних приміщень, затишних кав’ярень та сучасних квартир.

 

– Коли мені говорять, що мені начебто пощастило, бо я не ходжу на роботу, я не можу з цим погодитися. Люди ходять на роботу, а я з неї не виходжу. Я постійно на зв’язку, з кимось щось обговорюю, надсилаю зразки, обмірковую кольорову гамму чи ще щось. Місяць на місяць ніколи не схожий. В мене постійно щось змінюється: іноді я взагалі не маю заробітку під час самої роботи, бо розрахунок приходить пізніше, а буває, коли я отримую розрахунок, як непоганий «айтішник». Хтось думає, що це класно, але ніхто не знає, яких зусиль це вартує. Часом мусиш спати в офісах по декілька днів на маленькому диванчику чи взагалі не лягаєш. Цей ритм не для всіх, але мені подобається.

Вчитись малювати Вікторія почала у середній школі та індивідуально займалась з шкільним викладачем. Тоді це ще не був свідомий вибір дівчини щодо майбутньої професії, а просто щось, що подобалось і цікавило. Вона навіть вступила до художнього училища і одразу на другий курс, однак тоді батьки наполягли на завершенні навчання у школі та вступу до університету. Пізніше у Вікторії з’явилось захоплення іноземними мовами, вона навіть вступила до нідерландського університету і подумки пакувала валізу, однак батько не відпустив, через те, що там легалізовані наркотики. Тому Вікторія залишилась в Україні вивчати англійську та французьку мови в Києво-Могилянській академії.

 

– Під час навчання працювала перекладачем, було непогано, але я не була в захваті від тієї роботи. Коли я приїхала до Вінниці, працювала в ІТ-компанії, вела перемовини з замовниками англійською. З одного боку, у мене стояв ноутбук, а з іншого – тринога, де я малювала. В певний момент дуже близька мені людина порадила не займатися дурницями і просто малювати. Ось так все і почалось, це був червень 2017 року.

Лише за півтора роки своєї професійної художньої діяльності Вікторія розписала близько десятка різних приміщень, також у дівчини замовляють різноманітні картини для доповнення інтер’єру.

 

– Працюю сама, а тому, що з’являються нові замовлення, сприяють соціальні мережі, де мене знаходять. Це якась магія. Найперший офіс, який розмалювала, належав моїм друзям. До цього замовлення я ніколи не малювала на стінах, але мені подзвонив друг і сказав: “Ну ти ж малюєш картини, так давай тепер на стіні”. Тоді я почала завантажувати фото і відео процесу роботи в Інстаграм, і мене почали знаходити інші замовники.

з інстаграму Вікторії @avl.arts

 

– У першому офісі, де я малювала, не було меблів. Коли малюєш стоячи, болять ноги і хочеться сісти хоча б на підлогу, тому мені принесли килимок для йоги. Мусила працювати вночі, бо повинна була встигнути до відкриття. Тоді я зрозуміла, що найважчий період – з третьої до шостої години ночі. Якось я малювала вночі, було прохолодно, а я вирішила хоч трохи поспати. Пам’ятаю, що в мене була якась кофтинка і я дуже змерзла в ноги. Тоді я взяла туалетний папір, загорнула ним ноги, зверху надягнула пакетики і лягла спати, а кофтинкою накрилась. Коли прокинулась – домалювала все, що планувала. Інакше з роботи не поїхала б.

 

Працювати вночі доводиться доволі часто, а іноді – ледь не цілодобово, щоб встигнути виконати весь об’єм роботи. Розповідає, що в одному столичному офісі попросили малювали лише у вихідні, коли не було працівників. Тому Вікторії просто дали ключ і дівчина жила в компанії з вечора п’ятниці по неділю. Зрозуміло, що в таких умовах про комфорт думати не доводиться і сон навіть на маленьких незручних диванчиках та готова кулінарія з найближчого супермаркету – в радість.

«Так я тричі приїздила, охоронці мене вже знали і знали, що я в офісі сплю», – розповідає Вікторія. Щоправда, так буває не завжди. Переважно вдається зупинитись у друзів, але був також випадок, коли довелось жити в дешевому хостелі з антисанітарією, душовою у коморі та підозрілими сусідами, які не проти випити, і це не найкращі спогади дівчини.

– У Києві було ще одне замовлення від ІТ-компанії, але там був більший об’єм роботи і малювати можна було лише тоді, коли не було персоналу. Там я працювала з вечора до ранку, щоночі, протягом двох тижнів. Довелося взяти помічницю, бо в процесі замовники додавали побажання і я не встигала. Ми малювали спеціальними латексними фарбами, а вони густі і середньо пігментовані, але одна була досить рідкою і насиченою. Якщо звичайну фарбу накладаєш у три шари, а часом і в чотири, то тією малювали лише двічі. О четвертій ранку ми стомилися і малювали сидячи у позі лотоса, бо стояти вже не було сили. Аня (помічниця – авт.) хотіла взяти якийсь пензлик чи ще щось, і ненароком розлила фарбу на офісний ковролін.

Фарба дуже швидко ввібралася у підлогу. І була це саме та, насичена, до цих пір пам’ятаю назву її відтінку, – сміється Вікторія. – Ми підірвалися, схопили засоби для миття посуду, почали відмивати плями… Було багато яскраво-бірюзової піни. Тоді серветками почали витирати ту піну і фарбу, а потім все знову. Співробітники повинні були прийти до офісу за три-чотири години, але ми за півтори години все відчистили. Зате спати вже не хотілося і раптом що – можемо йти працювати в клінінгову компанію, – жартує Вікторія.

 

Попри важкий графік і фізично виснажливі замовлення художниця запевняє, що їй подобається такий ритм і без роботи вона буває рідко. Постійно з’являються нові офіси, приміщення, для яких замовляють графіті чи мотиваційні написи. А в квартири просять намалювати картини, переважно – абстрактний живопис.

– Мої улюблені роботи – складні у виконанні. Влітку в одній із квартир малювала вишивку на стіні. Спершу треба було накреслити лінії, і лише на це знадобилося вісім годин на кожну кімнату. Хрестиків, розміром у сантиметр, у вітальні було біля 14 тисяч, а на кухні десь 11 чи 12.

Це було найскладніше замовлення, якщо порахувати витрачений час, сили та ресурси. Я працювала вісім днів поспіль, малюючи хрестики синього кольору. Приїздила десь о 10 ранку, а їхала спати на останньому автобусі. Якось мені здалось, що я ті хрестики малюю не восьмий день, а три роки. Було враження, що поки я сплю в себе вдома, хтось приходить і все витирає, а я приходжу і малюю заново. Тоді я подумала про відпочинок, – посміхається Вікторія. –  Замовлення було монотонним та великим: три тижні малювала хрестики, потім ще чотири дні витирала сліди від олівця – всі руки були в мозолях.

з інстаграму Вікторії @avl.arts

з інстаграму Вікторії @avl.arts

 

При такому шаленому графіку часу малювати для себе у дівчини просто немає, хоча іноді її просили намалювати «щось схоже» на Полокка або копію Алека Монополі, які їй подобаються, а тому всі замовлення «для душі». Розповідає, що у неї є лише одна картина, яку вона малювала собі – зображення йога.

 

Однак, траплялись випадки, коли дехто не розумів картин Вікторії.

– Я намалювала Дарта Вейдера, зі схрещеними пальцями, у променях. Зображення нагадувало ікону. Ця картина була в одному закладі, і хтось сказав, що вона «ображає почуття вірян». Картину зняли і віддали мені.

з інстаграму Вікторії @miss_avl

– Перший «Дарт Вейдер» був намальований флуоресцентними фарбами, і світився, якщо поряд увімкнути ультрафіолетову лампу. Ще одного я намалювала звичайними фарбами, у більшому форматі, щоб розіграти серед підписників. Одна дівчина, яка на мене була підписана у соціальній мережі, попросила свого хлопця і подругу взяти участь. І вони мене просто «бомбили» коментарями. Під постом із розіграшем було більше 300 коментарів і майже половина від неї. Так сталося, що виграла саме вона, чому я дуже раділа. Я надіслала їй картину, а вона зняла відео, як отримала подарунок, розпаковувала його, написала пост подяки. Їй сподобалася картина, а когось вона ображає. Я нормально сприймаю таку реакцію, бо є речі, які я й сама не розумію.

До речі, щодо розуміння. Батьки дівчини спершу хотіли, щоб вона отримала гарну освіту та продовжувала займатись мовами, мовляв – перспективно і завжди потрібно.  Зараз вони вже прийняли те, що їхня дочка – художниця.

 

– Мама мене завжди підтримувала, а батько дуже переживав і хотів, аби я працювала перекладачем. Втім, він цікавився, що я малюю. Якось я працювала у великому офісі у Вінниці і я попросила маму привезти мені їжу, бо готувати чи купувати не встигала. Батько теж приїхав, подивився і запитав скільки ж я заробляю. Я відповіла скільки приблизно отримаю. Тоді він заспокоївся, тому що на власні очі побачив, що я працюю у великих офісах, малюю великі замовлення, а не просто написала в профілі інстаграму “художник” і чекаю з моря погоди.

 

Які улюблені художники або напрямки?

– Складне питання. Є художники, які дуже технічні, наприклад, Айвазовський. Неймовірні картини у плані реалістичності, краси та техніки. Поважаю, але він не викликає ніяких почуттів особисто у мене. Тоді варто, мабуть, сказати, хто мені подобається?.. Ван Гог. Чомусь мені подобається розглядати мазки, маленькі текстурні речі, за які може зачепитись погляд. Ще можу назвати художницю Марію Агаркову, її профіль – це абстракція, вона також працює із рідким акрилом. Також вона працює із текстурною пастою, на картинах можна знайти і золоту поталь,і скляні крихти… Це картини, на які дивлюсь, і пірнаю в них. «Чорний квадрат» Малевича обожнюю, він викликає емоцію. Хтось не розуміє, але я, наче, «провалююсь» у тріщинках чорної фарби, яка насправді не чорна. Ледь не забула – каліграфіст Покрас Лампас! Його лінії, неймовірні шрифти, ця магічна каліграфія… Просто вау!

Іван Айвазовський

Вінсент ван Гог

Марія Агаркова

Казимир Малевич

Покрас Лампас

 

ПЛАНИ І ПЕРСПЕКТИВИ

– Хотіла би зібрати команду з декількох людей. У будь-якій професії, спершу ти працюєш на ім’я, а потім – ім’я на тебе. Якщо себе зарекомендувати як людину, яка працює на результат – клієнти прийдуть. У команді швидше та легше розвиватися. Зараз я беру всі замовлення, але коли їх буде надто багато – зможу обирати і щось віддавати.

 

– «Селф-брендінг». Якщо ти – Покрас Лампас, тобі не потрібна команда. Твоє ім’я йде попереду. Команда – це відповідальність. Якщо хтось «налажав», наприклад, в Ужгороді, ти мусиш сісти у потяг і їхати туди. У мене є люди, яким я можу віддавати замовлення, але поки це не «команда», бо ми не залежимо один від одного. Мені подобається, як розвивається Покрас, тому що він – один. Незважаючи на це, у нього є колаборації із дуже крутими брендами.

З творчої сторони чи є щось, що б дуже хотілось виконати?

– Виставка. Я думала над тим, які б я намалювала картини, але передусім, це питання часу і грошей. Мені потрібно 6-9 місяців, аби підготуватись до виставки, намалювати хоча б 12 картин. Поки я не можу цього собі дозволити, бо мушу заробляти, а не лише займатися виставкою. Концепція є, але поки не можу її реалізувати. Втім, я вірю в те, що говорив Нарушевич: «До тебе приходить щось тоді, коли ти можеш собі це дозволити, втримати, зберегти та збільшити».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З програміста у фокусники: як вінничанин перетворив хобі на справу життя. ВІДЕО

Фото Андрія Завертаного

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією
Вгору