Чарки та рибки та скляні лебеді: у Вінниці показали спадок Турбівського склозаводу. ФОТОРЕПОРТАЖ

Скляні рибки та лебеді, кухлі, фужери, чарки та графини  – все те, що є у наших батьків чи бабусь та дідусів вдома, до 31 березня можна побачити у малій виставковій залі Краєзнавчого музею.

Сьогодні, 12 березня, у музеї відкрили виставку “Метаморфози скла” на якій родина Косаківських представила свою колекцію виробів Турбівського склозаводу. 

Завдяки експозиції можна згадати побутові скляні вироби, які певний час були досить популярними і мали місце у серванті ледь не в кожному будинку. Загалом на виставці представлено понад 100 експонатів – від розділу археології до сучасних взірців посуду та розписаних ікон. Однак в центрі уваги виставки саме вироби Турбівського склозаводу, який існував з 1946 по 1992 рік.

Автор колекції – старший викладач кафедри історії та культури України педагогічного університету Віктор Косаківський розповів, що вся його колекція збиралась понад 40 років, однак захоплення саме виробами Турбівського склозаводу виникло раптово.

– У мене дружина з Турбова. Я сам склом цікавився давно, але коли ми приїхали до батьків у Турбів, а у мами в серванті були лебеді та інші вироби і на запитання звідки вони і чому їх так багато, то виявилось що зовсім нещодавно там був склозавод. Щось робили для магазинів, а в нічну зміну і обідню перерву – для себе, тому виробів так багато. На залишках склозаводу я назбирав залишки скла, тому що печі вже розвалені.

Невеликий склозавод у Турбові був створений у 1946-му і працював три роки. У 1956 році почалась його реконструкція. Завод виробляв рюмки, фужери, чарки, стакани і графини. Вироби зі світло-коричневого та блакитного скла виготовляли орієнтовно до 70-х років. На заводі працювали чимало кваліфікованих робітників: в алмазному цеху працювали переважно жінки, які нарізали малюнки на виробах, а в гарячому цеху біля печі працювали як жінки, так і чоловіки.  Завод пропрацював до 1992 року і закрився внаслідок пожежі. Піч на заводі запустити більше не змогли.

Чи не найпопулярнішими були скляні лебеді, які масово виготовляли у період з 1989 по 1992 рік.

До речі, про обсяги виробництва свідчить й те, що за одну зміну робітнику необхідно було видути 210 графінів, а за браковані вироби позбавляли зарплатні. Оздоблювати бокали було теж непросто – за день необхідно було нарізати грані у 18 бокалах, розповів Віктор Косаківський.

За словами Косаківського, усі фужери, кухлі та чарки сьогодні не мають великої цінності. З ним не могла погодитись завідуюча сектором виставкової роботи музею та мистецтвознавець Тетяна Журунова. 

– Це така недалека історія нашого краю, яка є дуже цікавою.  Думаю, якщо вінничани пошукають десь на горищах, то вони знайдуть і такі бокали, і такі тарілки, тортовниці… Це те, що було нещодавно поряд із нами. Дуже часто люди від старих речей позбавляються, хоча вони є музейними експонатами і ми, наприклад, не можемо похвалитися такою повною колекцією, як родина Косаківських.

Самі відвідувачі виставки називали її ностальгічною, адже речі, які широко використовувались ще декілька десятків років тому, вже стали колекційними та рідкісними. Багато хто ділився власними спогадами та знаннями про Турбівський склозавод. Художник Леонтій Гринюк розповів, що часто бував на заводі, щоб майстри виготовили необхідні для розпису речі.

– Це могли бути прості форми, які я потім доводив до певного художнього завершення. Я туди часто їздив і мені це все скло дуже рідно виглядає. Наприклад, ця чарочка такого кобальтового кольору і особливо з рожевого скла. У них було виробництво лише цих двох кольорів. Ще у них було чисте, некольорове скло. Його було зробити важко, тому воно було неконкурентне на ринку. Але це було досить потужне підприємство.

Автор колекції Віктор Косаківський також розповів, що хоча заводу давно немає, його колишні працівники із вогником в очах розповідали про свою роботу та особливості виготовлення різних речей. Відвідувачі виставки також неодноразово висловлювали сподівання, що одного дня знайдеться інвестор, який вирішить відродити Турбівський склозавод та поверне виробництво класичної продукції, яка вже стала раритетом.

Відвідати виставку у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї можна до кінця березня.

Фото Ольги Мірошниченко

 

 

 

 

Автор: Дар'я Гоц

Поділитись публікацією
Вгору