“Болючі спогади 1917-1919”: у Вінниці презентували книгу про останні роки роду Грохольських на Вінниччині. ФОТОРЕПОРТАЖ

Генріх Грохольський, нащадок давнього польського роду, який протягом довгого періоду часу мешкав на Поділлі, презентував учора книгу спогадів своєї прабабусі Софії Грохольської “Болючі спогади 1917-1919”. Вона описує останні роки перебування Грохольських на Вінниччині та події Української революції, які відбувалися на її очах.

Приміщення хабу “Місто змістів”, де відбувалась презентація, було заповнене майже вщерть ще до початку самої події. Спікерами під час презентації виступили одразу чотири людини: видавець книги та правнук авторки Генріх Грохольський; директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун та громадський діяч Юрій Войціцький.

– Презентація тематично стосується нашого міста, стосується нашого регіону, стосується 100-річчя Української революції. І, може, не такого героїчно-патріотичного мілітарного контексту, але контексту долі родини у вирі подій столітньої давнини, – зазначив Олександр Федоришен.

Він також розповів про те, що в першій половині ХХ століття з Вінниччини виїжджали представники двох великих громад – єврейської та польської. Останні покидали Поділля, в першу чергу, через появу незалежної Польської держави. Проте було й багато інших причин, які й описані Софією Грохольською в книзі “Болючі спогади 1917-1919”.

 

Протягом першої половини презентації Генріх Грохольський розповідав про історію свого роду та демонстрував унікальні світлини з родинних архівів, багато з яких були вперше показані у Вінниці.

Згідно з найдавнішими історичними джерелами, датованих XIV століттям, рід Грохольських походить з околиць Кракова та Сандомира. В XVI столітті вони почали переїжджати на Поділля. В різні періоди історії на території Польщі та сучасної України вони мали близько 10 маєтків. Два з них були розташовані поблизу Вінниці – на П’ятничанах та в Стрижавці. Авторка “Болючих спогадів” народилась через кілька сотень років після переселення Грохольських на Поділля, а саме в 1866 році. Вона походила з роду Замойських, була однією з 14 дітей у великій родині. Коли їй виповнилось 20 років, Софія вийшла заміж за Тадеуша Грохольського, старшого за неї на 27 років.

– Хочу розповісти кілька слів про синів Софії Грохольської. Всього їх було п’ятеро. Найстарший, Тадеуш, загинув під час битви з кавалерією Будьоного в 1920 році. Міхал загинув у 1924 році. Генріха розстріляли німці в 1939 році, а Ксаферія вбили польсьські комуністи в 1947 році, – розповів Генріх Грохольський.

Єдиний з синів Софії, якому вдалося пережити буремні часи першої половини ХХ століття – Ремігіуш Грохольський.

В книзі описуються події, які відбувалися з листопада 1917 року до вересня 1919 року, коли Грохольські виїхали до Польщі. Майже одразу після прибуття на територію відновленої республіки Польської Софія Грохольська написала свої спогади.

Уривок з книги, який було зачитано під час презентації:

Зранку 18 січня 1918 року Генріх, повертаючись з П’ятничан, сповістив, що попереднього дня П’ятничани стали жертвою грабежу. Генріх врятував і відвіз до Вінниці багато речей. Ванда Грохольська з невісткою, онуками, дочкою і з оточенням їхали у Вінницю. Ледве ми про це дізнались, коли на стрижавський двір наскочили три кінних більшовики. Селяни, вважаючи, що більшовики забиратимуть свиней і корів, кинулися рятувати, що вдасться для себе.

Я із Зосею і Генріхом збирали все, що можливо, щоб відправити до Вінниці…

– Тут є дуже багато нових фактів, які розкривають вінничанам обставини тих страшних років, описаних авторкою. Тут є багато моментів, які надзвичайно цінні, тому що це особисте ставлення, тобто як людина сприймала ситуацію. Для нас це надзвичайно цінно з тієї точки зору, що сьогодні історична наука все більше намагається зрозуміти позицію конкретної людини, – поділився своїми враженнями Юрій Легун.

За словами Генріха Грохольського, публікація книги не є спробою заробити, це популяризація знань, адже вартість книги в Україні (100 гривень) є лише третиною її реальної вартості.

Фото Ольги Мірошниченко

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору