Без вікон у передчутті зими: як живе село під артскладами за місяць після вибухів

Рівно місяць тому, у ніч із 26 на 27 вересня, про вибухи на військових складах поблизу Калинівки дізналась вся країна. Найбільше тоді постраждали найближчі до складів села: Павлівка, Медвідка, Сальник, Дороджнє та м. Калинівка.

Сьогодні, за місяць після катастрофи, VежА відвідала Павлівку та поспілкувалася із місцевими мешканцями, аби дізнатися, чи повернулося село до свого звичайного життя.

Павлівка: вікна – в плівці, люди бояться зими

На вулицях села – не велелюдно. Багато будинків вже з новеньким шифером та пластиковими вікнами, втім не менше й тих, де замість вікон – плівка, яку ще у перші дні після вибухів встановили волонтери.

Читайте також: Вибухи в Калинівці місяць по тому: факти та цифри

Подекуди є й будинки-«примари», в яких ніхто не живе. І пошкоджені вони, за словами місцевих, не лише від вибухів, а від занедбаності. Втім їх деякі волонтери також планують трохи полагодити – хоча б «законсервувати».

Мешканці одного з будинків, де дах перестелений новим шифером повністю, кажуть, що стару поверхню пошкодило вибуховою хвилею. За шифер кошти родині вже повернули. Загалом же по селу питання з шифером практично вирішено, головна проблема наразі – вікна.

 

  • Той шифер на сантиметрів з десять з’їхав й тріснув – цілого не було взагалі. Замовили тепер пластикові вікна, ще власними силами робимо стелю, бо все обвалилося, – говорить Сергій. – Зараз сподіваємось, що за вікна також кошти отримаємо – збираємо чеки, все як треба. “Надзвичайники” працювали наче нормально. І наш сільський голова їздив-дивився, чи когось бува не забули.
  • Одна бабуся тільки 80-річна все чекала, що її заберуть. Говорила, що й за війни такого не відчувала, молилася. Потім наче до неї все ж прийшли. А я от тиждень тому знайшов у соломі снаряд – МНС-ники і поліція приїхали, зробили протокол й забрали снаряд. Добре, що воно тепло хоч, бо тоді була би біда зовсім. Сподіваємось, що нам всім поможуть.

Бабця Галя: “Не можу увімкнути навіть газ, щоб погрітися”

Побачивши наше авто, з двору виходить бабуся Галя: скаржиться, що не може навіть увімкнути в оселі газ, адже усі вікна – поки заклеєні лише плівкою. Її хата – одна з найближчих до самих складів, у шибок її будинку шансів майже не було.

 – Краще б мене вже тоді зразу накрило, ніж зараз ось так мучатися, – в розпачі говорить бабуся. Скаржиться, що до її хати “комісія” ще не дійшла, адже вона розташована на околиці села, тож нових вікон доведеться ще почекати – хоч би не вдарили морози.

 – Я думала, ви і є комісія… Пофотографуйте хоч – може, швидше зроблять…

Видно, що жінка мешкає тут одна, допомоги окрім влади їй чекати нізвідки, хіба – від волонтерів.

Вихователька Світлана: глиняний будинок – в тріщинах

Поїхавши далі, бачимо будівлю, схожу на занедбаний сарай чи щонайменше будинок, в якому давно ніхто не живе. Виявляється, це житловий приватний будинок, тут досі мешкають люди: родина із маленькою дитиною. Матір, Світлана – вихователька в дитячому садочку. Бідкається, що поки не може повернутися додому, живе по сусідству та ніяк не дочекається допомоги будівельних бригад.

 

  • Дах пошкодило вибуховою хвилею, всередині все потріскане, – каже жінка й пропонує нам побачити усе на власні очі.

  

  • Ми отримали шифер, крокви та рейки – пошкодження серйозні. Комісія дивилась і сказала, що скоро будуть будівельники. Але коли саме – не сказали. Ми поки усе застелили від дощу, трохи власними силами підлатали, але треба допомога – потрібно повністю міняти стелю. Та на таку допомогу бригад чекаємо вже місяць, а зима – близько.

Поки оглядаємо будинок, дівчина каже, що для неї все тоді сталося дуже несподівано.

  • Ми своїми силами виїхали до Хмільника, до людей. Ніякого сигналу нам не було, всі тікали. Повернулися на третій день тільки. Але ж так жити неможливо – дуже сподіваємось на будівельників.

Альона: Народжувала двійню під артилерійський “акомпонемент”

А ось на повернення до рідної Павлівки досі чекає молода мати Альона: вона народила двійню через кілька днів після початку вибухів на артилерійських складах. Зараз жінка живе у батьків, в Калинівці. До речі, щасливий батько – військовий, зв’язківець.

  • Ми зараз потроху приходимо до тями, але тоді було дуже страшно. Хоча може мені – трохи менше, бо я не встигла толком зрозуміти, що коїться. Коли розпочалось усе, ми були в Павлівці, а наш будинок – у двох кілометрах від тих складів, що горіли. Так усе тремтіло й бахкало, що зі стелі пісок сипався. Добре, що в нас машина була – ми її якраз у кредит взяли. Тож разом із моїми батьками та чоловіковими – дев’ять нас було всього – «спакувалися». Я з величезним животом – на передньому сидінні. Поїхали на об’їзну – а там все повністю забито. Куди їхати – ми не знали. Тому поїхали селами та полями, кілометрів зо 20 – до родичів. А за два дні повернулися додому, щоб побачити, що там робиться. І мене «прихопило», ми знову – у машину, поїхали у «Пироговку». Не дотерпіла.

То що зараз із Вашим будинком в Павлівці?

  • Слава Богу, в нього нічого не потрапило, але нашу веранду ударною хвилею просто «знесло» – стіну спочатку увігнуло наче всередину, потім вивернуло назовні. Ми думали, що тільки її перемуруємо і все, але коли взялися, то виявили такі тріщини… Нам будівельники сказали, що там можуть попадати інші стіни. Ми повністю розібрали веранду, чоловік там зараз працює.

Вам вже щось компенсували?

  • Поки дали шифер, перекрили хату частково, та літня кухня зараз ще майже відкрита, бо вікон там немає. Ще волонтери привозили нам дещо, в основному цемент був. Ну і для дітей передали багато: візочок, одежу, підгузки. Якби не вони, то я не знаю, що би ми робили. Бо в нас до того там не було опалення і ми всі гроші вклали у його облаштування, яке ще в процесі. Тож ми лишились зовсім без копійки. Поки позичаємо гроші, бо все треба доробити.

Чого наразі Вам не вистачає?

  • Завжди потрібні підгузки та дитячі суміші. Бо батьки постійно на роботі, в мене три дитини, старшій треба готувати усе окремо. Інколи й сама не встигаю поїсти, тому є деякі проблеми. А по будинку – то зараз довгих балок не вистачає, щоб веранду накрити. А так усе – гроші позичили і все придбали. Лишилося тільки все відновити.


Голова сільради: “Напевно, вибух стався не без грошей…”

VежА також завітала до Павлівської сільської ради.

Ми поспілкувались із головою сільської ради Віктором Кособуцьким. Він розповів, що за підрахунками загалом у Павлівці було пошкоджено 1 153 будинки.

Пошкодження були різного характеру: когось відірвало два листка шиферу, а в когось – зруйновано будинок. Зі встановленням шиферу, за словами Кособцького, впорались оперативно, зокрема і завдяки фірмам, які надавали його у борг.

  • З вікнами проблеми є, бо процедура важка: має бути кошторис, дефектний акт, а це роблять лише ліцензовані проектанти, яких наразі не так багато. Підрядники, котрі працюють з вікнами, бояться того, що в них розміри конструкцій можуть не співпасти і відповідальність за це буде на них, – каже сільський голова.

Та водночас Віктор Кособуцький заспокоює, що про соціально вразливі верстви населення подбали із самого початку.

  • В нас є перелік самотніх людей і тих, хто не може обійтись без допомоги – їм волонтери та добровільні бригади в першу чергу клали шифер, клеїли вікна плівкою. Наразі там тривають внутрішні роботи. Загалом у відновленні Павлівки задіяно понад 10 бригад, від 3 до 10 чоловік кожна. Також підрозділ ДСНС в нас «на підхваті»: вони допомагають в усьому і ми будемо їх надалі залучати.

Наскільки на момент вибухів було поінформоване населення?

  • Після подій, які відбулися раніше – вибухи в Балаклії, зокрема, – ми роздавали інформаційні листівки людям. Врешті, дехто казав, що то ми усе знали, що так буде. Але це було ще за три місяці до того. Однак по телебаченню нічого не передавали на момент вибухів, бо не було світла, як і у більшості населених пунктів, близьких до складів, а дротового радіо в нас немає. Тим не менше, люди доволі організовано виїжджали своїми автівками. Інших, які сховалися у погреби, вивозили протягом ночі.

Яка наразі ситуація у Павлівці із розмінуванням територій?

  • В лісі є застережні таблички, кожних 300 метрів. Наразі розміновано майже всі відкриті ділянки, людям дозволено випасати там худобу. Також люди дзвонять нам та повідомляють про різні знахідки і ми вже вживаємо заходів із залученням фахівців.

Що наразі із відшкодуванням за будівельні матеріали?

  • Позавчора ми почали прийом заяв на відшкодування, чеків та відповідних документів. Вже тепер вирішуватиметься, яким чином буде відбуватись відшкодування. Також треба визначатись, хто буде відшкодовувати – той чи інший банк або ж «Укрпошта». Перші заяви вже були затверджені, невдовзі надійдуть кошти. Деякі банки, до речі, відмовилися співпрацювати в цьому питанні.

Як багато часу ще потрібно для ліквідації наслідків?

  • Тижні зо два чи три для відновлювальних робіт, а щодо встановлення вікон – ситуація непрогнозована, бо є багато нюансів. Щонайменше там, де вже є дефектні акти й кошториси – туди пішли замірщики вікон від виробників, тож завтра-післязавтра мають встановити.

Чому взагалі на Вашу думку сталося займання військових складів?

  • Версій багато, але на мою думку: вірогідно були задіяні якісь спеціально навчені люди, напевно не обійшлося без якихось коштів… Щоб такого більше не було, я вважаю, варто такі режимні об’єкти охороняти краще – не тільки ВОХР, а значно більш серйозні структури – цілодобово. Ви знаєте, в 2000-х роках на ту територію міг зайти будь-хто абсолютно, жодного контролю не було.

Що стосується відшкодування за шифер, Віктор Кособуцький говорить, що зараз готуються відповідні погодження за будівельні матеріали.

  • От коли руйнується один-два будинки, то можливо то правильна процедура – кошторис і дефектний акт, але коли понад тисячу – зовсім інша справа. От років 10 тому в Ямполі була повінь, все було простіше: була постанова Уряду й кошти надходили з резервного фонду не як на ліквідацію наслідків, а як субвенція. Було чітко розписано усе, в перші дні всі отримали кошти. Після того люди приймали рішення, що собі і як відновлювати і починали роботи, не чекаючи на когось.

Школа: відновлені вікна та велопарковка – як в Амстердамі

Зрозуміло, що передусім влада звернула увагу на відновлення соціальних обєктів у Павлівці, зокрема – місцевої школи, де після вибухів були вибиті більшість вікон.

 

Тепер тут – вирує життя: діти виглядають з вікон класів, на шкільному подвіряї – намети МНС (волонтер Ярослав Пашкевич поснює – “про всяк випадок”).

 

А ще – велопарковка, якій позаздрить і столиця. Тут – десятки, якщо не сотні велосипедів, в тому числі електробайків: на них на уроки приїздять і усні, і вчителі.

 


Втім, у Павлівці життя продовжується – на шкільних подвір’ях грають діти, будується церква, по дорозі блукають гуси та песики, в тому числі й ті, котрих раніше у Павлівці не було – прибилися після вибухів. Також вже добре помітно будівлі, які ще донедавна були зруйновані, а тепер – відновлені.

   

Прожити місяць після вибухів стало для селян непростим випрбуванням, складним, проте, як і завжди, знайшлися ті, хто власноруч евакуйовував людей, координував та організовував роботу, допомагав їжею та відбудовував будинки. Таких відважних – багато, про декількох з них читайте на VежA  вже невдовзі.

Фото Андрія Завертаного

Автор: Юлія Плахтій

Журналіст

Поділитись публікацією
Вгору