Артефакти Вінниці

Об'єкт "Скеля"

Ставка фельдмаршала Кейтеля, бункер Ворошилова та навіть... Свято-Троїцький монастир – все це про одну споруду, розташовану на узбережжі Південного Бугу.
Що таке “Скеля”
Запасний Командний Пункт Збройних сил Радянського Союзу «Скеля» – саме такою була офіційна назва цього бункеру. Він будувався як невразливе сховище для тодішнього Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова.
Унікальна споруда, збудована в 1937 році, майже півстоліття була закритою для простого люду.

Об’єкт перебував під суворою охороною армії, по периметру – натягнутий колючий дріт та вартові.

Вінничани десятиліттями намагались не наближатися до “Скелі” – ходили чутки, що тих, хто заблукав і випадково потрапляв на секретну територію – просто розстрілювали.

Саме в ті роки Сталін готувався до великої війни, маючи плани підкорення усієї Європи та перебував у союзі з Гітлером.

Тоді ж сталася “Вінницька трагедія” – одна з найбільш трагічних сторінок історії міста, коли більшовики репресували тисячі мешканців.

Дехто вважає, що саме репресованих залучали до будівництва бункера.

Складно уявити, якою пекельною була та робота: будівельникам доводилося вгризатися в гранітну скелю на глибину 50 метрів.

Довжина головного коридору бункера – понад 100 метрів, а загалом споруда налічує 23 приміщення з висотою стель 2,7-3 метри.

Серед цих приміщень – душова, колодязь, генераторна, вузол зв’язку, кімната для дегазації, кухня тощо.

 

Місце для будівництва на березі Південного Бугу вибрали також не випадково – за рахунок природніх рельєфів та масивної гранітної скелі, знищити бункер майже неможливо навіть для сучасної зброї.
Надміцні бункерні двері також приховані скельними виступами від можливого артилерійського влучання
Об’єкт “Скеля” був повністю автономний: із власною системою енергозабезпечення, джерелом води та вентиляцією, захищений від потрапляння авіабомб та хімічних атак.
Радянська армія зняла охорону з бункера у 1982 році – з тих пір він став доступним для всіх.

 

Очікувано, цим скористалася місцева молодь та шукачі підземних пригод. Відтоді на стінах бункера з’являються різноманітні написи, всередині стаються пожежі, а мисливці за металом та речами військових виносять звідти усе цінне, включно з металевою підлогою.

This slideshow requires JavaScript.

Ми заходимо всередину бункера разом з протоіреєм Олексієм: саме він з 2003 року за власної ініціативи почав будувати поруч православний храм.
Зауважуємо, що в бункері – тепліше ніж надворі: в операторів відразу запотівають об’єктиви, в журналістів – окуляри. Це становить певну проблему, позаяк тут – абсолютна темрява, рятують лише ліхтарі та накамерне світло.
Пересуватися коридором потрібно також вельми обережно: металеву підлогу розібрали ще давно і здали на метал, тож іти доводиться по трубі, прокладеній вздовж коридору.

По обидва боки з інтервалом у кілька метрів – входи до різноманітних приміщень. Вони типові за формою, та висотою, але різні за довжиною.

This slideshow requires JavaScript.

Деякі кімнати сполучені між собою паралельними коридорами. Таким чином з генераторної ми потрапляємо до кімнати зв’язку, в кабінет командування або на кухню.

This slideshow requires JavaScript.

Одна з найцікавіших кімнат – остання, якщо рухатися коридором від головного входу. На правій стіні видно “прабатьків сталактитів” – відкладення вапняку, які утворилися від води, що витякає тут відразу в кількох місцях.

Ближче до дверей чуємо, як біжить струмок – з діри в стіни б’є джерело, котрим колись користувалися мешканці бункеру

“Ми брали цю воду на експертизу і за словами лаборантів – її хоч зараз можна розливати у пляшки, настільки вона якісна”

Протоірей Олексій

Настоятель скельного храму

Зрештою ми підійшли до другого – аварійного – виходу з бункеру. Саме біля нього розташований колодязь з водою та автоматичним насосом – на вигляд, вода тут і досі кришталево чиста
Поряд зауважуємо масивні заіржавілі рейки, прокладені попід стелею – з їхньою допомогою в бункер завозили тяжке обладнання.
Церква
У 2003 році протоірей Олексій з власної ініціативи розпочав будівництво монастиря у будівлі, розташованій поруч з бункером. Раніше в ній перебував взвод солдатів, котрі охороняли “Скелю”

This slideshow requires JavaScript.

Сьогодні в цьому храмі відбуваються регулярні служби, на які збираються десятки людей. Священик стверджує, що тут зберігаються унікальні церковні реліквії

This slideshow requires JavaScript.

 

На місці напівзруйнованих будівель священики мріють збудувати скельний храм.

Церкву хочуть спорудити з неотесаних гранітних брил за ескізом храму XII століття.

З нової споруди планують прорити вхід-тунель, який вестиме до бункера, а в самому бункері – облаштувати алтар і молитовні кімнати.

 

Питаємося, скільки можуть коштувати роботи зі створення церкви у військовому бункері?

– Та яка різниця? – відповідає священик

Колишній “омонівець”, а нині протоірей Олексій розповідає, що на екскурсію до бункера часто приходять туристи, інколи навіть з інших країн. А ще – військові, котрі також часто хрестять в тутешньому храмі власних дітей.
Автори:
Юлія Плахтій та Андрій Качор
Фото – Андрій Завертаний
Відео – Андрій Воробей
Дизайн – Віталій Мельник

 

 

Вгору