Арешти, допити та звинувачення в шпигунстві: історія вінницького джаз-ансамблю

Один з найбільш видатних вінницьких джазових колективів першої половини ХХ століття має досить трагічну історію. В період масових репресій їх звинувачували в шпигунстві на користь одразу кількох держав та в підготовці диверсій. Зрештою музикантів виправдали, але джазом вже більше ніхто з них не займався.

Всі імена, події та дати, вказані в тексті, опираються на дослідження викладачки Вінницького коледжу культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича Наталі Кушки.

Ще з кінця 20-х років ХХ століття у Вінниці почали з’являтись різноманітні джазові колективи. Переважно, вони не мали змоги виїжджати за кордон, тому вчились грати нову для себе музику, слухаючи записи з платівок та розповіді тих, кому пощастило таки побувати на справжньому джазовому концерті.

– Коли у всьому Радянському Союзі джаз вважався музикою “толстих”, музикою “для ног”, музикою буржуазною і так далі, в нас у Вінниці джаз обожнювали і грали із задоволенням. Влаштовувались фестивалі та конкурси, де джазові колективи брали участь. Якби на рівні влади хтось був би проти, то це було б заборонено, – розповідає дослідниця та викладачка Вінницького коледжу культури і мистецтв ім. М. Д. Леонтовича Наталя Кушка.

З чого все починалось

Російський поет і танцюрист Валентин Парнах в липні 1921 року, перебуваючи в паризькому кафе “Трокадеро”, вперше почув джаз у виконанні “Джазових королів Луіса Мітчелла”. Наступного року він приїхав до Москви з необхідним набором музичних інструментів та створив перший, в тогочасному СРСР, джазовий ансамбль. Парнах також став першим, хто написав слово “джаз” кириличними літерами.

– От з нього фактично все і почалось. Це потім буде Ландсберг, Цфасман, Утьосов, потім будуть всі інші, але спочатку було так, – зазначає Наталя Кушка.

Новий музичний напрям швидко поширювався і, зрештою, дістався до Вінниці. Ставлення до нього було різним, але влада офіційно не забороняла займатися джазом.

– Що цікаво, радянський джаз не мав аналогів. Люди, які почали займатись ним, чули платівки, чули розмови, але живого джазу майже ніхто не знав. Тільки ті, хто виїжджав за кордон. Тому в нас джаз пішов від пісні та від театру, – каже дослідниця.   

Вінницькі джаз-ансамблі

Протягом 30-х років до міста приїжджали багато гастролерів з різних куточків тогочасного СРСР: від Москви до Житомира. В самій Вінниці джазові ансамблі виникали в кінотеатрах, при навчальних закладах тощо. Так, в кінотеатрі Коцюбинського перед фільмами виступав свій джаз-ансамбль. Він продовжував активно виступати і в післявоєнні роки. Наталя Кушка пригадує:

– Я пам’ятаю, мене дід вічно тягав по кінотеатрах. В кінотеатрі Коцюбинського була невеличка сцена, там також був джаз-ансамбль. Дід приходив за півгодини, за сорок хвилин до початку фільму спеціально для того, щоб посидіти і послухати джаз.

 В газеті “Більшовицька правда” стверджувалось, що в кінотеатрі на Замості один колектив грає навіть симфо-джаз. Військові теж не відставали – в тогочасному Будинку Червоної армії був свій ансамбль.

– У них був свій джаз, “Н-ской части”, як тоді вказувалось. На фотографії в газеті “Більшовицька правда” можна побачити усміхнених хлопців, які грають на балалайках, домрах, банджо. На всьому, що до рук потрапляло. Струнно-щипковий ансамбль такий, але грали джаз. Вони були впевнені, що грали джаз, – з посмішкою розповідає Наталя Кушка. – Але я думаю, що елементи джазу в них все ж таки були. Перейняли напевно оці всі синкопи, акорди такі терпкі, які характерні для джазу. Все ж таки, вони слухали платівки теж.

Медицина та джаз

Джазові гуртки та об’єднання виникали в навчальних закладах. Одним з найбільш потужних та професійних був колектив медичного інституту. Його очолював мікробіолог Георгій Калина. Росіянин за походженням, він приїхав до Вінниці в 1936 році, аби зайняти посаду завідуючого кафедрою мікробіології. Всі інші члени джаз-ансамблю теж не були професійними музикантами. Тим не менш, один з них, Борис Черницький, міг перекласти почуті мелодії на ноти, а інший, Лев Гробер, запам’ятовував складні партії для скрипки після кількох прослуховувань.

Георгій Калина. Джерело: Енциклопедія сучасної України

З музичних інструментів використовували фортепіано, перкусію, скрипку, банджо та ударну установку. Грали як відомі класичні твори та роботи радянських композиторів 20-30 років ХХ століття, так і популярні на Заході мелодії. З останніми вони могли ознайомитись завдяки Георгію Калині. Різноманітні наукові конференції та з’їзди були рідкісною нагодою потрапити за кордон та купити платівки. Після цього молоді музиканти збирались на квартирі в Калини, адже в нього єдиного був патефон, та слухали нові мелодії.

Ансамбль вважався досить популярним. Розпочавши з виступів у рідному інституті, колектив невдовзі почав завойовувати перші місця на міських та обласних музичних конкурсах.

– В 1937 році вони здобули перемогу на якомусь джазовому конкурсі, їх носили на руках та аплодували стоячи. Вони виступали на радіо. А в 38-му році хтось написав “донос”, що професор Калина ворог, що він працює на японську та німецьку розвідку. Як це можна було працювати в різні боки важко собі уявити. Я вже начиталась тих справ репресованих. Там спочатку йде “донос”, потім обшук, а потім починаються арешти і допити.

Арешти, допити і вигадані звинувачення

Першим заарештували Георгія Калину. Це сталося 6 серпня 1938 року. В постанові про арешт стверджувалось, що він належить до: “диверсійно-шпигунської організації, яка зв’язана з розвідувальними органами однієї іноземної держави”. За версією слідчих виходило, що Калина, коли ще був студентом, поїхав у Харбін до свого дядька, який працював на залізниці. Там його ніби-то завербував резидент японської розвідки в СРСР, погрозами змусивши працювати на себе. Ця версія втрачала сенс з 1936 року, коли Калина приїхав до Вінниці, яка розташована аж надто далеко від Японії. В даному випадку слідчі стверджували, що коли Георгій Калина знову поїхав до свого дядька, цього разу в Москву, де був перевербований німецьким розвідником. Вважається, що йому хотіли ще приписати зв’язок з сіоністами та поляками, але ці звинувачення тьмяніли на фоні попередніх.

– В нього знайшли фотоапарат. На ті часи, якщо людина мала фотоапарат, то по-перше вона була великий буржуй, а по-друге – для чого йому цей фотоапарат? Вважали, що він буде знімати різні об’єкти, а коли почнеться війна – зробить своє “чорне діло” зсередини, – розповідає Наталя Кушка.

Наступним, 20 вересня 1938 року, заарештували Мечислава Щавинського, який тоді був студентом четвертого курсу медінституту. При обшуку в нього знайшли саморобний пістолет. Ще однією складною обставиною для Щавинського було те, що його батька і брата заарештували кількома місяцями раніше. Після перебування в застінках вінницького НКВС Щавинський підтвердив те, що від нього вимагали: що він є диверсантом і готувався до вчинення актів бактеріологічних диверсій.

– Не бажаючи бути знівеченим і залишитися калікою, я дав свідчення, які від мене вимагали… Я заснував свої свідчення на вигадці… – розповідатиме він пізніше на суді.

Через тиждень після Щавинського НКВСники прийшли за Цалеком Лошаком, другом Калини та художником. Сам він не грав у джаз-ансамблі, але був тісно з ним пов’язаний – малював афіші та декорації, часто відвідував репетиції джазистів. Слідчі також вписали його до вигаданої диверсійної “групи Калини”.

З кожним разом діяльність НКВС набирала все більших обертів. 29 вересня вони заарештували одразу двох членів джаз-ансамблю: студентів Бориса Черницького та Льва Гробера. Як і у випадку з Щавинським, їхні батьки вже теж були заарештовані трохи раніше. Гробер відкидав усі звинувачення, визнаючи тільки приналежність до ансамблю. Черницький незадовго до того одружився. Слідчі використали це проти нього. Вони завели арештанта до камери, де працівник НКВС допитував якусь жінку та з гучними криками бив її. Лише коли вона втратила свідомість, її відправили до камери. Черницькому сказали, що з його дружиною буде те ж саме, що спонукало його підтвердити всі обвинувачення.    

Аж на початку листопада 1938 року було заарештовано ще двох студентів-джазистів – Дмитра Вассерштрома та Миколу Козака. Слідчі ще довго вибудовували свої складні версії, арештовували всіх, на їхню думку, причетних та допитували членів джаз-ансамблю медичного інституту. Загалом, ця справа складається з дев’яти томів, це близько трьох тисяч сторінок. В наш час вона зберігається у Державному архіві Вінницької області.

Слідчий з прізвищем Беркута формував дві лінії обвинувачення. Перша – Георгій Калина, як завідуючий кафедрою мікробіології, готував бактеріологічні диверсії. Друга – задля досягнення своїх диверсійних цілей Калина планував використати джаз-ансамбль.

– Я винен перед радянською владою в наступному: я займався написанням нот для джазу, яким ворог користувався для маскування…, – писав у своїх свідченнях Борис Черницький, який швидше за все отримав психічний розлад внаслідок допитів та постійних звинувачень.

Вінницькі НКВСники хотіли розгорнути широкомасштабну справу з викриттями по всьому СРСР. Проте, у них не вистачало для цього ресурсів, а військова прокуратура постійно відхиляла їхню справу.

Слідчі стають підозрюваними  

Справа так званої “групи Калини” тягнулась ще досить довго. І невідомо чим би вона закінчилась, якби не рішення пленуму ЦК ВКП (б) в березні 1939 року, яке засуджувало перевищення повноважень слідчими. Чутки про це рішення якимось чином дійшли до вінницьких арештантів, що допомогло їм опиратися представникам НКВС. Під час судового засідання на початку червня 1939 року Щавинський, Вассерштром, Козак та Лошак не визнавали себе винними, але погодились дати свідчення. Водночас Калина всі звинувачення на свою адресу підтверджував. За вироком суду його мали розстріляти, а решту членів ансамблю відправити в заслання. Після отримання копій вироку суду, обвинувачені взялися писати скарги і це дало свої плоди. Військова колегія Верховного суду СРСР відмінила рішення вінницького суду з вимогою провести перевірку обвинувальних матеріалів.

Слідчого Беркуту звільнили з НКВС, після чого він сам потрапив під слідство та писав пояснення. Його колеги, Корабльов та Запутряєв, також були звільнені, а за кілька років арештовані й розстріляні. Справа “групи Калини” розглядалась майже до кінця 1939 року, але, зрештою, арештантів звільнили та виправдали.

Життя після звільнення  

Після того, як історія зі сфабрикованими звинуваченнями, тортурами та судами, що тягнулась більше року, закінчилась, джазом більше ніхто з “групи Калини” не займався. Георгію Калині повернули всі звання та дали можливість знову займатися мікробіологією. У Вінниці він на довго не затримався і переїхав до Чернівців, де продовжив займатись науковою діяльністю.  

Мечислав Щавинський закінчив медичний інститут буквально перед нападом Третього Райху на СРСР. Через це він не встиг виїхати з Вінниці і протягом війни співав у оперному театрі. За словами Наталі Кушки, пізніше він переїхав до Москви і працював у театрі Немировича-Данченка. Щавинський продовжував займатися співом, свого часу навіть зіграв невеличку роль у фільмі-опері “Ураган”.

Доля інших членів джазового ансамблю, на жаль, не відома.

Фото Ольги Мірошниченко

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору