× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

Активний спокій і три види сліз: у Вінниці Катя Chilly розповіла про Звук. ФОТО

Нічого подібного на Катю Чілі на українській сцені не було з часів отримання незалежності і, напевно, досі немає. Невисока дівчина, яка ще в 90-х “порвала” фестиваль “Червона рута” неймовірним голосом і неповторною манерою співу, майже відразу рушила по закордонним фестивалям, а в Україні збирала стадіони. А потім враз зникла. 

Тоді багато хто казав про те, що співачка потрапила в наркотичну залежність, інші запевняли, що Катя – просто шукає себе. Зрештою дівчина несподівано з’явилася на одному з українських талант-шоу і відразу вразила як суддів, так і глядачів. Днями Катя приїхала до Вінниці в Молодіжний центр “Квадрат”, але не з концертом, а з розмовою. Про звук.

Навіть сама підготовка до зустрічі зі співачкою (яка до всього ще й етнограф) була майже магічною. Глядачі збиралися майже в тиші, ледь не пошепки переговорюючись, а з великого чану всім охочим наливали масалу: незвичний, для багатьох, напій на основі чаю, але з молоком та спеціями. Нарешті ведуча заходу попросила всіх перед виходом Каті десять хвилин зберігати повне мовчання. До всього ще й вимкнули світло.

Катя вийшла в затемнений зал, де лише висвітлювалася сцена. Спробувати логічно передати “потік свідомості”, який йшов від співачки у форматі класичного репортажу – марна справа. Катя спочатку зібрала кілька запитань із зали, а за тим, поступово, почала на них відповідати, інколи замовкаючи мало не на хвилину, ніби щось згадуючи і знову “вмикалася”. Вона говорила тихо-тихо, майже пошепки, і це надавало ще більшого відчуття нереальності. Прикметно, що співачка попросила не писати на диктофони те, що вона далі скаже, тож наведені нижче цитати – не дослівна передача того, що говорила Катя Чілі у Вінниці.

Спів – це чисте життя

“Спів – це чисте життя. Це йде не від вас, це глибинне. Вам просто потрібно почати жити, щоб співати по-справжньому. Академічна музика не має майже нічого спільного з цим. Ті норми з’явилися в Європі кілька століть тому і відтоді не переглядалися, не розширювалися і були поширені на весь світ. Але пісні кожного народу нерозривно пов’язані із землею та ландшафтом тієї території, на якій вони живуть. Саме тому справжня сила і знання – вона в древніх піснях.

Ця сила і знання частково збереглися у колискових. Коли матір співає своїй дитині колискову – у неї є лише голос і більше нічого. Якщо почути не рафіновані тексти українських колискових минулого століття – там “жестяк”. Там про смерть, у тих текстах багато де присутній котик. Кіт – це емігрант, це посередник між двома світами. Коли ми засинаємо, особливо коли засинає дитина – для неї це зрозуміло. Тодішні колискові – вони чистіші, тому що тоді рівень спокою був вищим.

Раніше знання передавалися саме через звук, не письмом. Тому що саме звук передає контексти і стан. 

Про сміх і спокій

Спів дозволяє нам потрапити в інший стан свідомості. Це коли йдеш від зворотного: можна розправити плечі, вирівнятися і за кілька хвилин покращити відчуття власної гідності. Так само, якщо почати співати тодішні пісні, можна потрапити в той стан свідомості.

Спокій є активним. Більшість з нас живе “по інерції”. Інерція передбачає автоматичні реакції на чинники. Ти ніби ходиш на роботу, їси, але по суті ти спиш. Ти не існуєш. Ти не відчуваєш себе гравцем. Це тупізм.

Лише в спокої ти виходиш на рівень усіх можливостей, ти зупиняєш час. Це активний спокій – спокій з піднятою головою. Такого стану можна досягнути у відповідних зовнішніх умовах: наприклад, коли перебуваєш на природі.

Сміх – це про інтенсивність життя. Згадайте, коли ви востаннє щиро сміялися? Не посміхалися, не стримували посмішку, а “заливно” сміялися? Сміх переводить нас у справжнє життя. Таке легко доступно лише дітям. Коли діти перестають так сміятися – це тривожний знак. Шепіт, сміх, спів – це про життя.

Три види сліз

Я відзначила для себе три види сліз. Перші – це сльози слабкості. Це сльози, які знімають напругу, які дозволяють звільнити себе від чогось.

Інші сльози – це сльози сили. Це коли щось відбувається, а в очах – бринить, хоч ви і не давали на це санкції. Це коли мурашки по шкірі та радість, яка схожа на правду. Коли ви таке відчуєте – звертайте увагу, на що саме така реакція. Що тебе кличе? Що для тебе настільки важливе, що твоє тіло реагує так і без твого дозволу? Бо це про твоє особисте кіно. Без імен та ярликів. Найчастіше так кличе те, що потребує твоєї допомоги, де ти справді потрібен.

Треті сльози – це сльози дуже колючі. Це сльози, які про щось попереджають, які намагаються щось відвернути, вони подають сигнал. У мене це трапилося минулого літа, коли я їхала на автобусі в інше місто на концерт. Це дуже неприємне відчуття, це голки в ногах і сльози болючі бризкають з очей. Це було попередження, я всюди навколо бачила смерть. Мені було страшно відмовити людям в тому концерті, але ще страшніше – за мого сина Святозара. Я не поїхала.”

Після майже тригодинної розмови одна з гостей несміливо запитала у дівчини на сцені, чи заспіває вона щось сьогодні?

– Якщо у вас виникло таке бажання… Воно виникло не вмене, – відповіла Катя.

І не заспівала.

Фото Марини Сербінович

Автор: Андрій Качор

Головний редактор Vежі

Поділитись публікацією
Вгору