«Аборт» фестивального руху у Вінниці. Що пішло не так?

Так, вам не здалося, саме «аборт» – страшне слово, яке привертає більше уваги в медіа, аніж культура. Розчарувалися, що мова піде далі про культуру, а не про релігійні та морально-етичні підтексти абортів? Гортайте далі.

Власне, якщо ви дочитали до цього абзацу, отже, можете відрізнити Жадана від Андруховича, отож поговоримо сьогодні не просто про культуру, а про культуру у Вінниці. А це зовсім різні поняття, повірте.

Привіт, мене звуть Інна Масленчук. Я засновниця мистецького фестивалю Artgnosis та Coda Fest, організаторка різноманітних культурних подій у Вінниці. Принаймні, до останнього часу була такою. У вільний час я працюю лікарем-дерматологом, а в основний – менеджеркою приватного медичного центру, в час нічний – продукую ідеї нових культурних заходів у Вінниці.

Здавалося, якими вітрами мене занесло у менеджмент культури і чому я зараз публічно рефлексую з читачами видання «Veжа» на предмет культурних івентів у Вінниці? Причина проста – мене гнітить той факт, що вінничани очікують більше День Європи, аніж презентації нової книги українською в книгарні “Є”, мене турбує те, що депутат обласної ради заради піару скоріше виділить меценатські кошти на фестиваль польової кухні, аніж фестиваль стріт-арту, наприклад. Мене засмучує той факт, що новина про те, що Вінниця втратила два потужних мистецьких фестивалі Intermezzo та Coda Fest зібрала більше ваших лайків, аніж їх анонс.

А тепер по порядку. Ви колись думали над тим навіщо суспільству культура? Я не маю на увазі тих «міських божевільних», які читають дивні (нон-фікшн) книги чи слухають альтернатив, я беру до уваги тих, хто в повсякденному житті проводить свій основний час на роботі, а дорогою додому з роботи заходить скоріше в «Сільпо», а не в книгарню.

Навіщо нам культура? Цим питанням ми не раз задавалися – організатори фестивалів Artgnosis та Coda Fest. Для кого ми це робимо? Хто прийде на наші події, який ефект чинитимуть презентації книг з вуст авторів, живі виступи молодих українських гуртів? Ми точно знали та щиро вірили, що люди прийдуть, що їм це потрібно, вони жадають подій такого роду, бо у Вінниці – місті європейському та інноваційному – є прозорі офіси, комфортний громадський транспорт, усміхнені люди та велодоріжки. Але немає де послухати джаз та блюз за келихом сухого білого в п’ятницю, ввечері.

Не думаю, що це парадокс чи новина для вас. В якийсь момент ми зрозуміли, що місто спрагле до нашого продукту, це нас надихнуло.

Ми програли. На щастя чи на жаль, я поки не вирішила для себе, бо культурне життя на національному рівні розвивається стрімкіше, аніж ми сподівалися, але Вінниця відтепер стоятиме осторонь. Ми перервали цей процес свідомо та виважено.

Не побоюсь цього слова – ми програли зі своєї вини. Я більш ніж впевненна, що деякі із вас, хто дійшов до цього місця в моїй авторській колонці, можуть відрізнити Андрія Любку від Іздрика, а також полюбляють в навушниках слухати Latexfauna чи Blooms Corda. Але водночас дехто й ловить себе на думці: “А що таке Intermezzo чи Coda Fest”?

І це точно не ваша вина, повірте. До речі, Intermezzo – це не лише відома новела Михайла Коцюбинського, а й надзвичайно крутий фестиваль короткої прози із міжнародною участю у Вінниці. Вам не пощастило – бо якщо ви вперше дізналися про цю подію, ви не втрапите на неї цього року, принаймні. А що із приводу дітища нашої команди – фестивалю Coda Fest – щойно зловила себе на думці: недарма ж назвали «Coda» – “Кінець”. Що ж, будьте обережні з іменами.

Насправді, я не хочу писати, що Вінниця – це місто культурних імпотентів, людей, що не здатні цінувати альтернативну культуру тощо. Я прибічниця тієї теорії, що організатори не допрацювали, засновники не домотивували команду, не змогли донести правильно інформацію про місію продукту споживачу.

Але я сьогодні бачила мужчину років 30-ти, котрий слухав «нє люби мнє мозгі» в навушниках  і хвиля прикрощів та сорому за цей клятий трамвай мене спровокувала зійти за три зупинки до моєї роботи. Дорогою до роботи я побачила сіті-лайти «не ангелів» та Фреймут, а сьогодні ж Чеські четверги у книгарні Є.

У вас виникатиме логічне запитання: “А що зробила ти, Інно та ваша команда, для того, щоб ми дізналися мінімум про ті ж чеські четверги?” В таких випадках організатори полюбляють все валити на фінансову неспроможність на рекламу та грамотний маркетинг.

А я в таких випадках уявляю собі такого собі «мецената», якогось народного депутата, який востаннє читав, мабуть у школі «Войну і мир» по критиці, котрий дав нам гроші на ті ж сіті-лайти. І ось він виходить на сцену фестивалю альтернативної української культури, поважним поглядом змірює аудиторію «наркоманів-хіпстерів» і говорить важливі слова про розвиток культури у місті над Бугом, реставрацію фонтанів, а його краватка, наче лакмусовий папірець для нас, говорить протилежне – срав я на вашу культуру, краще наліпимо 400 вареників і поставимо рекорд України.

Автор: Інна Масленчук

Поділитись публікацією
Вгору