× Пошук публікацій на Veжa
× Пошук публікацій на Veжa

28 днів кінного походу: як вінницькі студенти в 1990 році на Січ їздили. ФОТО

Сьогодні у Вінниці відкрили вуличну виставку, яка розповідає про кінний похід вінницьких студентів на Січ. Вони одягнулись в шаровари та вишиванки і поїхали святкувати 500-ліття Запорозької Січі, дорогою влаштовуючи концерти та спілкуючись з людьми про козаків та Україну. До відновлення української Незалежності залишався ще один рік. 

На Майдані Незалежності, поблизу фонтану “Мушля” сьогодні встановили шість інформаційних стендів, а ближче до 16:00 там зібрались кілька десятків людей. Вони прийшли на відкриття ініційованої Центром історії Вінниці вуличної виставки, головним завданням якої є розповісти про п’ятьох молодих вінничан та їхню любов до України. 

– Влітку 1990 року вони здійснили кінну експедицію на Нікопольщину з метою відзначення 500-ліття Запорозького козацтва – наймасовішої української історико-патріотичної акції доби відновлення Незалежності, – зазначила співробітниця Центру історії Вінниці та кураторка виставки Олеся Коваль

– Можливо, ми самі, учасники цього походу недооцінюємо значення події, тому що для нас, в першу чергу важливі якісь емоційні моменти, спогади. Слід розуміти, що це була велика подія, яка мала велике значення для України загалом: і те святкування 500-ліття Запорозької Січі на яке ми їхали, і те, що ця вінницька нотка була надзвичайно важлива і цікава під час святкування, – розповів директор Державного архіву Вінницької області Юрій Легун

За словами Юрія Легуна, ідея кінної експедиції на Січ в 1990 році виникла не на порожньому місці. Все почалось з директора сільської школи Петра Крижанівського та випускника історичного факультету ВДПУ Владислава Чабанюка, який працював у тій школі вчителем історії. Разом вони влаштовували кінні походи для дітей. В один з таких походів вирушив студент істфаку Руслан Білецький. Це був 1989 рік. Руслан дізнався, що наступного року буде відзначатись 500-ліття Запорозької Січі та розповів про це своїм однокурсникам. Так, власне, й виникла ідея кінного походу на Січ. 

В підготовці експедиції хлопцям допомагали звідусіль. В першу чергу допомагали батьки та друзі. Так, батько Юрія Легуна Віктор Антонович допоміг знайти коней та забезпечити їх продовольством на час походу, а мати вишила прапор полку Івана Богуна. Пізніше цей прапор потрапив на Революцію на граніті. 

– Сьогодні ми з вами дивимось довкола і бачимо вільну Україну. Це стало можливим завдяки тому, що в ті роки (1990-й – авт.) такі хлопці вже почали розмірковувати як жити далі. Не могли вже жити так, як раніше. Я був першим заступником голови облвиконкому і коли ці хлопці зібрались у свій авантюристський похід, мені в обкомі партії сказали: “Що це твій “руховець” задумує?”. А я сказав, що нехай краще буде “руховець”, ніж торгуватиме куртками шкіряними, бо вони (в обкомі – авт.) знали про що я казав. Так ми й почали допомагати хлопцям, – розповів Віктор Легун.  

Ідею також підтримали в обласному комітеті комсомолу, незважаючи на ідеологічне спрямування організації. У Вінниці хлопцям видали супровідні листи, які мали б спростити дорогу до Січі. З одним з таких листів стався кумедний випадок. Дорогою назад, поблизу Жовтих Вод хлопці зупинились перепочити, а Руслан Білецький одягнув парадний козацький одяг, взяв шаблю, сів на коня і поїхав до районного комітету Комсомолу передавати лист. Але він випадково, замість райкому Комсомолу поїхав до райкому партії, де неймовірно шокував чиновників своїм зовнішнім виглядом. Втім, історія закінчилась добре.  

В експедиції брали участь п’ятеро студентів історичного факультету педагогічного інституту: Юрій Легун, Руслан Білецький, Ігор Лановий, Юрій Савчук та Олександр Панасюк. Шостою стала собака Муха, яка приєдналась до хлопців у селі Лаврівка і супроводжувала протягом всього маршруту. В дорогу хлопці взяли ще бричку, куди склали необхідні речі. Час від часу студенти й самі їхали в бричці, все ж таки до походу верхи їздив тільки Руслан Білецький, а решта не мала такого досвіду.  

На Січ люди добирались різноманітними видами транспорту, але верхи на конях приїхали тільки вінницькі студенти. Дорогою хлопці влаштовували просвітницькі заходи та імпровізовані концерти. 

– Перше, що згадується – це колосальні емоції, які ми тоді переживали від спілкування з людьми, від пізнання довколишнього світу, своєї України. Для нас відкривалось надзвичайно багато інформації та відкривалась Україна. Переповнені патріотичним духом ми, хлопці-історики, взяли з собою три томи історії Запорозького козацтва Дмитра Яворницького, яку читали на привалах, – згадує Юрій Савчук

Ставлення до хлопців, одягнених в шаровари та вишиванки протягом маршруту було різноманітним. На Вінниччині та Черкащині, наприклад, зустрічали досить тепло і привітно. Місцями в Кіровоградській та Миколаївській областях, за словами Юрія Легуна, відчувався негатив, але з наближенням до Дніпра та козацьких місць ставлення знову ставало кращим. 

Дорогою назад хлопці вирішили повернути в бік Києва. Проте, вже в районі Олександрії експедицію було перервано, а її учасники повернулись до Вінниці. На цьому й завершився похід вінницьких козаків-студентів, який тривав 28 днів. 

– Ми, молоде покоління, хотіли творити таку історію, щоб врешті-решт прагення і сподівання, які тоді панували в суспільстві могли здійснитись. Так ми долучились до святкування 500-ліття Запорозького козацтва і зараз відчувається, що в нас був дотик до історії. Я особисто відчуваю, що ми власними руками творили історію. Тому в мене прохання до молодого покоління: робіть те, що ми робили в 90-му році – творіть історію і життя вам віддячить, – сказав Ігор Лановий.  

Наступного року Центр історії Вінниці планує випустити книгу про кінний похід на Січ. Основою для цієї книги стане щоденник “Щоденний запис кінного походу: козацькими шляхами пам’ять народна”, який вів Юрій Легун під час експедиції.

 

22 липня

“…Приїхали з Умані… Були в Софіївці, фотографувались, познімались… Зустріли там мужика з жінкою, який сказав, що він іде в Нікополь, на свята, з Дрогобича… Їздили в клуб, там нам не дозволили виступати і ми змушені були повернутися…” 

27 липня

“…Ми у селі Бобринка. Вчора був страшний перехід, прийшли в першій ночі… Ми страшно брудні і замучені. Саме цікаве, що ми у сім’ї внучки Винниченка. Зараз може підем до його племінниці. А поки що розбиваєм бричку, годуєм коней…”

Виставка діятиме до 27 серпня. Її можна побачити щоденно біля фонтану “Мушля” на Майдані Незалежності. Варто зазначити, що на інформаційних стендах є QR-коди, відсканувавши які можна переглянути короткий фільм про похід вінницьких студентів. 

Фото Марини Сербінович

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією
Вгору