10 років таборів за “Сталіна зі свинею”: спогади 90-річного політв’язня Олексія Степового. ФОТО

Сьогодні у Вінницькому художньому музеї відбулась зустріч із художником Олексієм Степовим. Свого часу за те, що він зобразив свиню поряд зі Сталіним, його засудили на 10 років таборів. Але, не дивлячись на ув’язнення, він малював кожного дня і зла ні на кого не тримає.

Олексію Пилиповичу Степовому вже 90 років. Народився і зростав він у важкі часи і, як сам розповідає, багато чого за життя побачив. В 30-ті роки він працював у колгоспі погоничем коней. Тоді часто траплялось, що протягом дня доводилось проходити більше 40 кілометрів, переорюючи поле. В 1944 році його у віці 17 років призвали до армії.

– З трьохлінійки я попадав у мішень з 300 метрів так, що три пробоїни в одному місці. Після курсів мені вручили кулемет Дєгтярьова, він небагато важив. Він всього важив 16 кілограмів, – згадує Олексій Пилипович.

Під час Другої світової він служив на бронепотязі. По закінченні війни служба в армії продовжилась. Вже в 1950 році під час одного з обов’язкових для радянських солдатів політзанять, Степовий вирішив трохи помалювати. Побачивши на стіні портрет Сталіна, вирішив намалювати його.

– Я не хотів його малювати, а просто щось наче наплило на мене. Намалював на обкладинці зошита в якому вів конспект. Той зошит десь в архіві зараз, – розповідає пан Олексій.

Його сусід по парті, побачивши малюнок, запитав чи зможе Степовий намалювати свиню, яка тієї миті бігала в дворі. Він намалював. За це і отримав 10 років таборів. І саме тоді він почав сприймати себе, як художника.

Під час слідства майор Зуєв, який вів його справу, сказав, що Олексій гарно малює і якщо його відправити в художню школу, то вийде з нього людина. А з таборів, за словами Зуєва, людьми не повертаються або не повертаються взагалі.

– Він мене настільки збурив, що я мусив стати художником. Я собі зарок дав – писати щоденник і малювати кожного дня. Писати, щоб розвинути почерк, а малюнки просто це було моє натхнення. Як мінімум у мене виходило, – згадує Олексій Пилипович.

Завдяки своєму таланту в таборах він заслужив повагу інших в’язнів. Одного разу стався пов’язаний з цим випадок. Степовому видали новий бушлат (до того він ходив і старому і подертому бушлаті), а тут просто волею випадку отримав нового. Під час роботи він повісив бушлата на дерево, а коли хотів одягнутись його вже не було.

– У сусідів запитав, вони кажуть: “там є вор в законі, біжи спитай”. Я пішов до них, бачу сидять хлопці кружком, на пеньку сидить цей “вор в законі”. Я підійшов і сказав, що трапилось. А він нічого мені не каже, натомість обвів поглядом кругом цей гурт, поки один не сказав:  “Альоша чєловєк”. Я Альоша і я чєловєк. А “вор в законі” мені каже: “Ідіть, працюйте”. Поки я прийшов, бушлат вже висів на місці, – ділиться спогадами Степовий.

Після таборів пан Олексій повернувся додому і працював учителем. Якось прочитавши книгу Олександра Солженіцина “Один день Івана Денисовича”, він написав йому листа. Невдовзі Солженіцин приїхав до нього в гості. Зустріч тривала недовго, лише кілька годин. Олексій Пилипович запропонував йому коньяку до обіду, але той відмовився і попросив домашнього вина. Мовляв, коньяк можна випити в будь-якому ресторані, а домашнє вино Степового можна випити лише в нього. За розмовою Олексій Степанович показував письменнику свої щоденники та малюнки.

Через певний час після того в книзі Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ” з’вився короткий розділ, що присв’ячений Олексію Степовому.

Натренована ще під час таборів самодисципліна все ще залишається з Олексієм Пилиповичем. Не зважаючи на свої 90 років, він кожного ранку робить зарядку і проходить по шість кілометрів. Також ніколи і за жодних обставин не дозволяє собі запізнюватись на зустрічі. Зараз він вже не малює. Більшість його робіт (загалом 86) зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї. Пан Олексій передав їх туди з умовою, що ті картини мають бачити люди.

Фото Андрія Завертаного

This slideshow requires JavaScript.

Автор: Микола Геркалюк

Поділитись публікацією